Роман «Довгі часи» – це спроба письменника Володимира Рафєєнка, котрий вимушено переїхав із Донецька в Київ, пояснити для людей і для себе як це — усвідомлювати, що твоє життя більше ніколи не буде таким, як раніше.

Свій роман Володимир Рафєєнко писав російською мовою і майже одночасно вийшла україномовна версія книги в перекладі Маріанни Кіяновської. Вже завтра, 13 червня, о 18.00 в книгарні «Є» відбудеться презентація роману за участю автора.

«Довгі часи» — міська балада, казка для дорослих про життя і смерть в часи війни, де фантасмагоричне та ірреальне перемежовується з дійсністю, правдою нашого буття. Роман складається з двох частин. Перша — це моторошна казка, де на околиці Z у триповерховій лазні «П’ятий Рим» без сліду зникають окупанти і щоранку лунає гімн України, де колорадські жуки з ногами-кинджалами перетворюють роздачу гуманітарної допомоги на бійню, де, врешті, аби потрапити у Київ, потрібно прийняти смерть. Друга частина — новели, написані у реалістичній манері та вплетені у тло казки. Новели про людей, які живуть і виживають у Донецьку. Реальні долі, реальні історії, від яких стискається серце, – пишеться в анотації до книги.

Для самого Володимира Рафєєнка цей текст став в певному сенсі терапевтичним.

• Роман «Довгі часи» я почав писати для того, щоби мати змогу жити далі. І хто зна, як би склалося моє життя, якщо б не цей текст. Він тримав мене на поверхні, давав змогу дихати та рухатися далі. Потрібно було його написати, щоб пробачити якісь речі собі, тому часу, в якому довелося нам жити, побачити надію там і тоді, коли її не було зовсім, – розповів Vежі письменник.

Автор говорить, що книга спрямована проти сучасного ідеологічного про-російського дискурсу, хоч і написана російською мовою. Цей роман, за словами письменника, художня і філософська спроба осмислити те, що наразі відбувається в нашій країні. Спроба культурного та онтологічного спротиву тій темряві, що прийшла до нас зі Сходу.

Над романом Володимир Рафєєнко працював більше року і найважчим для нього було приборкувати емоції та відділяти себе, по-перше, від того, що відбувалося на сторінках цього тексту, а, по-друге, від тієї болі війни, котра постійно жила у серці, не даючи змогу сконцентруватися на роботі.

Назва книги з‘явилась також не просто так.

• «…Тільки добро й милосердя Твоє мене супроводити будуть по всі дні мого життя, а я пробуватиму в домі Господньому довгі часи». Назва роману взята з двадцять другого псалма Давида, – розповідає про сенси автор.

Майже для кожного письменника після написання книги, приходить період, коли потрібно про неї говорити, проговорювати певні відчуття знову та дивитися в очі своїм читачам.

• Презентації – це зовсім інша робота, вона теж буває нелегкою, але в іншому сенсі. Писати може важче, але гарантована віддача. Ти бачиш життя власних персонажів і відчуваєш, що це добре. А от після презентації іноді сходить на тебе спустошення, присмак гіркоти і страшенна, неймовірна самота, – говорить письменник.

Володимир Рафєєнко зазначає, що цей текст текст буде важко сприймати як і Заходу, так і Сходу.

• «Довгі часи» – це можливість пробачити всім і попрощатися. Неможливе повернення у той контекст. Неможливо повернутися у той ментальний стан і повернути собі попереднє ставлення до російської культури. Є речі, котрі я ніколи не пробачу ні собі, ні тим, хто приніс війну в мій дім. Але мій текст – спроба вибачитися за те, що ніколи більше не буду дивитися на речі так, як я дивився. І спроба пробачити часу, що я існую в ньому, а він жодним чином не враховує мене і робить мені настільки боляче», – розповів Володимир Рафєєнко під час презентації книги на Мистецькому арсеналі.

Володимир Рафєєнко народився 25 листопада 1969 року в Донецьку. В 1996 році закінчив Донецький національний університет за спеціальностями російська філологія, культурологія. Працював літературним редактором і провідним менеджером у видавництвах Донецька. Публікується з 1995 року. Член українського відділення «Пен-центру» (UKRAINIAN CENTRE OF THE INTERNATIONAL PEN). Автор 6 романів, книги новел, 3 віршованих збірок. Має публікації в літературно-художніх журналах Нью-Йорка, Стокгольма, Києва, Одеси, Москви, Санкт-Петербурга, Вроцлава, Відня, Берліна. З липня 2014 року в зв’язку з війною на південному сході України вимушено проживає в Києві.

Фото: starylev, bit.ua, dancor.sumy.ua

Марина Однорог

See Full Bio