Вінничанин Євген Антонюк очолює хірургічний підрозділ, який надає медичну допомогу пораненим захисникам. Він має 10 років практичної роботи в ургентному відділенні обласної лікарні, а також проходив ротацію у 2014–2015 рр. до 59-го військового мобільного госпіталю. Наразі на рахунку його підрозділу – сотні врятованих життів.
Про історію медика розповідають на сайті “Армія.Inform”.
Вказано, що після закінчення навчання у Вінницькому національному медичному університеті Євген працював у центрі шлунково-кишкової кровотечі ургентним хірургом, водночас у приватній медицині освоював лапароскопію. А коли розпочалась російсько-українська війна, Євген постійно перевіряв поштову скриньку, чекаючи на повістку. І одного дня таки задзвонив телефон… Наступного дня лікар вже був готовий вирушити на передову.
— Жодної гадки, щоб відмовитись чи ховатись, не було. У мій дім прийшла війна, тож треба було йти працювати. Дуже підтримали тоді батьки, вони в мене патріотично налаштовані. Мати так і сказала: «Я тебе не зрозумію, якщо ти не підеш і сховаєшся від мобілізації», – розповідає медик.
Євген був серед перших мобілізованих до 59-го Військового мобільного госпіталю лікарів, які в середині серпня 2014-го відправились на Луганщину надавати допомогу пораненим бійцям. Та ротація для хірурга тривала понад рік і завершилась у вересні 2015 року.
– Пригадую одного з перших своїх військових пацієнтів. Зазвичай, під час операції, коли є можливість, намагаюсь відволікти пацієнта, розмовляю з ним. Спитав цього хлопця, звідки він. Той відповів, що з Новограда-Волинського (нині Звягель). Кажу, що я теж майже звідти, адже постійно приїздив на канікули до бабусі з дідусем. Виявилось, що ми із сусідніх вулиць, а він є чоловіком моєї подружки дитинства. Спілкуємось із ним дотепер, – цитують Євгена.
Зазначається, що серед пацієнтів Євгена були полонені російські військові — Александров та Єрофєєв, які згодом були засуджені в Україні до 14 років позбавлення волі, а потім обміняні на Надію Савченко. Наші лікарі в мобільному госпіталі надали їм першу медичну допомогу. Також тоді спитали окупантів, для чого вони прийшли в Україну. Відповіддю було: “воюють з натовськими військами”.
Після повернення з передової Євгену запропонували стати директором одного з приватних медцентрів. А за рік він разом із друзями відкрив уже власну клініку, де зайняв одну з керуючих посад.
26 лютого 2022 року Євген мав летіти до США по нове медичне обладнання для своєї клініки. Там на нього вже чекали колеги, однак о 3-ій годині ночі 24 лютого медика розбудив телефонний дзвінок його іноземного партнера.
— Він мені говорить: «Євгене, у вас там проблеми, війна». Я ще спросоння відповів щось на кшталт «Яка війна, дайте поспати, буду у вас, все обговоримо». Він мені: «Ні-ні-ні»… Уранці я вже зібрався до ТЦК та СП. Але колеги попросили почекати, поки повернуться до України, адже потрібно було налагодити роботу клініки в нових умовах, – розповідає хірург.
Разом з тим, повернутись до 59-го ВМГ Євгену не вдалось — шпиталь вже був повністю укомплектований. Натомість лікарю запропонували очолити створений хірургічний підрозділ. Вказано, що певний час медики були в резерві, лікували легкопоранених бійців, однак влітку 2022 року вирушили на передову.
– Найважче для цивільного хірурга, коли він потрапляє у військово-польові умови, звикнути до етапності надання допомоги. У цивільній лікарні працюємо як: хірург заходить в операційну, робить перший розріз і доводить операцію, яка може тривати 2–3–5 годин, до кінця. На передовій цей алгоритм не працює. На нашому — другому етапі евакуації — хірург має, по-перше, максимально швидко зупинити кровотечу, по-друге, попередити мікробне забруднення черевної порожнини. Ще, за потреби, виконує максимально можливу реінфузію крові та тимчасову герметизацію рани. І — все. Військовий хірург у передовому підрозділі повинен розуміти, що кожний пацієнт — не останній станом на цю мить, і часу на виконання інших етапів оперативного втручання просто немає. Неможливо оперувати одного пораненого по кілька годин, адже кожна марно витрачена хвилина забирає шанс на життя в іншого пораненого, — цитують Євгена Антонюка.
Наразі завданням передового підрозділу Євгена є надання допомоги ІІ рівня за натовськими стандартами — першої кваліфікованої лікарської допомоги. Як керівник підрозділу Євген організовує безперервну, безперебійну та безпечну роботу підрозділу, а також забезпечення персоналу всім необхідним. З його слів, всі потреби в обладнанні, медикаментах тощо на понад як на 90% закриває держава, а протягом останніх років українська військова медицина зробила військовий крок вперед.
— У нас з’явились бойові медики, новітні засоби та обладнання. Якщо у 2014 році в тебе був турнікет, то ти був наймоднішим хлопцем, а нині це буденність. Тактична медицина дозволила збільшити рівень виживання на полі бою. Звісно, як порівняти із 2014-2015 рр., на кілька порядків зросла кількість дуже важких поранених, хоча характер ран не змінився — ворог застосовує ту саму зброю, що і на початку війни. Ще можу відзначити різницю між цьогорічними і торішніми пораненими. Цього року пацієнти — більш легкі, адже вже мають кращу зброю та системи захисту. Наприклад, до нас привозили хлопців, які були у БМП іноземного виробництва. У машину влучили 8 ПТУРів, а бійці зазнали лише контузії, – розповідає Євген.
Зазначено, що цього року Євген став лауреатом найвищої відзнаки в охороні здоров’я – Ордена Святого Пантелеймона. Він здобув перемогу в номінації «За самовіддане служіння українському народу, мужність і стійкість у боротьбі за здоров’я українців, за свободу та незалежність України у війні з російським агресором».
Повну історію Євгена Антонюка читайте ТУТ.
Фото з сайту Армія.Inform
Дякуємо!
Тепер редактори знають.