Те не чіпати, це – не фотографувати, поміж експонатів не ходити та взагалі обережно дивитись – зазвичай ці та подібні вимоги можна почути у музеях по всьому світу. Але тільки не у вінницькому краєзнавчому.
Саме тут останні три роки практикуються інтерактивні екскурсії по залах археології, під час яких представники музею навпаки просять відвідувачів спробувати перемолоти зерно прадавньою зернотеркою чи порізати що-небудь кременем.
Частина експонатів – автентична, інша – реконструкція, тобто предмети виготовлені самими музейниками. Колекція постійно поповнюється – скоро очікується інтерактив на локації із мамонтом, зокрема це стосується виготовлення спису для полювання на цих тварин (оригінального мамонта обіцяють не штрикати).
Окрім таких інтерактивних екскурсій у краєзнавчому ще й влаштовують майстер-класи, наприклад з виготовлення прикрас за «старими» схемами. Але про це – згодом, а наразі – інтерактив.
Науковий співробітник, археолог Олександр Фіщук розповідає про особливості та знахідки того чи іншого періоду – починаємо із зали №5 – кам’яна доба. Зокрема тоді вже існували «прототипи» сучасних кухонних пристроїв, зброя, прикраси, також було знайдено рештки одягу, посуду тощо.
Олександр спочатку демонструє, як користувалися знаряддями праці древні люди, а потім пропонує зробити те саме відвідувачам екскурсії. У краєзнавчому музеї не те, що не заборонено чіпати експонати, навпаки – це навіть потрібно робити. Є експонати, за «нищення» яких навіть передбачені подарунки.
- Ось цей шмат трипільської кераміки – тільки на вигляд крихкий, він досить міцний і досі жодній людині не вдалося його зламати. Відтак, хто це зможе – отримає від нас трипільський амулет, – говорить Олександр.
Ми й справді тривалий час намагалися зламати шматочок кераміки, що пролежав під землею 6 тисяч років, втім – марно. Відтак, підвіска дістанеться комусь іншому. До речі, сам археолог, який цього дня влаштував нам екскурсію теж заслуговує на увагу: він не монотонно переповідає історію, а «сипле» фактами у перемішку із жартами.
Отже, ми у залі, присвяченому древнім племенам і народам. Найстаріша археологічна стоянка (доби палеоліту, тобто 40-10 тисяч років тому) на Вінниччині – біля села Нагоряни Могилів-Подільського району. На фото – зображення цих потужних вапнякових скель, у яких створено сім печер. Вони вперше були досліджені ще 1882 року Антоновичем. Тут вчений знайшов сліди печерних людей: крем’яні знаряддя праці, кістки тварин та кіптяву на стелі.
«До речі, останнім часом священники московського патріархату намагаються зайняти цю територію і зробити там монастир: в цій печері вже ціла купа лампадок, квітів і так далі, хоча це пам’ятка археології, найбільш давня на нашій території» – каже Олександр Фіщук.
Перший експонат, який можна чіпати – шматок кременю та примітивний «молоток». Це найпростіші знаряддя праці із кременю, який сформувався ще в Юрському періоді – дуже міцний. Дещо з цього було знайдено саме у Нагорянах. Кремінь, до речі – прозорий, якщо дивитися на світло.
Інший екземпляр, який можна не тільки взяти у руки, а й щось ним вчинити – праща, тобто інструмент для полювання на великій дистанції. Механізм простий: у «кишеньку» у шматі шкіри, до якого прив’язано мотузки, вставляється камінець – його крутять та врешті кидають у здобич. Спочатку археолог сам усе робить, а потім й гості намагаються влучити у ціль. Загалом, враховуючи, що у музейній версії замість каменю – поролон, усе доволі весело.
- Ось цей шматок шкіри розрізали трохи, щоб вставити камінь, – показує гід. – Брали кремінь і ним різали, навіть необробленим, який ріже не гірше, ба навіть краще металевого ножа, збагаченого карбоном.
Поруч із цими експонатами – статуя древньої людини. Неандерталець Федір, як його назвали музейники – приклад того, як виглядали люди в 230 000-27 000 роках до нашої ери.
Наступна зала – присвячена трипільській культурі.
- Трипільці населяли Землю 7 тисяч років тому і вони були мегакруті, – запевняє Олександр. – Це у тому сенсі, що вони перші, хто культивував зернові, злакові культури – мотигами з рогу, кісток та каменів трипільці розпушували ґрунт і засівали. Якщо вам хтось скаже, що трипільці орали землю плугами і запряженими волами – це брехня, не могло такого бути. І не їли вони хліба, борщу, пампушок. Псевдонауковці називають їх предками українців, наче ледь не у вишиванках вони ходили.
Врешті, повертаючись до експонатів, Олександр показує зернотерки, якими користувалися трипільці.
Ось перше фото – зернотерка-реконструкція, тобто не автентична, але ідеально та наочно показує, як древні отримували «борошно середнього помелу» шляхом тертя одного каменю (найчастіше піщаника) об інший. А ось «ступка» автентична – вона простіша та ефективніша в користуванні. І так – обидва експонати можна протестувати.
Також є кремінний ніж – цей оригінальний виріб пролежав у землі 5-6 тисяч років, але досі ріже. Для наочності ріжемо деревину ним та сучасним: глибина порізу однакова, від кремінного – тільки ширший слід.
- Ось з кременю, який просто нереально крихкий, а лезо – на секунду – мало бути товщиною у два міліметри – робили усе, навіть пилки, але дуже довго і важко. Це уявіть, щоб оті зубчики зробити – який треба майстер! А скільки терпіння! – вражено говорить Олександр.
Натомість оригінал бойової сокири-молота, який теж можна потримати у руках та оцінити його вагу – досі у ідеальному стані. Ще археолог запропонував гостям музею у руках пороздивлятися леза, які явно свідчать про те, що трипільці не були мирними землеробами, а доволі непогано робили зброю.
Уся наступна зала присвячена черняхівській культурі (IV-II століття до н.е): тут між іншим – про традиції поховання та про побут черняхівців – Олександр Фіщук показав, як працювала древня «запальничка» – кресало та кремінь.
«Головне, щоб нас не побачив інженер з техніки безпеки», – тихенько каже археолог і «запалює» кресалом: спочатку просто ілюстративні іскри, потім – навіть змушує тліти трут – матеріал, який черняхівці використовували для розпалювання вогнища.
Також, при великому бажанні, можна потримати в руках урну із результатами кремації древніх, але краще перейти до інших експонатів – зброї часів Київської Русі. Зокрема можна спробувати протикнути ножем чи списом кольчугу-реконструкцію (це нікому не вдалося).
- Це треба списом було добряче вгатити по тій кольчузі – та й то вона б тільки трохи погнулась, – каже археолог і пропонує гостям випробувати міцність виробу на собі.
До речі, ще можна навіть «напасти» на спеціально запрошеного на екскурсію «лицаря» у повній амуніції, в панцирному обладунку. Ця амуніція важить 37 кілограм, зате воїн почувався у ті часи в безпеці. Щоправда той, котрий сьогодні демонстрував усю цю красу, отримав кілька разів мечем по голові – звісно, задля наочності міцності матеріалів шолому та обладунку. Втім, у якості компенсації згодом “лицар” насолоджувався увагою жіночої частини відвідувачів, яка активно фотографувалася із ним.
Окрім лицаря, є ще один експонат – піч для виплавки металу (оригінал), щоправда її інтерактивність, звісно, обмежується нормами пожежної безпеки.
Завершенням екскурсії став процес обміну враженнями. Більшості сподобалася просто можливість усе побачити, зробити фото та ще й торкнутись речей, вік яких не може не вразити.
Дехто ж казав, що окрім неандертальця Феді дуже сподобались «досліди» із кресалом та кольчуга. «Хто його знає, куди тебе життя заведе? Треба собі зробить щось подібне» – міркує один з гостей.
До речі, за свої нововведення краєзнавчий музей отримав кілька нагород, зокрема і за інтерактиви. Наразі працівники закладу мають дуже багато планів та хочуть втілити низку інших проектів.
Адреса музею: вулиця Соборна, 19. Графік роботи: з 10:00 до 18:00 (каса працює до 17:00), без перерви на обід. Вихідний день – понеділок. Кожна остання неділя місяця – безкоштовне обслуговування для малозабезпечених і багатодітних родин, пенсіонерів.
Контакти: (0432) 53-09-87. Вартість входу: 10 гривень для студентів, 20 гривень для дорослих. Екскурсійне обслуговування (для групи): 50 гривень – студентам, дорослим – 100. Дозвіл на фотозйомку в музеї (для групи) – 20 гривень, відеозйомка – 30 гривень.
Фото Ольги Мірошниченко
Дякуємо!
Тепер редактори знають.