Сьогодні, 4 квітня, у Вінниці відбулась зустріч представників Повітряних Сил Збройних Сил України зі студентами Вінницького технічного коледжу.

Військовики виступали перед студентами, розповідаючи про подвиги ЗСУ та зокрема про зведений загін Повітряних Сил «Дика качка» або ж «Зеніт».

У холі навчального закладу була розміщена виставка із понад сотнею експонатів – особистими речами загиблих військових (в т.ч. Майбороди та Могилка) та зокрема льотчиків, та із «скарбами» від «руського міра».

Щоправда, студенти не надто цікавилися виставкою. Дехто, проходячи повз, питав у поруч ідучого «а це що тут?», «та шось військове» – отримував у відповідь.

Серед експонатів – металева квітка, виготовлена із заліза, яке «прилетіло» і яке передали бійці із зони АТО. Вже у Вінниці місцеві умільці зробили залізяку «квіткою» та передали її до музею ПС ЗСУ. Старший науковий співробітник музею ПС ЗСУ Віктор Поденний звертає нашу увагу на один з перших експонатів музею – прапор, який військовослужбовцям ПС на знак пошани та за допомогу сухопутнім військам передали бійці батальйону «Київська Русь».

• Виставка, присвячена третій річниці з початку АТО, в першу чергу пов’язана з військовослужбовцями Повітряних Сил Збройних Сил України в складі спеціального підрозділу, який носив неофіційну назву «Дика качка». В експозиції – оригінальні прапори зведених загонів «Київська Русь» та «Дика качка», – каже Віктор Поденний.

На вулиці грав військових пісень оркестр (щоправда, на нього студенти теж звертали мало уваги).

У цей час в холі коледжу окремою групою, нікого не чіпаючи, стояли представники військкомату. Кілька чоловік говорили між собою, виставкою теж не цікавились. Підходимо:

– А Ви, пробачте, із якою метою тут?

• Ну як, – каже військовий комісар Вінницького району полковник Сергій Іванов, – для проведення заходів з військово-патріотичного виховання молоді.

– Що конкретно робитимете?

• Закликатимемо вступити до Збройних Сил, в першу чергу до бойових частин. Державі потрібна армія, а армії – чоловіки. Дивіться, які красені (показує на студентів, що саме проходять повз). Ясно, що кожна мама хоче свого сина врятувати від війни і негараздів, але іншого шляху нема. Сам технічний рівень армії росте щодня, тому потрібні фахівці.

– А яка ситуація із призовниками – йдуть до вас?

• Жахливо. Питання до вас – до жінок: чого ви закохуєтесь в тих, хто не відслужив у армії? Колись моя мама військового покохала, бо це мужні й нормальні чоловіки. А зараз в нас якісь інші реалії, щось в світі змінилось, значить ви (жінки) даєте привід!

• Раніше до армії не попадав тільки хворий, чи засуджений, – додає начальник відділу оборонної роботи Департаменту цивільного захисту ОДА Валерій Індик. – Нація, щоб вижити, має мати міцний генофонд. Основа – армія. Органи державної влади спільно з органами місцевого самоврядування та військкоматами намагаються такими заходам підняти відсоток явки.

Після нашої розмови, підходить час і ми йдемо до актової зали – тут розпочинається власне зустріч військовиків зі студентами. Зала – заповнена вщент.

Спочатку на сцену вийшов військовий оркестр та заграв гімн України. Щоправда, з десяток студентів поставились до цього щонайменше дивно – хтось у моменти удару барабану «артистично» смикався і тихцем імітував гру на барабані. Коротше кажучи – глузували.

Потім оркестр заграв…. «Mambo №5»… Студенти повеселішали. Дехто навіть почав аплодувати.

Після цього на сцену вийшов Євген Івашкевич, підполковник ЗСУ. Він розповідав про бойові подвиги загону та українських силовиків загалом, втрати, досягнення.

Частина студентів не надто слухала: хтось говорив із сусідом, хтось обводив пальцем літери на кросівках, хлопці на останньому ряду – всі без виключення – щось дивились у телефонах. Потім Євген Івашкевич звернувся до зали:

• Прошу вшанувати пам’ять загиблих хвилиною мовчання.
• “Та пожалуста”, – десь почулося у залі.

Далі виступив вже знайомий нам військовий комісар Сергій Іванов. Він також говорив про здобутки і втрати українських військовиків, про патріотизм та про окремих людей, які досягли успіху.

Після офіційної частини ми підійшли до військовослужбовців вже на вулиці. Попросили розповісти про себе. Вони розповіли – про АТО.

Загін був сформований із добровольців Повітряних Сил, під час АТО у вересні 2014-го року. За цей час загін здійснив сім ротацій, а його головним завданням було утримування позицій у районі Донецького аеропорту. Окрім того, загін брав участь у операціях з евакуювання поранених, транспортування вантажів, здійснював розвідку та інші бойові завдання.

• Перше, що спадає на думку – щоденні обстріли, – каже майор Збройних Сил України, захисник Донецького летовища Олексій Попик. – Я був командиром посту «Вінниця», що поруч із Донецьким аеропортом. Вважаю досягненням, що всі мої повернулись звідти і ніхто не загинув. Окрім того, полковники, підполковники писали рапорти добровільно і воювали на таких постах – солдатами були, стрілками. Люди не могли стояти осторонь. Люди з повітряних сил воювали як піхота, показали такі результати, що піхота сама була здивована.

• Це була наша третя ротація, нас було сто чоловік, – пригадує заступник командира вінницької військової частини підполковник Олег Климбовський. – Нас проводжало військове керівництво, давали настанови. Та, враховуючи накал та хід бойових дій, всім цілими повернутись не вдалось. Що вразило – вперше побачив, як цілий стрій людей, не в кращому фізичному стані, змучені та зморені, дехто поранений до строю став – заспівали Гімн України акапельно. Це було дуже зворушливо.

• Я безпосередньо у зведеному загоні не брав участь, а був у складі свого підрозділу, мобільної групи зв’язку, – каже Євген Івашкевич. – Була історія, в Краматорську. Ми стояли у формі, до мене підійшла одна мила бабуся. Каже «синочок, хочу сказати тобі дякую» і дає мені дві цукерки… Пішла. А за нею підходить інша – каже «ця жіночка стояла з іконою і не пускала ваші БТРи, коли вони звільняли Краматорськ»… От я думаю – може й насправді людина може настільки поміняти своє ставлення? Бо тоді вони кричали «Путін, ввєді войска!», а тепер дякують. Для мене це загадка, чи людина просто зіграла на публіку, чи дійсно за цей час у її свідомості щось змінилось.

• В одному зі своїх відряджень, ще до створення загону, у 2014-му році в нас була точка збору збройних сил в одному поселенні, – розповідає Олег Климбовський.

• Місцеве населення ставилось до нас насторожено, а потім – почали носити нам їжу. Коли ми вже виїжджали назад – просили «не їдьте, будемо вас кормити-поїти». Ставлення змінюється. Велику справу робить пропаганда. В нас було радіо, якесь «ЛДНР-фм» – новини і шансон. Я шансон з дитинства ненавиджу, а після того від нього верне, якщо чую – переходжу на іншу сторону вулиці. То навіть я, який займаюсь роботою з особовим складом і розумію механізми дії інформації на психіку, сам на третій день його прослуховування їхніх новин, перебуваючи під обстрілами, став ловити себе на думці «що ж я такий поганий, пригноблюю населення вільного незалежного Донбасу». Це велика зброя, велика сила – інформація.

Зараз бійці, які були у складі загону – продовжують службу у лавах ПС ЗСУ. На запитання, коли закінчиться війна – відповідають однозначно і стримано: коли будуть повернені усі території.

Фото Андрія Завертаного

Юлія Плахтій

Журналіст

See Full Bio