16-тисячний Тульчин, що за 82 кілометри від Вінниці, був шокований кількістю туристів, котра вчора заповнила міські вулиці. Перший Міжнародний оперний фестиваль просто неба Operafest Tulchyn, що відбувся біля палацу Потоцьких, зібрав, за попередніми підрахунками, понад сім тисяч людей.
Враження від першого дня фесту дають можливість сказати: амбіції організаторів перетворити Тульчин на оперно-фестивальну столицю України цілком можуть бути втілені в реальність. Скептичні прогнози та сумніви щодо спроможності за такий короткий час організувати настільки масштабну подію – на голому місці та в провінційному, мало-туристичному містечку – не справдилися.
На Вінниччині біля палацу Потоцьких організують головний оперний open-air країни. ПРОГРАМА
З моменту початку фестивалю минула вже майже доба, але досі зберігається враження нереальності всього, що відбувається. Перед очима – грандіозний палац Потоцьких, у вікнах, ніби привиди, розвіваються монохромні портрети оперних класиків, повз проходять панянки в бальних сукнях і театральних масках. Праворуч – сцена, де грає оркестр і співає оперну арію солістка з-за океану, на стіні ліворуч – лазерне шоу, а сам ти – в центрі двохсотрічного парку-лабіринту, над яким розвішані флюро-інсталяції.
Відкриття OperaFest Tulchyn: у «Подільському Версалі» – тисячі людей на першому оперному фестивалі. ФОТО
А ще – повна інфраструктура: фуд-корти, біотуалети, наметове містечко, попри велику кількість людей – без тісняви і надмірних черг (окрім пікових моментів). Щоправда, з доступом до мережі на фестивалі не склалося: лише зрідка ловив 3G, а інколи проблеми виникали і просто з мобільним зв’язком.
Ще одне зауваження, яке сьогодні і вчора було у всіх на вустах: відсутніх великих навісів для затінку. Адже на території палацу майже немає дерев, тож більшість гостей фестивалю були змушені “варитися” на палючому сонці, або ж тікати деінде – де є бодай якась тінь.
Звісно, місто чепурилося до прийняття фестивалю, і як видно з деяких проявів “ямкового” ремонту – авральними темпами. Збудувати за кілька місяців з десяток нових готелей у Тульчині, звісно, не вдалося, але видно, що тут дуже старалися встигнути зробити все якнайкраще. Автор навідувався в місто за місяць до проведення Операфесту і тому є з чим порівнювати: біля палацу Потоцьких, який наразі є місцевим музичним училищем (з відповідною скромною інфраструктурою), за цей час встигли встановити навіть вуличні лед-ліхтарі.
Поклавши руку на серце, ми постійно намагалися знайти якісь відверто “провальні” моменти що стосується організації події: на кшталт неадекватних цін на фуд-кортах, брудних біотуалетів або недостатньої їхньої кількості, надміру реклами чи “шанхаю” з яток “магнітики-солодка вата” (чим, до слова, грішать і багато столичних фестів). Проте туалети були чистими навіть пізно увечері, сміття біля палацу, звісно, з’являлося, але швидко прибиралося, а “лівого” контингенту на території фесту позбавилися ближче до ночі: поліція “відмоніторила” усіх “людей без браслетиків”, аби на території палацу лишалися тільки мешканці наметового містечка. Звісно, не обійшлося без недоліків, але про це трохи пізніше.
Програма першого дня розпочалася о 18:00, але вже з 16:00 ворота території палацу відкрили для всіх охочих: на сцені відбувався оперний саундчек, з училища і не лише винесли всі стільці надвір попід сцену – таким чином створивши open air партер. Місця в “партері” займалися за принципом “хто перший – той і сів”, та й взагалі на фестивалі панувала свобода перебування і пересування.
Попри те, що вхід був вільний, територію палацу не ділили на “фан” чи “віп” зони, обмеживши вхід – та й то лише символічно – на територію наметовго містечка.
Наметове містечко
Єдиним варіантом організаторів розселити всіх гостей фестивалю вочевидь було облаштування наметового містечка прямо в парку палацу. Зрештою, для багатьох це стало ще однією родзинкою TulchynOperaFest і причиною сюди не лише завітати, але й лишитися з ночівлею і на другий день. Зокрема якщо говорити про нічну програму, то саме мешканці наметового містечка змогли в повні насолодитися як переглядом “оперного” кіно біля палацу, так і фаєр-шоу і психоделічними люмінісцентними флюро-інсталяціями від команди львівських художників.
Окрім того конкретно для “наметових” любителів оперної музики просто неба був облаштований фуд-корт та кальян-бар – щоправда без алкоголю, зате з морозивом. Хлопці тут наливали каву і продавали тістечка аж до глупої ночі: звуки кавової машинки зливалися зі співом солов’я десь над палацом.
Орендувати місця у кемпінгу, а також намети, спальники та килимки можна було заздалегідь, а оплата відбувалася на місці. Турклуб “Бідняжка” – який і організував все це наметове свято – супроводжував клієнтів за кілька днів до події: повідомляв смс-ками яке у вас місце у містечку і були готові зустріти людей на вході до палацу і все розказати-показати. Територію наметового містечка – як і решту парку при палаці – ретельно вичистили напередодні та прибирали сміття у процесі перебування гостей, хоч його – цього сміття – багато і не було.
Мінусом стало те, що територію наметового містечка ніхто особливо не охороняв від несанкціонованого допуску: якогось чекпойнту і перевірки браслетів на вході не було. Можливо, наш орендований килимок поцупили і тутешні, а може й гості містечка, проте після першої втрати стало ясно: цінні речі лишати тут однозначно нерозумно.
Хоч і була заборона на розведення багать, “Бідняжка” не лише влаштували в містечку певну лаунж зону з кальянами ввечері, але й на ранок запропонували своїм клієнтам квести та екскурсії Тульчином. Дівчатка-волонтерки ходили і всіх запрошували погратись: абсолютно безкоштовно.
Це виглядало дуже мило і клієнтоорієнтовано: напевно тур-клуб розуміє, що у випадку гарної роботи на першому фестивалі він може розраховувати і на наступні – вже більш масові, представницькі та кошторисні. Цього разу ми можемо поставити “Бідняжці” однозначну “вподобайку”, з ремаркою на вкрадений килимок.)
Фуд-корти
Ятки з їжею та напоями розташувалися у правій частині палацового парку і їх, напевно, могло бути більше. Якщо у першій половині вечора тут ще можна було порівняно легко взяти кави чи вина, то під час кульмінації свята доводилося вистоювати велику чергу навіть без гарантії поїсти. Так, автор цих рядків щонайменше 10 хвилин чекав можливості замовити картоплі, гора якої саме досмажилася на півтораметровій жаровні, однак усі (!) кілограми бульби забрав інший клієнт прямо “перед носом”.
Ціни загалом були нижче “середньофестивальних” по країні: пиво – 20 грн, порція картоплі з шашликом (досить велика) – 60 грн., сто грамів вина – 20 гривень, кава – як у вінницьких кав’ярнях coffe to go.
Дівчата і хлопці за ятками намагалися лишатися привітними аж до пізньої ночі – фуд-корти працювали до 3:0, а дехто й пізніше. Можна собі лише уявити, що вартувала їхня ґречність після багатьох годин перебування на палючому сонці поруч з жаровнями. Однак продавці та продавчині продовжували посміхатися, замінювати страву якщо додали інший соус і взагалі – не хамили.
Поруч з фуд-кортами були розставлені десятки дерев’яних столиків, хоч на них зазвичай не було вільних місць. Багато людей їли поруч на траві, хтось приносив із собою крісла-мішки. Власне, таких крісел-мішків для відвідувачів фесту – або хоча б його нічної частини – відверто не вистачало: вони б однозначно користувалися попитом навіть за невелику плату.
Санітарія та порядок
На щастя, організатори не зекономили на пересувних смітниках, великих контейнерах на манівцях фестивалю, та біотуалетах. Останні зазвичай викликають нарікання на таких масових подіях, однак в даному випадку їх була велика кількість і увесь час фестивалю вони перебували у задовільному стані. Навіть у пікові моменти до них не було черг, усередині було чисто, відсутній неприємний запах та завжди в наявності туалетний папір. Поруч з біотуалетами встановили крани з технічною водою: тут можна було помити щось дрібне або ж умитися самому.
Сміття на території, завдяки смітникам та, звісно, культурі відвідувачів – особливо не скупчувалося. Під вечір комунальники почали його збирати ще під час виступів на сцені, а до 8-ої ранку парк був повністю чистим.
Так само під час фестивалю нам не вдалося помітити якихось “організованих бидло-груп” чи надмірно нетверезих людей. Попри вільний продаж та вживання алкоголю, тих, хто не витримав власну норму, поліція оперативно виводила за паркан.
Взагалі, правоохоронців – зокрема й зі спецпідрозділів – було досить багато, так само як і екстрених служб – це значною мірою відсікало в багатьох бажання порушувати громадський порядок. Хоча місцевий гоп-елемент все ж частково просочився до палацу: автор з ностальгією почув від одного з таких класичне: “А сігарєти єсть? А чьо ні куріш – спарцмєн шолі?”. Однак після незначного фізичного контакту персонаж самотужки покинув територію фестивалю без погроз “прівєсті корєшей”.
Після зачинення паркових воріт, вночі, поліція повністю “зачистила” територію від усіх, хто не мав браслету-пропуску в наметове містечко.
Палац Потоцьких
Великий та епічний палац Потоцьких постав перед тисячами гостей Тульчина лише у частково відреставрованому стані. Весільні фото тут роблять на фоні лише центральної споруди: пофарбованої та приведеної до притомного вигляду як ззовні, так і зсередини. Щоправда, цього дня відвідувачі не мали змоги потрапити до великих залів споруди, а також на головний балкон, що виходить саме на парк і сцену. На балконі встановили столики, поставили квіти та офіціантів під вивіскою “Лимон Бар”, однак хто туди міг потрапити через зачинені на ключ двері – так і лишилося загадкою.
Що таке «Український Версаль» або чому OPERAFEST TULCHYN обрав палац Потоцьких
Фронтальні колони палацу обклеїли великими банерами з написом OperaFest Tulchyn, головний банер фестивалю повісили і на будівлю, що ліворуч – туди вночі транслювали лазерну проекцію. Лазерне шоу мали показувати на споруді навпроти: туди заздалегідь повісили велике полотно-екран. Однак сильний вітер розірвав екран навпіл ще у першій половині дня, тож перед відвідувачами постали древні та дерев’яні будівельні ліси, що закривають головний вхід вже аварійної архітектурної пам’ятки.
Зверху лишився лише банер з назвою підприємства-головного спонсора фесту, намальований вручну (!) художниками через стислі терміни виготовлення.
Але головною родзинкою цієї будівлі на фестивалі стали монохромні портрети оперних зірок минулого і сучасності: ними закрили дірки вікон, однак наскрізний вітер частково відірвав деякі з них. Тож вже вночі, у світлі ліхтарів, портрети розвівалися у вікнах і справляли враження “привідів опери”.
Нічна програма
Власне, саме нічна програма додала фестивалю найбільше шарму і спонукала лишатися гостей в Тульчині до самої ночі, а відтак – вже з більшою ймовірністю й на другий день події.
Направду, лазерне шоу (яке дуже анонсувалося організаторами) – відверто не вразило і було схоже на лазерну проекцію, показану у Вінниці на минулий день міста. “Восьмибітна” 2D-анімація була актуальна ще багато років тому, а зараз, на тлі ефектних проекційних шоу на тій же “Франзуцькій весні” у Києві, такі перфоманси виглядають досить примітивно.
Так само не викликало особливого захоплення фаєр-шоу від харків’ян, влаштованого відразу після “лазерного”: воно тривало буквально пару хвилин і більшість гостей банально не встигли дійти від кемпінгу до сцени, аби його переглянути.
Однак все це компенсували флюро-арт інсталяції, розташовані в самому центрі парку. Картини та “павутини”, психоделічні 3D-об’єкти у світлі флюорисцентних ламп виглядали нереально і натурально переносили у кліпи Shpongle, викликаючи бажання увімкнути в навушниках гоа-транс, бодай на кілька хвилин пожертвувавши оперою.
Вже по завершенню фільму “Привид опери”, який транслювали на діодних моніторах головної сцени, ми змогли опинитися у флюро-оазі наодинці та без відвідувачів і максимально відчути магію подібних інсталяцій. А за кілька хвилин до нас приєднався куратор візуальної частини фесту Олександр Никитюк, який розповів нам, що арт-об’єкт створювали художники зі Львова і вибудували його так, аби з кожної точки локацію було видно якнайкраще.
У планах Олександра наступного року розширити візуальну складову фестивалю і привезти сюди флюро-майстрів з усієї країни. З нетерпінням цього очікуємо і сподіваємося, що наступного року відвідувачі не крастимуть люмінісцентні лампи, яких цього разу лише при першому огляді поцупили чотири штуки.
Загальна атмосфера та люди
Важливо пам’ятати, що проведення першої подібної події в Тульчині за багато-багато років – велике випробування для міста, його служб та мешканців, а зокрема – сфери обслуговування. А ще – певний культурний шок, коли в розмірене життя тихої провінції на Вінниччині вривається опера, чартерні автобусні рейси, митці та чиновники з усієї країни, іноземні музиканти, оркестри, лазери та флюро-арт, натовпи туристів.
Проте місто зустріло фестиваль доброзичливо і з усіх сил намагалося сподобатися. В очах місцевих читалося здивування, цікавість і.. шанс. Шанс на те, що їхнє місто відтепер асоціюватиметься в країні не лише з маслом “Тульчинка” чи одноіменними м’ясопродуктами, чи навіть з головним туристичним козирем – палацом Потоцьких, якому, хочеться вірити, фестиваль подарує друге життя. Тульчин отримав поштовх, який може розвинути не лише в масштабах країни, якщо докладе до цього зусиль.
Звісно, досить цікаво було спостерігати за елегатними жінками у вишуканих сукнях поруч з місцевими продавчинями, вчительками та поштарками, які теж прийшли послухати оперу – можливо, уперше в своєму житті. Зграї тульчинських підлітків з насінням в пакетиках поруч з київськими хіпстерами із сьомим айфонами в руках, або ж таксистів, які з родинами вийшли послухати щось інше, ніж російський шансон – вживу та від зірок світової оперної сцени.
Саме така інтеграція культур, світів та світоглядів, інфраструктурний апгрейд та стимули для розвитку цієї території можуть не лише дати друге дихання Тульчину та його палацу, але спонукати країну цікавитися… собою. Своїми палацами, своїми артистами та фестивалями, своєю оперою. OperaFest Tulchyn має тривати.
Фото Сергія Немирівського та автора
Дякуємо!
Тепер редактори знають.