Оновлено: 27 Жовтня 2022, в 12:22
Матеріал підготовлено за сприяння ГО “Львівський медіафорум”
у межах проєкту “ЛМФ Підтримка мережі журналістів”
За понад чотири місяці повномасштабної війни через Вінницю проїхали десятки тисяч біженців зі Сходу, Півдня та Півночі України, частина з яких вирішила залишитись у нашому місті. Деяким вдалося винайняти житло, інші ж – надалі проживають на території гуртожитків та Центрів для переселенців, облаштованих на базі різних навчальних закладів міста. Так, у гуртожитку Державного навчального закладу “Центр професійно-технічної освіти №1” станом на 16 червня проживало 236 переселенців на постійній основі. Приймати ж переселенців, за словами директора ЦПТО №1, заклад почав ледь не з перших годин повномасштабного вторгнення.
Ми вирішили з’ясувати, як наразі функціонує Центр для переселенців при ЦПТО №1 та як змінилась його робота від початку повномасштабного російського вторгнення і до середини червня.
Загалом же як діяти переселенцям у Вінниці та куди вони можуть звернутись, можна дізнатися за ЦИМ посиланням.
Як розповіла під час спілкування з журналістом “Вежі” заступниця директора ЦПТО №1 з навчально-виховної роботи Світлана Рабодзей, станом на 16 червня на базі гуртожитку закладу мешкали приблизно 63-68 сімей переселенців з різних куточків України. Загалом, було розміщено 236 осіб, з яких 62 – діти.
– Діти віком від 8 місяців і до 18 років. Це наразі. А в перші дні в нас були діти, які народилися і на другий день вже проживали тут. І в місті Вінниці їх реєстрували в РАГСі, – повідомила Світлана Рабодзей.
Зараз, відзначає Світлана Володимирівна, темпи роботи з переселенцями знизилися, а загальний склад населення гуртожитку при ЦПТО №1 останні тижні не змінювався. В перші ж дні роботи було чимало, бо чимало людей транзитом проїжджали через Вінницю, інші – залишалися надовго.
– З перших днів люди приїжджали на добу, і тут ми їх розміщували. Потім вони їхали далі. Спочатку ми власноруч прали, прасували і перестелювали їм постіль. Це робили як педагогічні працівники, так і господарський персонал. Також і до теперішнього часу в їдальні працюють цілодобово педпрацівники, викладачі, вихователі, майстри.
В нас секційна форма гуртожитку, і зараз ми розміщуємо в кімнатах людей сім’ями. Блокова система: в одній кімнаті сім’я, в іншій кімнаті сім’я. А в перші дні ми розміщували всіх, поки були ліжкомісця.
З перших днів у нас ще не було стільки допомоги, яка вже зараз є. В даний час ми змінили і постіль, і матраци, і подушки. Допомога є і від ЮНІСЕФ, і від інших організацій. Холодильники надали, пральні машинки. Зараз вони розміщені на всіх поверхах. Бо спочатку в нас була одна машинка, яка цілодобово використовувалась. Зараз якось більш сучасно і спокійно, – каже заступниця директора.
За її словами, людей приймали та годували цілодобово. Директор ЦПТО, Валерій Васильович Дяків, маючи перепустку на період комендантської години, цілодобово зустрічав людей, які приїздили у Вінницю, та привозив на поселення до закладу.
– Є такі (переселенці – авт.), які перебували тиждень в сховищах, в погребах, і потім вже їх перевозили сюди. Є ті, які самостійно приїхали. Є ті, яких привезли волонтери. Є ті, хто добирався потягом, і Валерій Васильович цілодобово під’їжджав, забирав, і їх тут селили. Спочатку селили 24/7. Чи була ніч, чи день, чи ранок. Ми їх і годували залежно від часу їхнього приїзду – і вдень, і вночі, як виходило. Зараз вже стабільно: є сніданок, обід і вечеря. Сімей, які тут з перших днів, напевно, 30. Які як приїхали в лютому, так і залишились. Таких, що від’їжджають, вже менше, – каже Світлана Рабодзей.
Сам же директор ЦПТО№1 Валерій Дяків, зустрівшись із нами, першочергово демонструє результат проєкту, реалізованого спільно з Подільською агенцією регіонального розвитку – “Добрий побут”, локацію, призначену саме для тимчасового перебування переселенців. Йдеться про обладнаний під щось на кшталт гостелу колишній кабінет ювелірної та огранувальної справи. В сусідньому приміщені розташовано кухню з телевізором, мікрохвильовкою, електрочайником, мультиваркою та холодильником.
Роботи з облаштування “Доброго побуту” на момент нашого інтерв’ю лише нещодавно завершили. Загалом, тут 8 спальних місць, облаштованих на випадок, якщо в гуртожитку будуть зайняті всі ліжкомісця, а людям необхідно на добу десь зупинитись. Всі місця розділені ширмами. Як зазначив Валерій Васильович, “хоч якась є особиста зона”.
Як розповідав директор, приймати переселенців почали ледь не з перших годин повномасштабного вторгнення. На 25 лютого в гуртожитку вже були перші переселенці з Костянтинівки Донецької області. В перші ж дні був потужний наплив людей, і за добу могли розміщуватись більше 300 осіб.
– Тільки почалась повномасштабна агресія, ми вже попередньо готувалися, що можливий такий варіант розвитку подій, і запланували місця для орієнтовно 150 внутрішньо переміщених осіб, яких ми змогли б прийняти з мінімальним набором послуг: проживання, харчування, засоби гігієни, психологічна та медична допомога. В першу ніч було десь 12 чи 15 людей у нас. Приїхали сім’ї, переважно, жінки з дітьми. За цей весь час через наш заклад пройшло понад 15 тисяч осіб.
Спочатку був дуже потужний наплив, за добу в нас було більше 300 осіб. Згодом частина залишалась, і зараз в нас є такі сім’ї переселенців, які проживають в нас вже більше 3 місяців.
Використовували, в основному, гуртожиток. Там достатньо було місць. Ми досить швидко адаптували ті приміщення, де проживали наші студенти. Оскільки студенти були переведені на дистанційну форму навчання, практично всі ці місця, де проживали студенти, були адаптовані під проживання переселенців. І зараз вони там так і залишилися, – каже Валерій Дяків.
За його словами, досвід спілкування з людьми, які пережили складні стресові ситуації, і співробітники закладу, і профільні психологи, набували поступово.
– Різні люди були. У нас працювали волонтери, психологи, кризові психологи. В нас власна психологічна служба досить потужна. Наші практичний психолог і соціальний педагог. І кожен працівник, який є в закладі, також, свого роду, психолог. Ми працювали і продовжуємо працювати з дітьми. Дітьми різних категорій, в тому числі – соціально незахищених. Був певний досвід. Але досвіду саме спілкування з людьми, які були під обстрілами тривалий час, які пережили втрату своїх рідних, близьких, які пережили досить складні стресові ситуації, не було. Ми його набували поступово.
Станом на 16 червня на базі закладу мешкали переселенці ледь не з усіх регіонів, що їх зачепили активні бойові дії. Серед переселенців, які на той момент мешкали в гуртожитку, були навіть актори, які у Вінниці презентували виставу “Хлібне перемир’я”, засновану на п’єсі Сергія Жадана.
– Харківщина, Київщина, Донецька область, Луганська область. Є сім’ї, які вже були евакуйовані з окупованих територій, з Херсонської області, частини Запорізької області. З Мелітополя, з Маріуполя, з Волновахи, Попасної. Також з Лимана є. В перші місяці найбільший потік був з Харкова та Харківської області. Зараз наплив стабілізувався. Це ті люди, які в нас проживають вже постійно. Більшості з них, за великим рахунком, немає, куди повертатись. Це або тимчасово окуповані території, або їхні будинки знищені, і все майно їхнє втрачене. Зараз ті місця, які ми могли надати для переселенців, всі зайняті. Такої потужної динаміки, як було в перші тижні, перші місяці повномасштабної агресії, вже немає. Постійно проживає понад 200 осіб. Переважно, жінки з дітьми, люди похилого віку, люди з інвалідністю, – розповідає Валерій Васильович.
Як зазначає директор ЦПТО, люди поступово соціалізуються у життя Вінниці. Хтось вже знаходить роботу, а хтось вже напряму впливає на культурне життя міста, як, наприклад, вищезгадані актори. На момент нашого спілкування в театрі Садовського було вперше презентовано “Хлібне перемир’я”. За словами директора, зала була заповнена вщент. Сама ж вистава – змістовна, актуальна, емоційно важка та відображає сучасні проблеми.
– Можна навести приклад, вчора відбулась прем’єра в нашому обласному театрі імені Садовського вистави “Хлібне перемир’я”. Якраз там брали участь і актори, і режисер, який поставив цю виставу, Олександр Ковшун – наші переселенці, які в нас вже проживають понад три місяці. В нас проживають актори і з Харківського театру, проживають викладачі з харківських вишів. Проживають різні категорії громадян, які працюють віддалено. Є такі, які влаштувалися тут на місці, хтось ще в пошуках роботи. Є і така категорія переселенців, які не поспішають шукати роботу, а розраховують на ту допомогу, яку надають міжнародні гуманітарні організації та яку надає держава, – додає Валерій Васильович.
Хлібне перемир’я — перша п’єса, написана Сергієм Жаданом. Вперше опублікована в 2020 році. Як коментував твір сам автор, “Це історія про літо 2014 року. Перше літо російсько-української війни, літо, мабуть, найбільш жорстоке і криваве, коли відбувалися найбільші бої. Про той момент, коли у липні було оголошено перше перемир’я. Воно проходило під знаком, що треба збирати врожай, і тому називалося «хлібним». Але та сторона використала його на свою користь – підтягувала сили, з Росії заїжджало озброєння. Це був дуже дивний момент, коли була ілюзія, що війну можна швидко закінчити і що Україна поверне контроль над тими неконтрольованими територіями“. У Вінниці виставу за п’єсою грали актори одразу трьох театрів: Харківського академічного театру імені Тараса Шевченка, Вінницького академічного театру ляльок “Золотий ключик” та Вінницького академічного музично-драматичного театру імені Миколи Садовського.
Що ж стосується харчування мешканців гуртожитку, то більшість продуктів надає Вінницька міська рада, а хліб безкоштовно постачає концерн “Хлібпром”.
– Це стало, можна сказати, стабільним процесом. Кожного тижня робиться поточна заявка на ті продукти, які можуть нам передати. В основному, йдеться про продукти першої необхідності. Це хліб, м’ясо птиці, крупи, періодично – молочна продукція. Чого не вистачає – допомагають або волонтери, або наші працівники. Ми щось самотужки докуповуємо. Ті самі спеції, наприклад. Зараз є актуальність (оскільки сезон закруток закінчився, чи, вірніше, ті запаси, які були, закінчилися) у свіжих овочах і для дітей, і для дорослих. Для приготування тих же салатів або просто подавати свіжі овочі для харчування, – підсумовує Валерій Дяків.
Також в пробному форматі на базі закладу організували дитячий табір “Веселий вулик”, який відвідували діти з тих сімей переселенців, які мешкали в гуртожитку. Перша і наразі єдина таборова зміна тривала з 6 по 19 червня.
Як розповіла директорка табору, заступниця директора з навчально-виховної роботи Вінницького обласного центру туризму, спорту, краєзнавства та екскурсії Світлана Андрощук, для їхнього закладу це був майже експромт, адже обласний центр спеціалізується на позашкільній освіті, і взагалі спеціалісти центру – “більше туристи-краєзнавці”.
За її словами, обласний центр взявся за організацію таборування, зокрема, у відповідь на розпорядження очільника ОВА Сергія Борзова щодо долучення закладів позашкільної освіти до організації літнього таборування. В тому числі, і для дітей-переселенців. База їхнього закладу, за словами Світлани Львівни, не пристосована для цього, але в процесі співпраці з керівництвом ЦПТО №1 вдалося організувати таку закриту форму таборування для дітей, які з сім’ями через війну опинились у Вінниці.
Так, наприклад, є три сім’ї, де по двоє діток, і ці діти були долучені до табору. За словами Світлани Львівни, сніданки та обіди для дітей були за внутрішнім графіком гуртожитку.
– Ми підлаштувались так, що ми тільки приходимо та займаємося з дітками з 9-ї до 13-ї години. Потім їхня обідня перерва, далі – з 14-ї до 16-ї годинки ми також займаємося з дітками. А ближче до вечора – то вже з батьками. Дехто вже влаштувався на роботу, дехто ще в пошуках, хтось оформлює поточні документи для свого проживання тут, – казала Світлана Андрощук.
За її словами, дітей за віковою категорією особливо не розділяли і взяли в таборову групу всіх дітей з 2 по 8 клас з тих, які жили в гуртожитку.
– В процесі співпраці з Валерієм Васильовичем нам надали список дітей, яких можливо до таборування долучити. Батьки нам написали заяви, і ось така кількість у складі 25 дітей. Долучається дуже багато організацій. Долучаються волонтери. Безкоштовно нам надавали печиво, чай, круасанчики. Придумаємо якісь цікаві для дітей конкурси та змагання, потім в нагороду вони ці солодощі отримують. Вчора був цікавий квест по території закладу. На завтра в нас є залучений психолог від обласного центру соціальних служб, також проводитиме з ними ігри відповідні.
Ми сюди взяли вікову категорію з 2 по 8 клас з усіх діток, які тут присутні. Ми не їх не розподіляли по вікових категоріях. Організувати дозвілля для таких діточок на сьогоднішній день є трохи не те, щоб проблематично, але вимагає відповідної професійної організації. Враховуючи те, що ці дітки залишили свої будинки і “прийшли в обійми” нашої Вінниччини, де їх зустріли по мірі можливості, тих ситуацій та обставин, наскільки це можливо, – відзначає Світлана Львівна.
За її словами, за період таборової зміни дітям організували також низку екскурсій та майстер-класів. До слова, частина майстер-класів відбувалась безпосередньо на території гуртожитку ЦПТО №1, в місцевій бібліотеці.
– Автобусом нашого закладу ми їх возили в місто, була організована оглядова екскурсія самим містом, музеями, Центром творчості. Були задіяні в нас такі об’єкти як “Пан Заваркінъ”, діткам дуже сподобалося. Вони піднімалися на дзвіницю храму. Для них організовувався безкоштовний майстер-клас із виготовлення солодощів. В музеях відповідні цікаві екскурсії для діточок. Десь щось вони малюють, десь щось якісь пазли складають. Щоб їм не була настільки монотонна та інформація, отримана в музеї. Ми вивозили діточок на Вишенське озеро в активний парк, де вони, скажімо так, долали всі етапи спортивного туризму.
Їздили вони в розважальний центр “Країна мрій”. По місцю ми їх навчали елементам спортивного туризму, туризму взагалі – розкладати намети, облаштовуватися в них. Якісь такі розваги трішечки спортивного напрямку. І линву тягнули, і у футбол з нашими спортсменами грали, і була облаштована для них штучна стіна для скелелазіння з відповідним спорядженням. Дітки також на цьому етапі долали свої страхи. Пробували по кілька разів, азарт їх брав. Навіть якщо з першого разу було страшно, на всіх підстраховках, на всіх страхувальних системах, то потім – хотіли ще, – каже Світлана Андрощук.
Загалом, на її думку, подібний табір – хороший внесок в психологічне розвантаження дитини.
– Є дітки з Харкова, Лимана, Слов’янська, Бучі. Але є такі нюанси – навіть, наскільки в них там збережений будинок, образно кажучи, ми навіть не вникали. Ми намагаємось толерантно торкатися цих всіх питань і займатися для них тільки дозвіллям.
Дітки зняли трошки свої якісь страхи, блоки якісь психологічні, стали більш контактними. Вони пішли на обійми. Якщо спочатку якось так насторожено ставилися, то зараз пішли більше на контакт, – підсумовує Світлана Львівна.
Відвідуючи гуртожиток ЦПТО №1 ми також поспілкувались з мешканцями, які тут опинились. Зокрема, з сім’єю з Херсонщини, які разом трьом дітьми, онуками та трьома таксами приїхали до Вінниці, та сім’єю з Києва. Детальніше про це – в нашому наступному матеріалі.
Фото – Зорини Гаджук
Дякуємо!
Тепер редактори знають.