Днями українськими та вінницькими ЗМІ прокотилося сенсаційне повідомлення про акт вандалізму в музеї у Ватикані.
Нібито “дві туристки з Вінниці” пошкодили фреску “Афінська школа” італійського живописця Рафаеля Санті.
Багато всеукраїнських видань зробили публікації зі клікбейтними заголовками, місцеві видання – і поготів, тобто майже всі. Твердження в багатьох матеріалах – безапеляційні: «громадянки України», «здійснили акт вандалізму», “мешканки Вінниці”, «наруга» і так далі.
Це, звісно, викликало купу обурення від читачів “фактом скоєного”, масу коментарів, лайків та репостів. Чого в принципі більшість медійників і прагнула. Загальне охоплення аудиторії цими повідомленнями вочевидь вимірюється сотнями тисяч, якщо не мільйонами.
Проте вся історія була побудована на одному відео з фейсбуку. Опублікованим з сумнівного акаунту, жодних дат зйомки, інформації про автора, якихось додаткових коментарів у «джерелі» не вказано. Як і у всіх цих «новинах» про «акт вандалізму громадянок України у Ватикані».
Водночас достатньо кілька хвилин, щоб у відкритих джерелах дізнатися: ця «новина» з’являлась ще у 2015 році, потім у 2019, і як правило – або з російських ЖЖ, або з сайтів типу проросійської strana.ua чи армії традиційних поширювачів фейків на кшталт facenews і подібне.
Зрештою, і до самого відео є певні питання, але суто на рівні відчуттів, наприклад коли вдивляєшся, як заміняється кадр “зумом” на 0:17 секунді.
Пригнічує те, що судячи з усього, ніхто навіть не намагався перевірити інформацію. Навмисно, або ні.
Так, цілком вірогідно, що на фресках щось могли написати вінничанки. Можливо, вони могли це зробити навіть й у 2020-му році, а не тільки в 2015-му. Це могли зробити і криворіжці, наприклад, а також – мешканки Тульськой області чи штату Оклахома.
Проте це зовсім не означає, що на основі одного окремого відео, без жодного контексту, а лише з огляду на один його кадр, можна робити подібні висновки і подавати їх як твердження.
Що «громадянки України» вчинили «вандалізм у храмі», ще й у Ватикані. Ще й вінничанки.
… Завтра на фейсбуці може з’явитися відео, на якому голий чоловік залазить на дерево, кричить «Це Крижопіль!» і смішно падає. Відео хтось підхопить, воно розлетиться соцмережами, а на ранок ЗМІ зроблять новину «В Крижополі голий чоловік впав з дерева», «С крижопольських дєрєвьєв началі падать голиє мужчіни», «Бл*дь!»: перші коментарі крижопільського нудиста-дереволаза. ВІДЕО» тощо.
Післязавтра хтось знайде або зробить ще якийсь напис в будь-якому куточку світу – в храмі на Афоні, на Єгипетських пірамідах або на картонній коробці в Лас Вегасі – зніме про це відео і грамотно поширить соцмережами. І на вихідних ми читатимемо про черговий «акт вандалізму громадян України».
Відповідно, з такою інфокультурою, більшість споживачів цієї інформації навіть не задумаються: хто автор такого відео – реальний очевидець чи рандомний трудящий з Ольгино? Чи #какаяразніца?
Дуже хочеться сподіватися, що в усіх нас безперервно розвивається критичне мислення і звичка ставити будь-яку інформацію під сумнів. Проте хотілося б, щоб така звичка було й у тих, хто професійно займається продукуванням та розповсюдженням інформації.
Тому що сьогодні це – “невинні” фейки “з Ватикану”, а завтра вони можуть бути з фронту, вулиці Банкової чи з будь-якого іншого місця планети. І ми так само зможемо в це відразу повірити, бо ж “в інтернеті пишуть”.
Дякуємо!
Тепер редактори знають.