Без зброї та захисту, майже голіруч, вони пішли на Схід країни відразу після боїв на Майдані.
В чорних балаклавах і різному камуфляжі, але під синьо-жовтими й червоно-чорними прапорами з центру Києва навесні 2014-го їх проводжали на Донбас кохані, друзі та батьки. Так само на площах і майданах по всій країні збиралися перші українські добровольці, аби замість збройних сил дати відсіч одній з найпотужніших армій світу.
День українського добровольця — свято, що відзначається в Україні 14 березня. В цей день 2014 року перші 500 бійців-добровольців Самооборони Майдану прибули на полігон Нові Петрівці для формування першого добровольчого батальйону.
Бійців “Карпатської Січі”, батальйонів “Донбас”, “Азов” та “Айдар” і ще багатьох добровольчих формувань згадували сьогодні у центрі Вінниці біля меморіалу загиблим в АТО.
– Добровольці – це не лише ті, хто пішов на фронт. Це і майданівців, котрі брали участь у боях в центрі Києва під час Революції. Вже тоді розпочалася наша війна, – розповідає Олександр Яремчук, який брав участь у сутичках з “Беркутом” з перших днів протистояння на вул. Грушевського у Києві.
Сьогодні частина добровольців у Вінниці та по всій країні уникають офіційних заходів з відзначення Дня добровольців. Як пояснюють хлопці – це протест проти того, що за чотири роки досі не покарані вбивці Небесної сотні, а також проти репресій частини добровольчого руху. Бійці згадують, як у перші дні війни, коли добровольчі загони об’єднували з правоохоронцями, серед яких було багато “беркутівців”, це “вийшло боком” для добровольців:
– Багато персональної інформації про бійців, які тоді вступали в лави Національної гвардії, відразу якимось чином потрапляла до терористів. Ідеться і про імена-прізвища, яких ми в принципі не знали в одне одного, тому що користувалися позивними, – говорить ветеран з позивним “Вожак”, який провів два роки на війні проти Росії. За словами добровольців, такі факти обіцяли розслідувати, однак результатів досі немає.
“Вожак” з усмішкою згадує, яку тоді зброю мали добровольці: на невеликий загін з вінничан, що вже навесні 2014 пішли на фронт, доводилося кілька помпових рушниць та ще дискові, радянські, автомати ППШ. Про жодні “каліматори”, тепловізори чи бронетехніку тоді взагалі не йшлося: дефіцитом були звичайні бронежилети та захисні шоломи.
Як пізніше розповість тодішній в.о. Президента Турчинов, саме масовий добровольчий рух у ті березневі дні змінив плани Москви щодо масштабного вторгнення в Україну з усіх напрямків. Путін та російські диверсанти не очікували, що українці кинуться на них з усіх областей, захищаючи кордон.
У цей час іншу частину добровольців нагороджували у міській раді. О 10-й ранку у сесійній залі можна було побачити добровольців різного віку: юнаки, вже дорослі чоловіки та одна жінка.
- Саме 14 березня 2014 року з Майдану перші добровольці відправились захищати українські кордони, – сказав у вітальному слові секретар міськради Павло Яблонський. – Завдяки цьому вдалося спинити російську агресію та мобілізувати сили в тилу, озброїти армію.
Після вітальних слів також інших представників міської ради, добровольцям, яких було 25, вручили грамоти міської ради та її виконавчого комітету, грошові премії (622 гривні) та квіти.
Першою вітали єдину присутню серед бійців жінку – Людмилу Гаюк, яка сьогодні ще й відзначає день народження. Потім грамоти та квіти отримали й інші добровольці.
За тим усі присутні у супроводі ще більшої кількості чиновників, військових та ветеранів війни і Майдану, вийшли на Європейську площу, аби покласти квіти до меморіалу загиблим в АТО. Принагідно поклали квіти і до пам’ятника жертвам Другої світової.
Цього дня ні в міськраді, ні на площі намагалися не виголошувати політичних чи інших промов, обмежуючись вигуками “Слава Україні!” та “Героям слава!”.
Фото Андрія Завертаного та Ольги Мірошниченко
Дякуємо!
Тепер редактори знають.