Захисник із Вінниччини Веніамін Бондарчук, який підірвався на міні й втратив кінцівку, поїхав на протезування у штат Міннесота, що у США. Він – один із п’ятнадцятьох українських військових, які взяли участь у безкоштовній програмі протезування, які втратили кінцівки внаслідок військової агресії рф.
Як повідомило “Суспільне”, за протези піхотинець дякує лікарю і протезисту Якову Градінару та волонтеру Юрію Арошидзе, які спільно заснували програму протезування для Українців у США:
Ніколи не здавайтеся! Якщо втратили кінцівку – це не вирок. Все буде добре. Поставлять вам протез і бігатимете як звичайна людина. Тут є чоловік, який воював в Ірані й 6 років тому втратив свою кінцівку. Він бігає настільки швидко, людина на двох так не зможе. В гори їздить, бігає. Ніколи не здавайтеся! Все буде Україна, – розповів “Суспільному” Веніамін Бондарчук.
Як йдеться в сюжеті, морський піхотинець втратив ногу, підірвавшись на міні та одразу ж зрозумів, що трапилось:
Я одразу зрозумів, що я став на міну, – розповідає морпіх, – Я одразу відчував “адську” біль, але розумів, що мені не можна кричати, бо я буду втрачати сили й буде кров циркулювати й буде швидше витікати. Мені мій друг Петро Чава одразу перемотав ногу, і закинули мене на “БМП” і вивезли звідти.
Військовий розповідає, що він лежав у польовому госпіталі в Новому Бузі й попросив медсестру зателефонувати й розповісти матері про поранення:
Якось “делікатно” скажіть, що зі мною сталося. Вона виходить, через пару секунд заходить й каже “твоя мама все знає”. І я такий “ужас”, беру слухавку і вона каже: “Я знаю все синок”. І я кажу “забери мене звідси”, а вона каже: “добре, я заберу, тільки в Миколаїв не пускають, будеш в Одесі – тоді заберемо. І я приїхав в Одесу і тоді батьки мене забрали.
Інвалід це коли нічого не можеш робити, а я все можу роботи. Це не страшне поранення. Ну, страшне, але не дуже, – розповідає морпіх та додає, що його побратим воював на двох протезах.
Підтримує бійця його кохана Ліана:
Я одразу була готова, що буде важко, коли його проводжала в армію я одразу сказала: “Ти навіть нічого не думай, я буду чекати”.
Однак хлопець зауважує, що все одно був острах втратити кохану:
Ти вертаєшся “неповноцінний” і вона все рівно з тобою. Таких дівчат дуже мало. Весілля плануємо коли всі повернуться з війни, друзі.
Про плани на майбутнє юнак розповідає, що готовий далі воювати, якщо війна не закінчиться:
Стану на протез, далі піду воювати. Ну, я може надіюсь, що війна закінчиться до того часу, а якщо ні, то я думаю піду. Тому, що я не можу це терпіти – вдома мені не звично буде, от я хочу туди й все. Хочеться помститися за друзів, дуже багато загинуло товаришів, дуже. Просто одразу ж підписую контракт або йду у свій батальйон, а може й в якийсь другий, в “Азов” хлопці звуть, і піду одразу воювати.
А наостанок Веніамін зауважує, що заради майбутнього українських дітей згоден навіть віддати життя:
Ні в чому не винні діти, заради таких дітей не шкода віддати ще одну ногу й життя, от серйозно. <…> Просто щоб у них було нормальне майбутнє, це наш борг, просто захистити їх, щоб вони не бачили цього.
Фото та відео – “Суспільне” та Prosthetics for Ukrainians
Дякуємо!
Тепер редактори знають.