Сашко Володарський, він же Назар Діброва; він же тато двох доньок; він же український дитячий поет, прозаїк та казкар; він же він же член Національної спілки письменників України; він же автор програми “Марічкин кінозал”; він же володар багатьох літературних премій та нагород.
Якщо ви ще не здогадалися, що це за персона, то це – неперевершений Сашко Дерманський, який вкотре завітав до Вінниці.
Цього разу він відвідував школи №11 та №25. Твори автора не залишили байдужими тих, хто вперше познайомився з його героями, як і тих, хто уже знає Маляку і вужа Ониська, тітоньку Мальву і Остапа Квіточку, Драго і Пиптика, Зелепонь квартальну і Привида. Книги Сашка наповнені щирістю і позитивом: автор спілкується з малюками ніби з давніми друзями, розповідає смішні історії, відповідає на питання, фотографується і обіймається. А школярі – у захваті від нього.
Твори Сашка Дерманського увійшли до шкільної програми з української літератури для учнів молодших та середніх класів. А також представлені у новій Хрестоматії сучасної дитячої літератури для 1-2 кл. (2016)
Мені пощастило поспілкуватися із Сашком про сучасних читачів, творчість та авторські новинки.
“Є така істота – монстрик Надихун, який мені допомагає”.
Як відбувається процес створення нової історії?
Спочатку відбуваються пошуки ідеї для цікавої історії. Якщо ідея є, думаєш, хто б міг бути героями, які вони. Якщо пишеш продовження вже написаної книжки, то з героями трохи простіше, вони вже мають сформовані характери, якусь свою життєву історію, вже відому читачам і авторові.
Ніколи не знаєш усього, що станеться, від початку й до кінця. Безліч цікавих знахідок і сюжетних поворотів народжується саме в процесі написання, багато чого підказують самі герої, ведуть, так би мовити, за собою, прокладають нові стежки в оповіді, на котрі на початку роботи над текстом навіть натяку не було. Тож важливо сідати за ноутбук і писати, а не сподіватися створити всю історію в голові, а потім швиденько її записати. Так нічого путнього не вийде. Звісно, якщо йдеться про розлогу історію, бо невеличку казочку придумати й виписати легше.
Що таке натхнення для Сашка Дерманського?
Маю історію «Як до мене музи приходили» про муз, які прилітають годувати натхнення. Іноді вони годують його гірчицею. Насправді натхнення – це дуже цікава субстанція, яка складається з багатьох факторів. Я б сказав, що це сукупність обставин, які дають можливість поринути у світ творчості. А дітям я розповідаю, що є така істота – монстрик Надихун, який мені допомагає.
Які книги Ви самі читаєте?
На жаль, зараз читаю значно менше, ніж потрібно й хотілося б. Іноді доводиться читати й редагувати чужі рукописи. Читаю більше літератури для дітей, аніж дорослої. Щойно дочитав «Чорнильне серце» Корнелії Функе.
“Сьогодні для дітей важче писати ніж десять років тому”
У Вінниці Ви не вперше і я знаю, що діти часто готують вам подарунки. Як дивують вас прихильники?
Діти – найщиріші люди. Тому й все, чим вони хочуть потішити письменника, йде від щирого серця, з любов’ю. Найчастіше дарують малюнки до прочитаних творів, квіти, часом якісь власноруч виготовлені іграшки, подеколи це – герої моїх книжок. Буває, малі читачі розповідають віршики, роблять якісь міні-вистави за улюбленими творами. Частенько на зустрічах дітлахи частують мене цукерками чи іншими смаколиками. Але найприємніші подарунки – це дитячі обійми.
Загалом же сучасний читач доволі вибагливий і розумний. Зараз діти все схоплюють на льоту, мають невичерпні джерела інформації, завдяки інтернету та різним ґаджетам. Тому нині дітей складно «обдурити», як читачі вони більш прискіпливі, ніж були ми в їхньому віці. Саме тому, на мою думку, для дітей тепер важче писати, ніж це було, скажімо, років десять-двадцять тому.
А чим можна здивувати сучасних книголюбів?
Не знаю, як здивувати, але завоювати прихильність і любов, викликати інтерес до книжки можна відсутністю будь-яких бар’єрів між автором і читачем. Жодного сюсюкання й зверхнього «дорослого» ставлення до читачів, ніякої дидактики й відвертих повчань. Говори з дитиною на рівних, зрозумілою та доступною їй мовою, будь щирим і ненудним – і читач перетвориться на друга.
Остання ваша книга – «День народження привида» – з’явилась на світ не так давно, за мотивами ваших книг створюють мультики. Яких новинок очікувати прихильникам вашої творчості найближчим часом?
По-перше, «День народження привида» не остання, а одна з найновіших. Останню, сподіваюся написати років через сорок. Вже після згаданої книжки, що вийшла у видавництві «Фонтан казок», вінницька «Теза» видала четверту книжечку з серії про вужика Ониська. Вона має назву «Коли Онисько був малесенький». Це невеличкі притчі про те, як Онисько пізнає світ, а бабуся допомагає йому цей світ збагнути і обов’язково цілує його у тім’ячко.
Прямо на зустрічі Сашко підписав мені цю книгу. Вона із серії про вужа Ониська, але на відміну від попередніх трьох, розрахована на менших читачів. Ще у книгу ввійшов сценарій до п’єси, написаний за першою книжкою.
Наразі у «Видавництів старого лева» готується до випуску в світ казкова повість «Жменька тепла для мами». Її ілюструє чудовий художник Ростислав Попський, той самий, що створив малюнки для «Крамнички тітоньки Мальви». У «Фонтані казок» готується до друку ще одна збірка віршів. Видавництво «Ранок» працює над створенням збірки моїх казочок. Зараз працюю над двома історіями, що, сподіваюся, вийдуть в «Тезі» та «А-ба-ба-га-ла-ма-зі».
Щоб ви порадили батькам та вчителям аби заохотити дітей до читання?
Читати щодня, читати від народження, читати дітям і разом з ними. Навіть тоді, коли здається, що на читання немає часу.
Фото Андрія Завертаного
Дякуємо!
Тепер редактори знають.