Маючи родину та успішну кар’єру, а ще – 20-річну “перерву” після армії, Юрій Яковенко з Вінниччини знову пішов служити. Чоловік став командиром батареї артилерійського дивізіону, боронив ДАП та воював під Дебальцевим.
Інформагентство Міністерства оборони України “Армія.Inform” оприлюднило історію полковника, який у 1993-му звільнився з армії та поїхав із російського Волгограда до рідної Вінниччини. Зазначено, що тоді “він і подумати не міг, що за більш ніж двадцять років знання про артилерійські гармати знову стануть у пригоді”.
У березні 2014-го, коли в чоловіка була родина та успішна кар’єра керівника районного управління газового господарства, його призвали на службу знову.
– Призначили заступником Тростянецького районного військкома – це на Вінниччині. Провів першу, другу, третю “хвилі” мобілізації. Коли стала гостра потреба в офіцерах-артилеристах, зрозумів, що відповідних кандидатур у районі не виявилось. Що робити? Пакувати наплічник! Так я став командиром батареї артилерійського дивізіону «Гіацинтів» і вирушив на фронт, – розповідає Юрія Яковенко.
“Бойове хрещення” чоловіка відбулося у районі Донецького аеропорту, де дивізіон заступив на бойове чергування в січні 2015-го. Юрій каже, що тоді «Гіацинти» прикривали не лише ДАП, а й Авдіївку. “Завдяки далекобійності гармати знищували скупчення ворожих сил та техніки далеко за Донецьком”.
Після того, як бійці отримали наказ залишити ДАП, а ситуація на Дебальцівському плацдармі чимдалі загострювалась, Юрія із підрозділом “перекинули” під Дебальцеве.
– Ми насамперед прикривали відхід наших частин, подавляли ворожі батареї та дивізіони, відкривали прицільний вогонь по ворожих колонах, нерідко брали участь і у свого роду «дуелях». У такому разі – або ти, або тебе. Хто швидше приїхав, влучив і від’їхав, той і залишався цілим, – пригадує Юрій.
– Залпів робили багато, і більшість — точно в ціль, часто вночі все світилось від такої «активності». Звісно, тоді було не до статистики, та одного разу я підрахував кількість залпів. З однієї гармати за добу було випущено 129 пострілів. Для такої системи із її ресурсами, необхідністю проведення розрахунків, визначення цілей — це дуже багато. Наша батарея постійно була в русі, змінювала позиції, адже на нас «полювали», вираховували… Та як би ми швидко не змінювали місця, все одно часто працювали під ворожим вогнем: і кулеметні черги над головою свистіли, і залпи «Градів»… Дякувати богу, не влучно.
Юрій також відзначив героїзм підлеглих. Розповів, що коли у батареї був “недокомплект”, деякі воїни працювали і за себе, і “за того хлопця, що сховався за маминою спідницею”.
— Часом вогонь вели настільки швидко, що в лютий мороз роздягались і працювали в самих футболках. Вмить групка чоловіків різного віку ставала єдиним злагодженим механізмом: хто снаряди підносив, хто заряджав гармату, хтось наводив на ціль, корегував.
Зазначено, що позиції під Дебальцевим «Гіацинти» покинули в березні, пізніше за інші підрозділи. Зараз підполковник Яковенко розповідає, що побратими досі “тримаються разом”.
– Щороку на день артилерії наша батарея збирається разом, – каже Юрій Яковенко. – Зустрічаємось щоразу в різних містах України: Київ, Івано-Франківськ, Вінниця… Цей зв’язок не порівняти з жодним спілкуванням із цивільними друзями… І якими б непростими не були спогади про пекельні бої зими 2015-го та куди б не закинуло життя, кожен із нас готовий знову взяти до рук зброю!
Фото – Армія.Inform
Дякуємо!
Тепер редактори знають.