У кожного та кожної з них є не одна вишиванка, але кожна має свою історію. Їх дарували кохані, друзі та колективи, вишивали мами, бабусі та люди із «перевіреною енергетикою», а деякі просто купувалися на базарах. Вісім вінничан і вінничанок, які носять вишиванку не лише на свята, розповідають свої історії.

Декілька років тому побачити людину у вишиванці в звичайний будній день було дивиною та й на свята не всі їх одягали. До 2006 року навіть не існувало такого свята, як День вишиванки. Та відтепер щороку у третій четвер травня по всій країні відбуваються масштабні та не дуже акції, присвячені такому національному елементу одягу, як вишиванка.

Читайте також: Від Майдану до “Росії”: у Вінниці велосипедисти виїхали на парад у вишиванках. ФОТОРЕПОРТАЖ

За декілька днів до свята Vежа публікує серію матеріалів, присвячених вишиванкам та вишитим сорочкам. Перший із них про людей, які вдягають вишиванки не лише на урочистості. Вони часто приходять в них на роботу, в гості та на святкові заходи, а деякі навіть на міжнародні зустрічі. У шафі в них не одна, а декілька вишиванок, але кожна із своєю власною історією.

Чому вишиванка є важливою, як реагували оточуючі декілька років тому і зараз, чи має вона здатність покращувати настрій розповідають наші герої.

Анна і Катерина Куриленко

Це вишиванка, яку вишила моя бабуся. В нас з дитинства, хоча і жили на Донбасі, у всіх були вишиванки. От дитина народилася – і є вишиванка. У бабусі було шість внучок і всі внучки та дві дочки завжди були у вишитих сукнях і сорочках. Потреби купувати не було. Я одягнена у вишиванку, яку моя бабуся вишила мамі, коли вона вчилася в школі. На дочці Каті вишиванка, яку бабуся вишила мені. В нас всі вишиванки з історією.

У нас це не просто вишиванки – це пам’ять про бабусю, якась така ниточка, яка пов’язує нас.

– Це вже покоління дітей для яких вишиванка не якийсь святковий одяг на День вишиванки, на день народження Шевченка. Для них це звичайний одяг, раз-два рази в тиждень в школу діти приходять у вишиванках і сприймають це, як звичайний одяг. Незвичайна лише тим, що в ній ти більш святково виглядає. Мені подобається, що змінюються діти і змінюєшся ти, коли твоя дитина одягає вишиванку не лише на свято – одягаєш і ти.

Рома Молдован

– Вишиванку мені подарувала наречена десь роки три тому на день народження, а я ж народився на День незалежності, тому це такий подарунок тематичний.

Ходжу в ній доволі часто, особливо в теплу пору року. Подобається ще й тим, що вона зручна, в ній не спекотно. Можна одягати і під порвані джинси і під класичні штани.

– Спочатку, коли починав у ній ходити, то це було переважно лише на свята, але тепер стараюся одягати її й у звичайні дні. За останні роки три я щодня бачу когось у вишиванці на вулиці, мені це подобається, тому і сам у ній ходжу. В мене були ще інші вишиванки, але я трохи здоровим став, то вони на мене вже не налазять, тому поки що є лише ця.

Валерій Сиверчук

– Ця вишиванка була подарована моїм колективом, ще коли я працював в туризмі десь роки три чи чотири тому. ЇЇ насправді одягаю дуже рідко, бо тут так делікатна тканина і вона світла. Окрім цього, у мене є ще штук сім чи вісім різних вишиванок і взагалі дуже багато національних сорочок, не лише українських. Є такі справжні вишиванки, як от ця, що на мені, є так звані витинанки, є такі, які я робочими вважаю – вона як майка облягає, але на ній є вишивка.

Коли одягаю цю вишиванку, то точно почуваюся особливо, бо вона вихідна. Коли буває поганий настрій і ти думаєш чим би його собі підняти: або їжа або одежа. Якщо до їжі не дійшов, не встигаю, то вдягаю вишиванку, щоб краще було на серці.

– Я почав постійно носити вишиванки, коли з’явилися кошти, бо хороші вишиванки коштують дорого. З того часу майже завжди їх одягаю, бо це легко і зручно. Ще мені часто дарують вишиванки друзі, дружина, мама. Якщо подумати, то що може бути краще, ніж вишиванка? Це гарно, це національно, тіло завжди дихає. Якщо були би фінанси, то скоріш за все кожен другий, якщо не перший, носив би їх.

• Якщо я їду на офіційні прийоми, особливо коли спалах туризму, то я беру з собою вишиванку. Я цим горджусь, що я з України.

Людмила, Катерина і Наталка Мороз

– Я завжди полюбляла цю тему ще з дитинства. В мене вже збирається маленька колекція вишиванок – десь до десятка є, різного кольору, фасону, з різними традиційними вишивками з різних регіонів України. Мої бабусі по обох лініях завжди вишивали. Я маю дві вишиванки від татової мами і одну маминої. Я сподіваюся, що це перейде моїм дітям, а вони будуть плекати і берегти, щоб передати своїм дітям.

– Я вважаю, що потрібно берегти і плекати наше рідне. До того ж це дуже гарно. Мені здається аналогів української вишивки у світі немає. Великий поштовх до того, що і люди почали носити вишиванки і дизайнери використовувати у своїх колекціях дали події, які почалися у 2014 році, люди зрозуміли, що треба любити наше українське. Треба всьому світові гордо сказати, що ми українці і цим пишаємося, в нас багата культура, багато таких надбань.

– Також поштовх, що в мене багато одягу в такому стилі дало те, що я працювала в бібліотеці деякий час і дуже багато у нас було різних заходів патріотичних.

Женя Бейко 

– Цю вишиванку у своїх батьків я дуже довго клянчила, адже всі ми розуміли, що вона була для мене досить важливою. Ми ходили по сусідах, які вишивають, переміряли безліч вишиванок, але мені нічого не подобалося. І тато такий каже: «Ну скажи ще, щоб ми в Коломию поїхали за вишиванками», я така кажу: «Поїхали в Коломию за вишиванками». Наступного ранку ми поїхали і десь кола чотири по базару “намотали”, але мені нічого не сподобалося. Для мене дуже важливо було, щоб це була ручна робота, щоб була гарна енергетика. А, позаяк я дівчина із Західної України, в нас це, напевно, в крові.

Ми з цією жіночкою познайомилися спочатку, розпитали хто ви, шо ви, ким працюєте. Вона виявиася вчителькою історії. Розповіла, що кожен елемент на кожній вишиванці щось означає і так далі. П’ять років тому я ще пам’ятала, що саме вони означають, але зараз знаю, що там закладено любов і доброту.

– Вишиванка – це вже як стиль життя. Я пам’ятаю дуже добре як нам та вчителька з історії розповідала, що в неї батько був учасником УПА і вона ходила в школу у вишиванці. До цієї вишиванки я ставлюся дуже бережно, бо вона мені дорога і як спогад цієї жінки. Вона казал, що вишиває одну вишиванку три місяці не тільки через те, що це вжака робота, але і через те, що потрібно в гарному настрої.

– Коли в мене гарний настрій я обов’язково її одягаю, а коли поганий настрій – ходжу гола.

-Насправді у мене є декілька вишиванок, але ця улюблена і така більш святкова, а ще я часто беру з собою вишиванки на різноманітні фестивалі.

Олександр Федоришен 

– Ця вишиванка взагалі єдина з моєї домашньої колекції куплена мною персонально. Переважна більшість того, що є в мене, – або вишито руками бабусі, або подаровано чи вишито руками коханої. Загалом у маленькій приватній колекції близько 10 вишиванок.

Для мене це якась така надважлива річ, якась така внутрішня родова броня, генеологічна. З найстаршого, але то не є для носіння, в мене є вишита сорочка прадіда і є весільна сорочка дідуся, яка була першою моєю вишиванкою.

– Для мене це стало важливим десь в старших класах школи. Дуже чітко пам’ятаю ситуацію, яка трапилася у 2006 році, коли я любив одягати весільну сорочку діда. Тоді я брав участь в одному із шкільних краєзнавчих конкурсів і згадую реакцію когось з музейників, які стояли на одній із точок як консультанти квесту, то увага була не на запитання, а увага була саме на вишивку післявоєнного Східного Поділля, це північ Вінниччини, Літинщина.

– Я ще пам’ятаю той час, 2006 рік, коли вишиванка – це був виклик, це була якась внутрішня позиція. Тоді якось вважалося, що якщо ти вдягаєш вишиванку, то ти націоналіст, послідовник традицій українського інтегрального націоналізму 30-40-х років. Зараз це відійшло і цьому багато додали події 2014 року

Світлана Яковишенко 

– Моя вишита сукня – це подарунок мого чоловіка. Він мені її подарував у Карпатах на річницю весілля. Вишиванки я люблю одягати не лише на свята, але й просто, коли йду у гості. Одного разу ми з чоловіком підтримали таку акцію друзів, коли прийшли на день народження в гості у вишиванках до наших племінників. Це викликало у людей якусь цікавість, радість, святковість.

– Також з вишиванкою у мене пов’язані такі радісні, святкові, патріотичні емоції. Коли я вдягаю вишиванку, то підіймається настрій і з’являється якась впевненість і це дійсно якийсь наш код український і потрібно це шанувати, підтримувати і подавати приклад нашим дітям.

Дарина Разлог

Ця вишиванка у мене ще з того часу, як я вчилися в школі і її вишивала мама. Моя директорка школи колишня носила вишиванку до школи щодня, а більше ніхто не носив. Вона така патріотична жіночка, коса до пояса, постійно «в дульці». Вона постійно у вишиванці була і я дуже довго просила маму, щоб вишила, хоча вона ніколи цього не робила. До того ми купували на базарі вишиванки ручної роботи і в Карпатах купували, на замовлення різні вишивалися. Всього у мене близько п’яти вишиванок.

– Вона у мене улюблена і особлива через те, що мама вишила. Вона дає якусь таку свою енергетику і впевненості додає навіть під час здачі сесії. Одягнула і якось легше стало.

Читайте також: У Вінниці запрошують на “ВишиванкаФест”

Фото Андрія Завертаного 

Марина Однорог

See Full Bio