Рівно рік тому на вулиці Вінниці вийшли молоді патрульні: у новенькій красивій формі та на крутих “пріусах”-гібридах. Цікавість, захоплення, очікування якісних змін – все це відчували вінничани, як і мешканці кожного міста, куди “заходила” нова поліція.

“Копи” – таким американізмом відразу звикли називати їх українці, не вкладаючи в це слово негатив, швидше навпаки: щоб відрізняти “нових поліцейських” від “старих ментів”.

Аби побачити роботу вінницьких патрульних зсередини, ми на дві зміни повністю поринули в їхню роботу і протягом 14 годин патрулювали місто у тому самому “пріусі” разом з поліцією.

ЧАСТИНА ПЕРША: ДЕНЬ

Для того, аби потрапити на початок робочого дня патрульного, потрібно встати дуже рано: вже о 5:40 у холі управління патрульної поліції Вінниці збираються “копи”. Вони чекають перезмінки, коли їхні товариші повернуться з нічного патрулювання і передадуть “естафету” наступним.

Молоді чоловіки та жінки в темно-синій формі (переважно все ж чоловіки) шикуються у дві шеренги у вузькому коридорі управління.

Хором вітаються з командиром, який нагадує патрульним основні їхні обов’язки, зокрема цього дня.

Так сталося, що в день репортажу – 8 лютого – видався найбільший за всю зиму снігопад та мороз. Тож цього разу одним з пріоритетних завдань для “копів” стала допомога автомобілістам та іншим вінничанам, раптом хтось потрапить у халепу, пов’язану з кучугурами снігу і холодом.

Після отримання коротких інструкцій, патрульні знову шикуються – тепер вже в чергу за отриманням зброї. Молода грайлива полісвумен намагається протиснутися якомога ближче до зброярні через щільні лави своїх колег-чоловіків. “Копи” жартують, сміються і таки пропускають дівчину вперед.

Отримавши пістолети “Форт” – вінницького ж виробництва – патрульні підіймаються поверхом вище для проходження швидкого медогляду: у звичайному, не лікарняному кабінеті їм міряють тиск та проводять загальний огляд.

Менше ніж за хвилину кожного оглянутого відпускають на службу. “У нас все в нормі майже завжди, вони всі як “огурчики”, – говорить співробітник, який виконує функцію фельдшера.

Патрульні знову вертаються у фойє і продовжують чекати колег з попередньої зміни. Довго чекати, понад дві години. Через снігові замети “копи”, які працювали вночі, затримуються. Вертаються поступово: то один, то інший екіпаж заходить з тріскучого морозу до своїх.

Приблизно в цей час в управлінні з’являється старших чоловік: в темній куртці та з портфелем. Він мовчки проходить коридором і так само – повз дівчину-патрульну на посту.

Поліцейська після кількох звертань до чоловіка, просить колег зупинити прийдешнього, аби подивитися його перепустку чи інші документи. Чоловік обурюється, стверджує, що тут працює, а вже за хвилину – погрожує патрульній звільненням. Конфлікт загострюється: він просить викликати керівництво, заявляє, що писатиме скаргу.

Молоді патрульні реагують спокійно: кличуть командира, який швидко все з’ясовує після перевірки документів, і чоловік, з незадоволеним виглядом, полишає управління. Ми лиш знизуємо плечима.

Зрештою, виходимо на службову стоянку: тут з десяток “пріусів”, усі обледеніли та в снігу.

Поки чекаємо наш екіпаж, полісмени намагаються збити лід бодай з лобового скла. У когось виходить краще, у когось гірше, а хтось взагалі б’є по ньому металевим службовим ліхтариком.

Побачивши на склі перші маленькі подряпини – припиняють і продовжують голими руками. Ми ж досі чекаємо.

Ще хвилин за 40 заcтупник командира роти Ярослав Гребенюк нарешті дає команду підлеглим сідати в автівки та вирушати на патрулювання: “пріуси” вмикають проблискові маячки та виїжджають з воріт управління. Саме до екіпажу замкомандира Гребенюка та його напарника Олександра Кропивницького приєднуємося і ми.

В машині тепло і зручно, “копи” відразу вмикають музику – одну з “попсових” радіостанцій, де лунають переважно російські пісні. Спершу нас це дещо напружує, однак з часом звикаємо. Цікаво спостерігати за панеллю керування гібридного “пріуса”: міні-екран показує, як рухається енергія між двигуном, електробатареєю і назад. Помічаємо, що внаслідок частих гальмувань в умовах міського трафіку, “пріус” навіть заряджається, а бензин використовує рідко. Питаємося:

• Останнім часом говорять, що поліцейські часто б’ють службові авто, це правда?
• Буває. Але не так вже часто. Інколи трапляються погоні, інколи поспішаємо на виклик, тому це не дивно.
• І за чий рахунок відбувається ремонт?
• Як за чий? За наш!

На цих словах “копи” сміються, однак навряд чи їм весело. Як виявилося, у патрульної поліції укладена угода з СТО, яке обслуговує усі службові авто. За цим стежать дуже пильно: щойно щось “застукало”- відразу до майстра, аби не стало гірше.

Протягом нашої розмови з командиром Ярославом, водій Олександр успішно маневрує по засніженій дорозі. Однак виїхати наверх з “Кореї” на Магістратську, з першої спроби не виходить: “пріус” не може “нахрапом” здолати сніговий вал, наметений з траси. За кілька прийомів кермом ми все ж вивертаємо на асфальт і отримуємо по рації перший виклик.

Виклик перший: наркотики

На Поділлі затримали людей, у яких при поверхневому огляді виявили наркотики. Подробиць не знаємо, вирушаємо туди.

Неподалік лікарні Ющенка вже стоять два екіпажі: виявляється, що затримали двох “досвідчених” наркоманів з “дозами”.

• Ми метадоново-залежні, – сходу емоційно на камеру пояснює один із затриманих. – У мене 11 років наркоманського “стажу”, препарати мені видають в рамках терапії.

Але поліція пояснює, що такі речовини особи з подібними проблемами не мають права так просто носити із собою вулицями. Виявляють ще негаразди з документами: затриманий не мав при собі паспорту.

Поки ми спілкуємося, на місце вже прибуває слідчо-оперативна група: затриманих проводять до їхнього авто. Ми просимо відзняти огляд вилучених наркотиків слідчими, проте “старі” поліцейські нам у цьому відмовляють.

Замкомандира, коротко поспілкувавшись з підлеглими, що лишаються на місці,  пропонує нам їхати далі. Сівши в машину, питаємо, чи часто ловлять подібний контингент у Вінниці та як їх виявляють.

• При поверхневому огляді виявляємо. Зазвичай у таких людей неадекватна дещо поведінка, очі інакше виглядають і не так реагують на світло. Є ще багато інших ознак.

Ми доволі довго їздимо вулицями нібито “без діла”. Замкомандира щохвилини по рації питає у підлеглих, що де коїться, аби не пропустити важливий виклик. Протягом години були виклики ще в наркодиспансер, де проходив огляд водій “під чимось” і квартирна крадіжка.

На жаль, затриманий водій не погодився, аби ми знімали процес його огляду, а власники квартири, де вкрали каблучку – фільмувати їхню квартиру.  “Це такий день сьогодні, якось спокійно. На вихідні, особливо під вечір, стає “гаряче”, – пояснює Ярослав.

• Вас часто кличуть на, скажімо так, дивні виклики?
• Дуже часто. І справа в тому, що ми не можемо відмовити, тобто не виїхати і з’ясувати все. Комусь страшно спати вночі від шуму газових труб – викликають, або як на лелеку викликали.
• Яку лелеку?
• Ну, лелека на вокзалі сіла на рейки. Викликали нас. Але що ми зробимо – хіба ловитимемо її? Налякати її – вона й полетить собі. Часто телефонують і просто з хибними викликами, але ми змушені все це опрацьовувати, реагувати все одно.

Вокзал. Опорний пункт.

Поки розмовляємо, “цікавих” викликів так і не надходить, тож командир вирішує поїхати в опорний пункт на залізничний вокзал. Прибуваємо і, за відсутності інших місць, стаємо під знаком.

Поліцейські Гребенюк і Кропивницький ведуть нас до дверей з написом “поліція”, що виходять на першу платформу. Звідси правоохоронці стежать за порядком на вокзалі.

• Патрулюємо тут, виявляємо підозрілих осіб. Це місце підвищеної відповідальності, тут проходить маса різних людей.

На опорний пункт можуть привести затриманих, поки за ним не прибудуть вже інші органи.

Не довго побувши біля поїздів, вертаємося до авто і майже одночасно отримуємо два виклики: безхатченко з ножем на автовокзалі та грабіж у магазині секонд хенду на «Урожаї».

Виклик четвертий: грабіж

Патрульні збільшують швидкість, вмикають сирену і рушають проспектом Коцюбинського в бік центру. Гребенюк повсякчас повторює в мегафон, аби водії приймали праворуч і звільнили проїзд для поліції, але далеко не всі робили це відразу. Перед виїздом на центральний міст ми ледь не потрапили в “коробочку” між трамваєм та іншою машиною, але викрутилися і продовжили рухатися – як вже стало ясно – на грабіж.

Біля магазину вже стоїть кілька поліцейських та дві жінки, вочевидь з магазину. Жінки курять прямо на вході – командир нашого екіпажу на ходу робить їм зауваження. Жінки спочатку дивуються, але зрештою кидають недопалки на землю.

Полісмени цього вже не бачать, бо саме заходять до секонду: в магазині гурт людей і дві молоді жінки-ромки з дитиною. Вони голосять, закриваючи обличчя руками і скаржаться на “поганий день”.

Виявилося, що трьох “покупців” упіймали на гарячому, є свідки, всіх вже оформлюють.

Виклик п’ятий: “лобове” ДТП

Гребенюк пересвідчився, що все в нормі та запрошує нас на черговий виклик: ДТП неподалік “клеверного” мосту

• Лоб в лоб стукнулися, дивом всі живі-здорові, – знервовано розповідає водій сірого “Опеля”. Я бачив, як він їхав собі, а потім тракторець по його смузі почав назад здавати. І той, щоб трактору в зад не влетіти, виїхав на зустрічну. А тут я.

Щоправда, у водія “Тойоти” від зіткнення розбився ніс, але враховуючи лобову “зустріч” навіть не в місті, а на трасі, це можна вважати щасливим випадком.

Інші патрульні вже працюють: тут же і командир роти, керівник нашого Ярослава Гребенюка. Поки вони спілкуються – ми роздивляємося зім’яті автівки, трохи гріємося в ресторані поруч і сідаємо назад до “пріуса”. Ми вертаємося “на базу”, в управління патрульної поліції Вінниці, аби ввечері приєднатися до вечірньої зміни.

Вже завтра на Vежі чекайте другої частини спеціального репортажу “Один день з вінницькими патрульними”

Фото Андрія Завертаного

admin

Технічний адміністратор сайту

See Full Bio