Оновлено: 11 Серпня 2022, в 15:16
Матеріал підготувала Наталя Тодоровська за сприяння ГО «Львівський медіафорум»
у межах проєкту «ЛМФ Підтримка мережі журналістів»
В умовах повномасштабної війни нам доводиться відбиватись не лише зі зброєю в руках. Доволі агресивним і потужним з боку окупантів є фронт інформаційний. Московитська армія дезінформаторів озброєна “до зубів” і досвідчена у своєму вмінні “промивати мізки”.
Експертка з медіаграмотності Олена Тараненко на власному досвіді відчула, що таке зомбованість у 2014 році. Її чоловіка полонили окупанти ДНР, а родина втратила житло в Донецьку. Тоді пані Олена працювала завідувачкою кафедри журналістики ДонНУ і разом із вишем евакуювалась до Вінниці. Зараз жінка навчає людей фактчекінгу та професійно досліджує медіасередовище в умовах гібридної війни.
– Пані Олено, давайте, для початку, зʼясуємо, що таке дезінформація, які механізми її впливу і чому наш ворог розгорнув таку масштабну роботу на інформаційному полі?
Загалом дезінформація – поняття доволі обширне. Це можуть бути як всеохопні інформаційні кампанії, масштабні проєкти, так і точкові вкиди, коли в зворотньому вимірі подаються конкретні інформаційні приводи і факти. Якщо коротко, то це – системна розробка цілих комплексів пропагандиських наративів, чим наш ворог займається, на жаль, доволі успішно.
Озброєним військам завжди передують інформаційні кампанії. Перш за все, росія розгорнула широку багатоканальну роботу з просування викривленої історії України. Радянські і російські пропагандисти не оминули увагою жодної віхи – від Київської Русі до початку 20 століття. Вони переписали, перекроїли, спотворили кожен факт, кожну подію і персоналію. Це системна і дуже потужна кампанія, і вона напрочуд важлива для них. Адже йдеться про легітимізацію і основи їхньої державності.
Нині фантазії московських пропагандистів транслюються не лише з усіх можливих інформаційних платформ, вони інтегровані в медіа контент, публічні виступи, художні та мистецькі твори, особливо кінематограф. Росіяни зняли чималу кількість стрічок, які несуть меседж ностальгії за Радянським Союзом, насаджують ідею «братніх народів» тощо. Це світоглядні, ідеологічні речі, засади менталітету, ідентичності українців. Саме на них ворог зазіхає в першу чергу.
Як це відбувається на практиці і чи стала робота роспропаганди ефективнішою після повномасштабного вторгнення в Україну?
Механізм наступний – інформаційні та дезінформаційні атаки створюють на основі окремих подій, їх неправдивого, хибного, викривленого або навіть протилежного тлумачення. Часом обʼєктивні факти і відомості пов’язують в певній послідовності й логіці з брехнею, вдаючись таким чином до маніпуляцій. Їх потім дуже важко ідентифікувати, адже в процесі фактчекінгу з п’яти фактів три можуть бути правдиві. Попри те, що вони несуть спотворений зміст, читач може сприйняти їх загальний меседж за правду, оскільки якась частина правди там все таки є.
На щастя свіжі дослідження демонструють критичне зниження довіри до російських медіа. Це те, чого раніше не вдавалось зробити навіть через впровадження потужних програм з медіаграмотності. До повномасштабного вторгнення рф люди все одно іноді дивилися російське телебачення, споживали інформацію з певних джерел, прикриваючись тим, що хочуть порівняти факти, а в результаті підпадали під вплив російської пропаганди, яка повністю замінила собою російську журналістику та інформування.
Сьогодні пряме споживання маніпулятивного контенту значно нижче. Щоправда помилкові, не обережні, чи свідомо дезінформаційні вкиди бувають і на українських ресурсах. Або ж тих, які називають себе українськими. Ворог успішно маскується і змінює свою тактику, адже виходити на українців через російські джерела йому вдається вже не так ефективно.
– А як щодо впливу росії на західну аудиторію? Чи маємо ми достатньо можливостей для інформаційного протистояння на іноземному медіаполі?
Росія, на превеликий жаль, має чималий пул прихильників і в політикумі, і в журналістиці низки країн. Україна, натомість, поки не досить потужно присутня у європейському та світовому інформаційному просторі. Тож інформаційні атаки роспропаганди на Захід і західного споживача зберігаються на високому рівні. Не дивно, що останнім часом чимало країн ухвалили рішення про заборону російських ресурсів, тим самим визнавши діяльність росмедіа маніпулятивною.
І на військовому, і на інформаційному фронті дуже негативні наслідки можуть бути через недооцінювання ворога. Ми не рідко вважаємо російські історії, повідомлення, інформацію і наративи тупими. Насправді, нам не варто впадати в таку ілюзію, адже роспропаганда – дуже потужна машина, яка чудово фінансується, має чималий арсенал різних інструментів і демонструє неабиякий вплив на інформаційне середовище.
– Хто серед європейських та американських медіа фахівців підтримує позицію нашого ворога? На кого точно не варто посилатися?
Я не буду називати імена, бо не є прихильницею створення білих і чорних списків. Ви можете скористатися чудовим ресурсом spravdi.gov.ua, його адмініструє Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки. Підпишіться і ви щоденно отримуватимете розсилку з детальною інформацією про небезпечні наративи.
– Нині журналісти в Україні працюють відповідно до вимог воєнного стану, але часто аудиторію не влаштовує «не повнота» інформації. Поясніть, будь ласка, яка роль навмисного замовчування фактів у ЗМІ в умовах воєнного часу?
Немає простої відповіді на це питання. Звісно, воєнний час вносить свої корективи, утім ми завжди говорили, що напівправда й замовчування фактів – це дуже погані штуки і цього робити не можна. В той же час, ніхто не скасовував персональну відповідальність журналістів і їх можна зрозуміти, коли вони уникають зайвих подробиць, аби не скоординувати ворога.
Журналісти – це люди, які тонко відчувають події, схоплюють суспільні тенденції. Вони завжди прагнуть багато знати, розуміти причини і прогнозувати наслідки. І все це для того, щоб аудиторія отримала зрозумілий та обʼєктивний інформаційний продукт. Ми маємо з величезною повагою ставитися до цієї професії. Адже, крім прямих фізичних небезпек, ці люди несуть неймовірний тягар відповідальності. Журналіст стільки всього бачить і знає чого волів би не знати і не бачити. Потім він ще має на власний розсуд вирішити, що можна сказати, а що ні і взяти відповідальність за сказане. А потім ще й жити з тим, якщо, не дай Боже, він припустився помилки і щось сталося.
– Як загалом війна вплинула на стандарти роботи українських ЗМІ?
Стандарти трансформувалися. Ми точно знаємо, що якісний журналістський матеріал має бути точним і достовірним. Саме цих стандартів дотримуються практично всі наші медіа. Але стандарти повноти та оперативності інформації просто не можуть бути дотримані на 100% через зрозумілі усім нам обставини.
Зауважу, що сьогодні найбільше «страждає» стандарт збалансованості. Адже нарешті український медіапростір позбувся того, чим доводилось «грішити» до війни. Йдеться про баланс, який ЗМІ дотримувались шляхом надання слова росії. Така «збалансованість» зараз для нас точно не на часі.
– Росіяни скаржаться на те, що їм заблокували низку соціальних мереж та сервісів. Обмеження населення московії до різних інструментів отримання інформації грає нам на руку?
Для українців це блокування і не корисне, і не шкідливе. Є цікаві дослідження у відкритому доступі. Наприклад, щодо найбільш популярних запитів у пошуковику Google. Так от, при тому що слово «Україна» в російських новинах було найбільш часто вживаним, воно не було найбільш запитуваним. На стільки якісно і ефективно з їхньою свідомістю попрацювала не тільки пропаганда, а й вся система – виховання, навчання, медіа.
Вже самого запиту на правду, на інформацію, яка змусить сумніватися в монолітності путінізма, в їх головах просто немає. Звісно, ми говоримо не про всіх, але про абсолютну більшість.
– Росте популярність низки соціальних мереж негативному впливу яких масово піддаються діти. Як діяти батькам, щоб вберегти малечу від інфоманіпуляцій?
Не існує ознак, які дозволять одразу маркувати, що хороше, а що – ні. Утім є робочі безпекові маркери для соцмереж і їх не варто ігнорувати. Крім того, під час війни при міністерстві культури створили дуже цікавий і корисний проєкт з медіаграмотності filter.mkip.gov.ua. У них є чудова платформа, а ще вони створюють серію просвітницьких відео з медіаграмотності та розвитку критичного мислення.
Ще один дуже хороший проєкт: «Вивчай та розрізняй: інфо-медійна грамотність».
Ці інструменти дійсно ефективні, але їх використання має бути доповнене практикою критичного мислення в сімʼї. Тобто, щоб вберегти дітей, батьки мають самі стати медіаграмотними. Дитина щоденно має бачити приклад того, як її батьки вмикають критичне мислення при прийнятті рішень, при обговоренні та поширенні інформації. Батьки мають зважувати аргументи, вести дискусії з дітьми, а не просто видавати їм імперативи. Якщо дитина звикає використовувати ці механізми, то вона їх потім практикує весь час у своєму житті, а не тільки коли вмикає стрічку новин або телевізор.
– Від початку війни почали масово створюватись так звані ботоферми для опору кремлеботам. Яке ваше ставлення до цього інструменту боротьби на інформфонті?
Я вважаю, що коли йде війна, це ефективний інструмент. Принаймні щодо блокування російських ботоферм. Останні працюють давно і ефективно. Тому, якщо зараз, коли від їхньої роботи є безпосередня загроза, ми активізуємось, то зможемо дати опір на рівні блокування, виведення їхніх «ботоводів» з рівноваги.
– Втім, паралельно з проукраїнськими ботофермами створюються фейкові. Чи є маркери, за якими можна відрізнити, що працює для перемоги українського інформфонту, а що розхитує його?
Якщо ми говоримо про соціальні мережі, то вони мають позначки верифікації. Не треба ними нехтувати. Та коли йдеться про Телеграм-канали, треба просто бути уважними. Звертайте увагу на різкі зміни контенту, зокрема, чи не почалось «заманювання» ексклюзивами та сенсаціями. Також показовими є надто емоційна лексика, пряме використання мови ворожнечі, хейту, ярликів, «розкачування» стереотипів.
Звертайте увагу й на інші маркери, їх легко розпізнати, адже в них зашита певна матриця. Маркери відрізняються в залежності від аудиторії на яку вони поширюються. Для переселенців – це розхитування «ми-вони» і стереотипне сприйняття; для інформації з фронту або шахрайських схем – емоційні маркери, накшталт, «ми цим підтримаємо наших військових», «ми допоможемо дітям», тощо. Моя порада, коли бачите таке – просто не реагуйте.
– Чи існує єдиний алгоритм протидії дезінформації, який буде ефективний під час війни.
Перше, чим дезінформація буде намагатися вас зачепити – це емоції. Вона обов‘язково буде містити якийсь гачок, який «зачепить» вас за живе. Ви вже не зможете поскролити далі. Це найперша ознака того, що перед вами ймовірно маніпулятивний контент. Звісно, не можна сказати, що це буде 100% дезінформація, адже сьогодні деякі страшні факти війни самі по собі несуть такий емоційний заряд, де не треба й маніпулювати.
Що робити, якщо вас якась інформація все таки зачепила? Особливо, якщо ви збираєтеся відгукнутись на її заклик і вчинити якусь дію. Є така проста вправа – «емоційна пауза». Треба зробити вдих-видих, заплющити очі і переключити думки на щось інше. Не треба займатися фактчекінгом, шукати достовірні джерела, треба просто відсторонитися. Не виключено, що коли ви повернетеся до повідомлення, воно вже буде вам здаватися інакшим.
Далі варто поставити собі кілька простих запитань: Звідки я це дізнався? Що це за джерело? Чи є ця інформація в інших джерелах? З чого вона складається – фактів, інтерпретацій, суджень, емоційних оцінок чи припущень?
От ці кроки є обов’язковими перед тим, як репостнути допис. Ніколи нічого нне поширюйте без перевірки. Це «золоте» правило. І ще одне правило – ніколи не робіть репосту тієї інформації, де є вкладення.
Плюс ви маєте подумати не тільки про достовірність фактів, а й про можливі наслідки. Чи принесе дана інформація користь комусь? Тим більше нині, коли всі ми травмовані, нам бажано ширити лише підтримуючий контент.
– Україна офіційно направила позов проти РФ до міжнародного суду в Гаазі, які перспективи судового розгляду?
Такий позов має бути комплексним. Він не має стосуватись або тільки виконувача, або тільки тих, хто віддавав військові накази. Він має включати обов’язково тих, хто створив цю ментальну яму. Вважаю, що це цілком справедливо, що пропагандисти мають понести таку саму відповідальність, як і ті, хто, власне, віддавав накази по обстрілах.
– На завершення розмови цікавить ваша думка щодо перспектив української журналістики. Як довго нашому інформпростору йти до ідеально стандартизованих медіа? І як на швидкість цього процесу вплинула війна?
Це дуже тривалий процес. На мою думку бездоганна стандартизована журналістика може бути в суспільстві, яке досягло певного рівня демократії. Нам до такого ще йти і йти.
Утім, варто визнати, що ми маємо значний ріст журналістських стандартів. Хоча раніше чимало журналістів під час тренінгів іронізували і вважали це чимось неможливим і не потрібним.
Закликаю українців, які нині на стільки згуртовані у волонтерстві, підтримувати незалежні медіа також. Донатьте ресурси, які створюють якісний контент. Повірте, це дуже важливо!
Головне ілюстративне фото – 24tv.ua
Дякуємо!
Тепер редактори знають.