Від початку лютого в Україні та на Вінниччині, зокрема, триває рекрутингова кампанія до підрозділів Гвардії наступу, що створюється для звільнення українських територій від російських загарбників. До складу Гвардії входять 8 штурмових бригад, які формуються на базі існуючих підрозділів Нацгвардії, поліції та прикордонної служби, що мають безпосередній досвід боротьби з окупантами. Один з таких підрозділів – штурмова бригада “Червона калина”, сформована на базі 8-го полку оперативного призначення імені Івана Богуна НГУ, також відомого як “Калинівський полк”.
Ми поспілкувалися з пресофіцером бригади Миколою Ковалем про набір до бригади, перебіг кампанії, необхідні якості для добровольців та бойовий досвід бригади, що бореться з ворогом ще з початку російсько-української війни, тобто – з 2014 року.
Примітка: До 2014 року “Калинівський полк” мав назву 8-й окремий полк спеціального призначення Внутрішніх військ “Ягуар”, після 2014-го – 8-й полк оперативного призначення імені Івана Богуна Національної гвардії України. В 2022 році полк було переформатовано в 14-ту бригаду оперативного призначення імені Івана Богуна Національної гвардії. В цьому тексті формування здебільшого згадуватиметься як “Калинівський полк” або як бригада “Червона калина” відповідно до теперішньої назви.
Про перші бої полку та формування “Червоної калини”
Так, бійці полку в 2014 році звільняли Харківську ОДА, в ті дні, коли росіяни ще намагались гібридним методом створити маріонеткову “ХНР”. Згодом – з перших днів війни боролися з росіянами на Сході.
– За нашим полком бої за Семенівку (йдеться про травень 2014 року, один з перших серйозних боїв у рамках тогочасної АТО на Донеччині – авт.). Там був перший наш бій і перша наша втрата, – розповідає Микола Коваль. – Потім – Лисичанськ, Дебальцеве, Донецький аеропорт. В цих “гарячих точках” ми були з перших днів розв’язаної росією війни. Після цього ми щодня, не зупиняючись, виконували задачі на сході нашої країни. З початку повномасштабного вторгнення, з 24 лютого 2022 року, ми також в складі полку виконували задачі на Київському напрямку.
Ми тримали оборону і вибивали ворога з Житомирської траси, з таких населених пунктів як Мотижин, Бузова, Северинівка, Ясногородка. Там ми знищили приблизно 80 одиниць ворожої техніки. Все це ми робили спільно зі Збройними Силами. Після цього ми висунулись на виконання задач на східні рубежі. Вже з червня ми виконували задачі в Сєвєродонецьку. Тримали оборону міста близько місяця, були важкі бої, артилерійські дуелі. Адже зараз більше війна артилерії та технологій.
Після Сєвєродонецька ми тримали Лисичанськ, де теж були важкі бої. Після Лисичанська ми вже виконували задачі в Серебрянці. Після Серебрянки ми зайняли Білогорівку спільно із ЗСУ. На той час це був перший населений пункт, звільнений на Луганщині. І надалі ми продовжуємо виконувати задачі на Сході.
І тому на базі нашої частини створюють бригаду “Червона калина”.
В: Розкажіть, будь ласка, трохи про перебіг кампанії, формування саме вашого підрозділу та які вимоги є до добровольців?
– МВС спільно з Офісом Президента зініціювали рекрутингову кампанію “Гвардія наступу”. І в структурах МВС створюють 8 штурмових бригад: 6 бригад – Національної гвардії України, одна бригада – прикордонної служби і одна бригада – Нацполіції. Всі ці бригади створюються на базі частин, які пройшли великий бойових шлях і мають бойовий досвід, і показали себе під час повномасштабного вторгнення професійно. Бригади будуть оснащені новітньою зброєю, технікою, в тому числі – іноземною.
Ми набираємо людей, які хочуть захищати нашу територіальну цілісність, повернути всі наші землі і наших українців. Людей, які раніше з якихось причин не знали, в яку бригаду піти. Чи в Нацгвардію взагалі, чи в Збройні Сили. Адже Нацгвардія – це Міністерство внутрішніх справ, а Збройні Сили – Міністерство оборони. Трошки різні структури. Багато задають питань, чому саме на базі МВС створюють штурмові бригади, а не в Збройних Силах. Взагалі, під час воєнного стану Національна гвардія, як і прикордонники і решта військових формувань МВС, підпорядковуються Міністерству оборони і Головнокомандувачу ЗСУ. Ми не воюємо на другій чи на третій лінії. Немає другої-третьої лінії, ми в перших рядах спільно з ЗСУ виконуємо такі ж самі задачі. Це спільна війна, і ми спільно виконуємо роботу.
Критерії до відбору добровольців: Найголовніше – він має бути вмотивований, фізично витривалий, психологічно стійкий та з бажанням навчатись. Ми не набираємо обмежено придатних – тих, в кого є якісь проблеми зі здоров’ям. Треба розуміти, що штурмові бригади виконуватимуть найважчі завдання. Це штурм, зачистка, відбиття позицій, повернення всіх земель. Це дуже велика й кропітка праця, що займе дуже багато часу. До лав нашої бригади ми приймаємо також жінок, і вони можуть проходити службу на будь-якій посаді. Є випадки, коли жінки хочуть проходити службу на найважчих посадах – і в артилерійських підрозділах, і на посадах кулеметників.
Підготовка – найголовніше, що є в цій кампанії. В підготовці беруть участь інструктори, як іноземні, так і наші, які є в Нацгвардії України. А в нас більшість інструкторів – з бойовим досвідом. Вони навчають добровольців, які нічого не вміють. Навчання відбуватимуться в різних куточках країни. В навчальних центрах, на полігонах Національної гвардії, які в нас є. На всіх видах озброєння. Якщо людина виявить бажання бути, наприклад, снайпером чи розвідником, чи артилеристом, чи танкістом – це все враховуватиметься. Якщо при навчанні і при підготовці доброволець захоче потрапити, наприклад, на спеціальність розвідника, під час його навчання інструктори акцентуватимуть на відповідних аспектах. Тобто, більше даватиметься акцент на тактичну підготовку, на аеророзвідку. І так з будь-якою спеціальністю. Під час підготовки ми будемо бачити, чи людина справляється з обраною посадою чи фахом, чи ні. Якщо не справляється, будемо пропонувати щось інше.
Підготовка триватиме кілька місяців.
Якщо людина не вміє воювати, приходить без досвіду, то це не має значення. Ми набираємо як досвідчених бійців, так і тих, хто досвіду немає. Останніх спочатку навчають військовим азам, як володіти зброєю. Якісь елементарні тактико-технічні характеристики тої чи іншої зброї. Це індивідуальна підготовка. Потім вже йде колективна підготовка: у складі відділення чи взводу. Потім вже в складі роти йде злагодження чи в складі батальйону. І навіть під час злагодження дається акцент на той чи інший фах. Наприклад, піхотинцю треба не так приділяти увагу, як спеціалісту снайперу, розвіднику, артилеристу. Це такі вузькі фахи, де треба більше часу і бажання навчатись.
Що треба для того, щоб вступити в лави цих бригад (на прикладі “Червоної калини”): Можна подати заявку на сайті Гвардії наступу. Можна звернутися в місцеві ЦНАПи та подати заявку там. Або прийти в бригаду, і на місці також можуть допомогти й розказати, що потрібно для вступу.
Далі людина першочергово має пройти військово-лікарську комісію, де визначають, чи людина придатна, чи вона здорова і чи підходить нам. Далі людина проходить відбір конкретно в бригаді: спілкуватиметься з фахівцями, проходитиме психологічний відбір. І вже після відбору в бригаді ми розуміємо, чи може в нас людина проходити службу і на якій посаді.
Загалом, потрапити до лав бригади можуть добровольці у віці від 18 до 60 років. Звісно, є затяті чоловіки і в старшому віці, що хочуть все робити. Але якщо людина обмежено придатна чи за віком не підлягає мобілізації, ми не можемо її брати. Такі люди не зможуть виконувати задачі, які перед нам будуть стояти. Навіть якщо мотивація колосальна, але людина не має фізичної витривалості чи може бути психологічно нестійка, вона може зірвати виконання задач.
В: Як довго триває набір?
– Кампанія триває до початку квітня. Якщо під час кампанії бригади будуть укомплектовані, то вона закінчиться. А якщо та чи інша бригада потребуватиме подальшого комплектування, то рекрутинг може продовжитись.
В: А скільки вже добровольців вдалося набрати до лав бригади від початку кампанії?
– Можу сказати, що за період цієї кампанії вже подали заявки майже тисяча людей, вони всі опрацьовуються. Деякі добровольці вже зараховані.
В: А як щодо найзатребуваніших фахівців та спеціальностей? Можливо, є якісь пріоритетні напрямки?
– Найпріоритетніший зараз – штурмовий підрозділ, штурмові батальйони. Потім – артилерія та розвідники. Танкісти також треба. В принципі, всі спеціальності, від водія до танкіста, і до піхотинця. Також формується підрозділ виключно з операторів БпЛА. Водночас, в кожному підрозділі є свої аеророзвідники.
В: А який приблизний відсоток серед тих, які прийшли, не пройшли відбір? З тих чи інших причин.
– В середньому, якщо в день приходить 10-20 осіб, то половина може відсіятись.
В: Стосовно західної техніки, яка надходить. Чи плануються якісь навчання для бійців бригади за кордоном?
– Планується відправляти людей, які будуть проходити навчання на новітніх зразках озброєння. Це і важка артилерія, і снайпера, і все решта. Найближчим часом плануємо відправити певну кількість людей на навчання за кордон. Після повернення вони вже ділитимуться досвідом всередині своїх підрозділів.
В: А як багато було добровольців з окупованих територій? Тут, зрештою, йдеться і про особисту мотивацію – адже в людини відібрали дім, і вона хоче його повернути.
– В нас таких не дуже багато. Є один хлопець, пам’ятаю, який прийшов добровольцем. Він з-під Херсону, вийшов з-під окупації. Його брат лишився там. І хлопець каже, що він не обов’язково хоче йти на Крим – він просто хоче вибити ворога з окупованої території. Він розповідав про свого рідного брата, який лишився десь під Новою Каховкою, про те, як росіяни знущаються з місцевих. Ці окупанти взяли його брата в полон й тримали близько місяця в собачій клітці, допитували, били шокерами…
Про найскладніші бої “Калинівського полку” та заключення
В: Розкажіть трохи про досвід війни з росіянами. Враховуючи ці 9 років, з 2014, коли це почалось, які були найскладніші бої на досвіді бійців вашого підрозділу?
– Найскладніші бої були перші, в 2014 році. Тоді перший найважчий бій був у Семенівці. Далі – Дебальцево. З тих пір вже минув час, ми готувалися, щоденно навчалися та удосконалювали свої навички. Тривало укомплектування новітньою зброєю. Ми розуміли, що треба бути готовими до всього. Не те, що ми постійно знали, що буде повномасштабне вторгнення і буде війна. Ніхто цього не очікував прям 24 лютого. Але поступово армія повинна бути готова до всіх сценаріїв.
Вже з 24 лютого під Києвом нам було ще не так важко, тому що нам дуже допомагали місцеві люди. Вони допомагали і розвідданими. Уявіть, що ми хочемо йти на штурм, відбивати російських загарбників, і десь ми місцевого зустріли. Розвідка наша з ним поговорила, і він каже, умовно, “Дивіться, я знаю скільки техніки та скільки піхоти пройшло”.
І для росіян Київщина – це була така територія, якої вони не знають. Місцевість була невідома, як люди налаштовані – теж. Вони, як сліпі котята, йшли вперед, не знаючи, що буде далі. На східних рубежах вони вже дуже сильно укріплені, і з 2014 року там кожного дня відбувались бойові дії. І на Сході було важче. Найважче – це Сєвєродонецьк був. Крім вуличних боїв, вони постійно “крили” зі всього. Використовували авіацію, реактивну артилерію, всі види артилерії. Фосфор використовували. Вони просто зрівнювали Сєвєродонецьк з землею. Коли ти очікуєш, що зараз буде авіаудар, розумієш, що ці стіни на промзоні “Азоту” не витримають все. І найважче у Сєвєродонецьку було, що вони обрізали нам всі шляхи відходу.
Коли ми в Сєвєродонецьку тримали оборону в промзоні “Азот”, всі мости відходу були підірвані. Ми могли відійти тільки через річку на понтонах, на переправах, на човнах. Коли вже була дуже важка ситуація в Сєвєродонецьку, ворог почав заходити з лівого й з правого флангів, просуватися, і міг вже взяти в кільце Сєвєродонецьк і “Азот”, була вказівка від командування відходити, щоб зберегти життя і здоров’я особового складу.
Ми заздалегідь спланували операцію, щоб вночі відходити через цю річку. Слава Богу, тоді не було втрат, завдяки злагодженості й продуманості цієї операції. Коли ми відходили, ще один підрозділ був на прикритті відходу наших сил. Ворог думав, що ми вже відійшли, і почав на нас йти. Просто заходити на позиції наші. І через те, що окупанти думали, ніби ми вийшли, вони потрапили на наш підрозділ, і ми ще близько півтора взводу “положили”. І після того вже всі вийшли. Близько трьох днів вони думали, що ми ще не вийшли і закидували позиції артилерією, але нас вже там не було.
Загалом, багато важких боїв було на Сході, і продовжуються важкі бої. Зараз ми також виконуємо задачі на східних рубежах. В тому числі, на Бахмутському напрямку. Не в самому Бахмуті, а на напрямку. І в чому різниця за ці 9 років: від початку, в 2014 році, ми ніби одне одного прощупували. Були і успішні операції, і важкі бої. Потім все якось заморозилось, і ми перекидувались артилерією. Не дуже активна фаза була. А тут вони закидають своїми солдатами поля. Особисто бачив, коли йде перша група, ми “поклали” їхніх 20 чоловік, одразу йде друга група – 10 чоловік. Ми їх відстрілюємо, а вони все йдуть і йдуть, аж поки в нас закінчується БК. І спочатку йдуть мобілізовані або “зеки”, а на третю-четверту хвилю, коли ми вже вимушені економити боєприпаси, вже заходить спецназ або найманці з “Вагнеру”. І з ними вже серйозна сутичка.
Поля просто всипані трупами росіян. І вони їх не забирають. Я просто згадую Бахмут, Лисичанськ. Я там був, коли вони ще не дійшли до теперішніх позицій. І міста жили. А зараз там просто нічого немає. Не те, що якийсь поверх знищено. Там немає десятиповерхівок узагалі. Вони тотально засипають артилерією все. І різниця їхньої артилерії від нашої – що в нас кількість боєприпасів лімітована. І ми розуміємо, що нам треба бити тільки прицільно і точно. Якщо один-два постріли в нас “пристрілочні”, то на третій треба вже влучно бити. Вони можуть просто “насипати” “Градами” в порожнє поле.
В: Але за останній рік таки зменшилась інтенсивність обстрілів? Бачив інтерв’ю із Будановим про те, що потихеньку в них зменшується кількість запасів для таких обстрілів, які були на початку. Наскільки це зараз відчувається безпосередньо для бійців?
– Щільність ворожих обстрілів відчутно зменшилась. Ще велику роль зіграло те, що ми били по ворожих складах – стільки там боєприпасів було знищено. Відтак, артилерія ще працює, але вони все більше просто “гарматне м’ясо” пускають. Беруть вже просто масою, не так артилерією. Навіть взяти одне з останніх звернень Пригожина до Зеленського, мовляв, виведіть війська, бо ми візьмемо в оточення місто – це вже їхня манера залякування. Але в них просто безвихідна ситуація.
В: Якщо почнеться контрнаступ, то, так розумію, найважчий напрямок буде на Сході?
– Ймовірно, так. Там зосереджено найбільше ворога. По-перше, тому що вони там добре зайняли оборону. На тій території, яку вони окупували після 24 лютого, вони не так ще добре “окопалися” чи зайняли оборону, як, наприклад, взяти Донецьк чи Луганськ. Там вони вже добре засіли. Після східних рубежів, найважчим напрямком буде, напевно, Крим.
В: Ви згадували, що ваша бригада займатиметься звільненням та зачисткою території. А які, якщо про це можна говорити, подальші дії?
– Ми відбиваємо позиції, закріплюємось і далі тримаємо оборону. Потім – за вказівкою вищого командування – вже висуваємось на інший фронт чи інший рубіж. Так поступово будемо просуватись – відбили, закріпились.
В: Можливо, хочете сказати якесь заключне слово?
– Так. Не потрібно боятися йти воювати і йти в такі штурмові бригади. Ці бригади створюються для тих людей, які добровільно прийшли – це в жодному разі не мобілізація – і ми їх навчаємо. І бійці з досвідом спільно з вмотивованими добровольцями без досвіду разом створюють дуже сильний “кулак”. Разом вони можуть робити такі речі і повертати будь-яку землю. Хочемо бачити вмотивованих людей, які хочуть вибити всі ворожі сили до кінця, повернути наші землі та пришвидшити нашу перемогу.
Нагадаємо, раніше ми писали про набір до штурмової бригади “Лють”, створеної на базі підрозділу Нацполіції. Станом на 24 лютого до бригади від початку кампанії приєдналися 489 добровольців.
Фото – Зорини Гаджук
Дякуємо!
Тепер редактори знають.