Микола Стаховський був лікарем, громадським діячем і першим українським послом у Великобританії. Переїхавши свого часу до Вінниці, він побудував будинок, який став місцем лікарської допомоги для багатьох вінничан, а пізніше осередком культурного життя для українських вояків.

Стаття є частиною циклу Vежі та Центру історії Вінниці під назвою “Місця Української революції у Вінниці”. Матеріали охоплюватимуть період з 1917 по 1921 рік і розповідатимуть про тогочасні події, людей, які брали в них участь і, головне, – місця, де це все відбувалось. Всі факти та історичні матеріали, викладені в цій статті, надані Центром історії Вінниці.

Читайте також: Вінницький Народний дім 1917 року: більшовицький “виступ” та бої за неіснуючу владу

На перетині ХІХ і ХХ століть Вінниця була місцем діяльності кількох відомих лікарів, деякі зробили значний внесок у розвиток медицини. Зокрема, до 1881 року тут проживав Микола Пирогов. З 1893 року починає працювати лікарня для душевнохворих (сучасна лікарня ім. Ющенка), яка на той час була одним з найбільших медичних закладів такого профілю в південно-західній частині Російської імперії. Та й Микола Оводов, який став міським головою в 1899 році, за фахом був лікарем. До початку Першої світової війни в місті діяли сім медичних та шість фармацевтичних закладів. Але при цьому спеціалістів усе одно не вистачало і значної конкуренції не було.    

Враховуючи всі ці факти, не дивно, що Микола Стаховський досить добре почувався у Вінниці й вирішив побудувати тут собі власний дім.

Микола Ананійович Стаховський народився 22 травня 1879 року в селі Стетківці (на даний момент це Житомирська область). Після отримання медичної освіти та лікарської практики, він бере участь в російсько-японській війні в якості члена Російського товариства Червоного хреста. Перебуваючи на одній з найважчих ділянок фронту, Стаховський займається допомогою пораненим і хворим.

Після війни він приєднується до Української соціал-демократичної робітничої партії в Києві й допомагає видавати газету “Боротьба” – офіційне комюніке партії. Після виходу його статті з критикою російської державної влади, Стаховському доводиться перебратись до Парижу, щоб уникнути арешту. Зрештою, після двох років у Франції, він вирішує повернутись на Батьківщину і пунктом призначення обирає Вінницю.

Такий вибір, швидше за все, міг бути спричинений перспективою приватної медичної практики. Лікарі на початку ХХ століття були шанованими особами і мали досить непоганий прибуток. Але на заваді стає російська влада, яка пам’ятає старі “провини”. Стаховському приписують “спробу повалення існуючого ладу” і 25 серпня 1908 року він отримує рік ув’язнення.

Навіть під арештом Стаховський не припиняє бути лікарем. За медичною допомогою до нього звертаються спочатку в’язні, а потім і пересічні вінничани. Завдяки протекції Міністра Юстиції Щегловітова та губернатора Подільської губернії Ейлера, для арештанта пом’якшують режим ув’язнення: камеру обладнують під медичний кабінет і дозволяють приймати відвідувачів.

Невдовзі Стаховському допомагає його приятель Людвіг Малиновський, засновник лікарні імені Пирогова. Використавши епідемію тифу у в’язниці, як привід, Малиновський переводить Стаховського “відбувати покарання” в приміщенні земського шпиталю. Не зраджуючи собі, Микола Ананійович й далі провадить лікарську практику.

Після закінчення терміну арешту Стаховський облаштовується в одному із заїжджих дворів міста і продовжує займатись отоларингологією. Завдяки цьому вже за два роки він може винайняти собі цілий поверх в будинку Толстого (сучасна вулиця Театральна). Минає ще рік і вже відомий у всьому місті лор купує земельну ділянку поряд з оперним театром в тодішньому провулку Роллє (зараз це провулок Верещагіна). Саме тут за декілька років з’явиться його будинок.

• Чому будівля важлива для Вінниці? Бо це один з двох міських прикладів унікального для України стилю – Українського архітектурного модерну. Слід зауважити, що це не вторинна стилізація, а «чистий» УАМ. Адже автор проекту – один із «батьків» стилю, відомий архітектор та живописець Василь Григорович Кричевський. До речі, в роки Української революції йому судилось стати творцем Великого і Малого державних гербів УНР. На замовлення Миколи Стаховського він надав ескіз вигляду садиби, а прив’язку на місці й планування самого будинку розробив Григорій Артинов, в якості головного архітектора нашого міста. Ще одна УАМівська садиба – це садиба Костецьких на Старому місті, – розповідає директор Центру історії Вінниці Олександр Федоришен.

Український архітектурний модерн (УАМ) — один з українських оригінальних архітектурних стилів. Виник на початку XX століття. Існував і розвивався протягом майже 40 років (з 1903 по 1941 роки). В основі УАМу лежать народні традиції хатнього і церковного будівництва і досягнення української професійної архітектури і перш за все барокової, вплив якої, починаючи з 1910 року був помітним і навіть зростаючим. Сильним був також вплив європейського модерну. Вікіпедія

В 1915 році будинок вже готовий. Це двоповерхова цегляна споруда з чотирисхилим дахом. Між парканом і самою будівлею розташувався великий газон, а позаду будинку був великий сад. Перший поверх повністю облаштували для амбулаторного прийому хворих, а на другому поверсі жила сім’я Стаховських. Також в будинку існував кабінет-бібліотека.

Попит на спеціаліста-отоларинголога постійно зростав, перед його садибою часто виникали черги. Через це він винаймає помічником фельдшера Ерліха.

Окрім лікарської практики Стаховський не забуває і про свою громадсько-політичну діяльність. У Вінниці він увійшов до українського громадсько-політичного середовища, неформальним лідером якого був Дмитро Маркович. Найбільше така діяльність Стаховського проявляється в 1917 році, коли він спочатку стає головою проскурівської Української Громади, а потім заступником голови Подільської Губернської ради. Вже в червня 1917-го Миколу Ананійовича обирають губернським комісаром Поділля.

У вирі революційних подій Стаховський відстоює свою проукраїнську позицію і не забуває про лікарську справу. Але вже на початку 1918 року, коли Вінницю контролюють більшовики, йому разом із сім’єю доводиться виїхати до Одеси. Він мав плани на повернення додому (фактично на той момент Вінницю можна вважати його домом), але обставини складаються інакше – в якості керівника дипломатичної місії УНР він відправляється до Великобританії.

Ймовірно, покидаючи Вінницю, Стаховський дав свою згоду на громадське використання власного будинку. 10 серпня 1919 року місто звільняють частини Дієвої Армії УНР та Української Галицької Армії (УГА). Протягом певного періоду частини УГА перебувають в місті й використовують садибу Стаховського, як місце для проведення культурних заходів та зустрічей. Вояки створюють там український клуб “Рідна хата”. Тогочасна вінницька періодика повідомляла про його заснування та роботу. Звідти можна зрозуміти, що в садибі відбувалась “щоденна гра струнного квартету” і для всіх охочих був доступний “буфет з гарячими стравами”.

На Покрову 14 жовтня там влаштовують концерт-вечірку, де виступали квартет колишнього капельмейстера 47-го піхотного полку Гуммеля, Національний аматорський хор та український балет.

Так будинок, що став домом для талановитого лікаря і був місцем, де завжди можна було отримати допомогу, пізніше перетворюється на осередок культурного відпочинку для українських вояків. Але власник будинку сюди вже ніколи не повертався. Після завідомо провальної дипмісії у Сполученому королівстві (британці підтримували білогвардійців й українська ідея їх не дуже цікавила) він покидає свій пост і разом з дружиною та сином починає життя емігранта. Спочатку Франція, потім Німеччина. Коли постійні переїзди набридають, сім’я Стаховських в 1924 році осідає на Закарпатті (тоді територія Чехословаччини). В містечку Берегово він провадить лікарську практику і займається громадською діяльністю. З початком Другої світової війни переїздить до Праги, де живе до самої смерті 7 грудня 1948 року. Похований на Ольшанському кладовищі поряд з матір’ю, братом та сотнями інших українців, які як і він змушені були покинути домівку.

Його син Лев, що народився у Вінниці у стінах садиби Стаховських зрештою осідає у Венесуелі, де очолює місцеву українську громаду і продовжує лікарську династію.   

Невідомо що відбувалось із садибою доктора Стаховського після остаточного встановлення радянської влади. І невідомо чому будівлю перебудували й повністю видозмінили. За однією з версій, влаштована нацистами пожежа в січні 1944 року (підпалили театр) перекинулась і на садибу, що призвело до її значного пошкодження. Інша версія – комуністів не влаштовував Український архітектурний модерн і вони вирішили надати споруді “правильный социалистический облик”. В будь-якому випадку один з осередків українського життя у Вінниці стає відомчою лікарнею для радянської міліції. Тут добудовують праве крило та третій поверх і повністю змінюють зовнішній вигляд будинку. Натяком на УАМ тут є лише характерні шестикутні вікна.

В наш час колишня садиба Стаховського продовжує виконувати визначену радянською владою місію – це поліклініка управління МВС України у Вінницькій області.

Відновити будівлю в первинному вигляді навряд чи вийде, надто вже сильно її змінили. Єдине що залишилось від старих часів та первинного призначення – це отоларингологічний кабінет. Як і більше ста років тому він все ще діє, але вже не є відкритим для всіх вінничан.

Фото Андрія Завертаного та з Вікіпедії, Інституту національної пам’яті

Микола Геркалюк

See Full Bio