Повний аншлаг в залі, приглушене світло на восьмому поверсі торгівельного центру та інтелігентна жінка у брючному костюмі в острівці світла на сцені.

Учора, 27 вересня, в просторі Cherdak у Вінниці журналістка Яніна Соколова зібрала понад сотню людей на презентацію власної книги “Шевченко на кожен день” під час вечора “Вірші над Бугом”.

Ті, хто звик бачити цю жінку виключно в її проекті “Вечір з Яніною Соколовою”, могли бути дещо розчарованими, адже протягом усієї вінницької зустрічі так і не почули фірмових нецензурних жартів у стилі “Вечора…”, якими Соколова вже давно та успішно тролить мешканців “запорєбріка” та ОРДЛО. “Сьогодні ви не побачите цю російськомовну жінку, яка говорить матом, адже зараз я буду читати Шевченка”, – сказала Яніна вже на початку зустрічі, з’явившись перед публікою з півгодинною затримкою.

 – Мені приємно сьогодні перебувати в такому незвичайному просторі з такими вікнами, з яких видно все місто. Приємно бачити он там завод “Рошен”…” – почала Соколова, викликавши сміх у залі, натякаючи, як її називають недоброзичливці, звинувачуючи у вищій мірі “порохоботства”.

 

“Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями”

Найперше Яніна Соколова показала той самий випуск новин, з якого, напевно, і почалася її кар’єра як “читача Шевченка” та авторки памфлетичних програм про Росію. Тоді, наприкінці випуску новин на 5-му каналі Соколова зачитала уривок шевченкової “Катерини”

 – Протягом цього вечора я спробую зробити так, аби за тим ви прийшли додому і, можливо, прочитали Шевченка своїм дітям, або перечитали самі і подумали про те, на що він нам натякав.

Також Яніна коротко презентувала саму книгу “Шевченко на кожен день”, зокрема розповіла про QR-коди, які є у виданні: “ви просто на них направляєте камеру будь-якого смартфону і у вас виникаю я, ви зможете зі мною поговорити. Я там завжди у доброму гуморі”.

Зрештою Соколова почала читати вірші: “Я почну з осені – це для мене найкраща пора в якій я відчуваю себе дуже комфортно, адже в мене всередині такий мікс депресивної та веселої”

 

Ми восени таки похожі

Хоч капельку на образ Божий,

Звичайне, що не всі, а так,

Хоч деякі.

Крутий байрак,

Неначе циган чорний, голий,

В діброві вбитий або спить.

А по долині, по роздоллі

Із степу перекотиполе

Рудим ягняточком біжить

До річечки собі напитись.

А річечка його взяла

Та в Дніпр широкий понесла,

А Дніпр у море, на край світа

Билину море покотило

Та й кинуло на чужині.

 

Розповіла Яніна і про інший бік “творчості” Кобзаря, про якій в школі не вчать.

– Ви ж знаєте, я журналістка, тому перед написанням книги мусила дослідити його біографію, опираючись на факти. І з’ясувала, що Тарас Григорович був ще той кавалер. Виявляється, він писав дуже поетичні листи 4-5 дівчатам одночасно.

Я бачила портрети цих жінок – вони дуже на мене схожі… Тому я на Тараса за це трохи зла, – сказала Яніна і прочитала один з таких віршів – уривок з поеми “Княжна” у супроводі вінницького піаніста, який акомпонував їй протягом усього вечора.

Зоре моя вечірняя,

Зійди над горою,

Поговорим тихесенько

В неволі з тобою.

Розкажи, як за горою

Сонечко сідає,

Як у Дніпра веселочка

Воду позичає.

Як широка сокорина

Віти розпустила…

А над самою водою

Верба похилилась

 

Ми всі з вами несповна розуму в своїй сміливості

У другій частині виступу, Соколова торкнулася соціально-політичної тематики, нагадавши, що саме в ці хвилини у Києві триває акція протесту “Ніч на Банковій”, де вимагають притягнути до відповідальності вбивць та нападників на українських громадських активістів.

– Ви знаєте, що зараз відбувається. Я впевнена, що вам відомо про ці напади на Катерину Гандзюк, Сергія Стерненка і ще багатьох (до речі, Сергій буде в мене в наступному “Рандеву”). Ці злочини ніхто не розслідує: як за попередньої, так і за наявною влади.

 

Принагідно журналістка проанонсувала і свої нові програми, які ще не вийшли в ефір – зокрема “Рандеву” з Михайлом Добкіним.

 – Коли ми записували програму з ним, в якісь моменти мені здавалося, що я сплю: навколо якісь люди і навпроти чоловік, який говорить просто якісь… неймовірні речі. Мені здається, що спілкування з такими людьми інколи дуже корисне, тому що після подібних діалогів дуже чітко розумієш, як ми всі з вами відрізняємося від них, які ж ми класні.

До речі, в тій же програмі я йому нагадала, що він якось назвав мене “рагулихою”. Він щось почав віднєкуватися, але зрешто пояснив, що мається на увазі під цим словом. Тому запрошую до перегляду: ви точно будете знати, до кого застосовувати це поняття та що воно означає.

Крім того Яніна зізналася, що після запису програми з Добкіном прийшла додому і мусила “відпиватися” вином: “Я просто міцне не п’ю, воно мені не смачне. Але без вина в цьому випадку було просто не обійтися”.

 

Також журналістка розповіла і про деякі свої роботи в проекті “Шевченко на кожен день”: в його межах Соколова записує короткі відеоролики на вірші Кобзаря. Один з них – особливий, записаний на Київському вокзалі:

– Ми прийшли на платформу, з одного боку якої відправлявся потяг до Костянтинівки – це майже в зоні ООС. А з іншого – до Москви. Це було дуже дивно та моторошно спостерігати, як люди, котрі стоять зовсім поруч, їдуть або в логово агресора, або на війну, яку той розпочав. З однієї й тієї ж платформи, ті ж самі українці…

На думку Соколової, значна проблема українців у тому, що вони мало спілкуються один з одним. Вона навела приклад балканських країн, які пережили війни із сусідами в попередні роки.

“І ось мешканців тих регіонів, які не надто патріотично налаштовані до власної держави, вони просто їх брали і возили на екскурсію в столицю – гарну, розвинуту, з їхніх депресивних міст. Це була така державна програма, яка швидко дала ефект. Мені здається, що подібне варто було би робити і в нас, адже – вдумайтеся! – 40% українців жодного разу за життя не виїжджали навіть за межі власної області, не кажучи вже про закордон! Нам потрібно спілкуватися, ми надто мало говоримо між собою, перебуваючи в полоні гаджетів та соцмереж, нам потрібно більше живого спілкування між собою”.

 

 

Про хворобу

Окремо цього вечора Яніна розповідала про власну пережиту хворобу, час від часу постійно повертаючись до цієї теми. Зі слів журналістки, рак заскочив її несподівано. В певний час їй здавалося, що “фінал вже близько” і саме тоді вона дуже багато переосмислила в житті та.. стала спокійнішою. “Зокрема я позбавилася маси токсичних людей зі свого оточення і, думаю, всім від цього стало легше”. А крім того – з ще більшим завзяттям почала працювати над творчими проектами.

Один з них – “Я, Ніна” – наразі опинився під загрозою зриву. Попри те, що фільм виграв грант від Держкіно, наразі він може опинитися без фінансування. “Дехто з вас, мабуть, знає, що нова влада скасувала результати пітчингу (конкурсу), під час якого наш проект переміг. Але не зважаючи на те, що через це ми стикнулися з великими фінансовими проблемами, ми все ж налаштовані доробити цей проект до кінця”, – говорить Яніна.

Після операції в київському Інституті раку мене привезли в палату, де крім мене було ще кілька жінок. Вони були вже більш старшого віку, в палаті було темно. І одна з цих жінок лежала і постійно читала молитву. Вже десь на п’ятдесятому разі я не витримала і сказала їй щось типу “та скільки вже можна, вже почув вас Господь”. Жінка замовкла, і, позаяк ми були в темряві, впізнала мене за голосом:

– Яніна? І ти тут? Ну, жити ми точно вже будемо, – сказала.

Вже наприкінці зустрічі Яніна, хоч і поспішала на творчий вечір Леся Подерв’янського (який відбувався одночасно в кількох десятках метрів звідси), все ж не відмовила нікому в спільному фото.

 

 

 

А за тим – ще й записала побажання для вінничан:

“Привіт всім гнучким та міцним громадянам і всьому громадянському суспільству Вінниці! Ви дуже надихаєте і даєте зрозуміти, що тільки ми самі, власними руками в цій країні можемо щось змінити. Тому… не сціть, котики! Робіть максимум для того, щоб ці зміни відбулися, бо повірте – все залежить від нас. Не від президента, не від премєра, не від моновлади – як би це страшно не звучало, а тільки від нас. Тільки вперед!

Фото Марини Сербінович