Вони всі настільки різні, наскільки різна та оригінальна їхня поезія. Дехто з них відомий на всю Україну і навіть за кордоном, інші лишаються в більш камерній атмосфері рідного міста, пишуть пісні, перекладають та навчають писати інших.

До Всесвітнього Дня поезії ми вирішили познайомити вас із сімома вінницькими поетами та поетками. Відразу зазначимо, що йдеться не про рейтинг і навіть не про субєктивну думку редакції. Цей текст – наша спільна робота з літературознавцем, викладачем педагогічного університету та арт-менеджером книгарні «Є» Олександром Вешелені.

Разом ми обрали сімох вінницьких молодих яскравих поетів, своєрідних «поетичних голосів» нашого міста. Хтось із них має вже декілька збірок поезій, хтось одну, а хтось ще не може насмілитись видати ту першу. Однак завдяки цій поезії усіх їх гарно помітно з Vежі. 

У першій добірці ми знайомимо із трьома молодими поетами та поетками, які наразі не перебувають у Вінниці, але саме тут або народились та виросли, або ж розкрили та продемонстрували поетичний талант. Усім їм до 30 років, кожен вже має одну або й декілька збірок і щиро вірить у те, що поезія має велику силу.

Катерина Девдера

Любов до слів у цієї дівчини з самого дитинства. Її мама працювала в бібліотеці, в тато — вчителем української мови.

• Один із виразних спогадів з дитинства – стукіт друкарської машинки. Мама набирала на ній татові посібники для школярів. Також у нас у родині був культ письменників і книг. Зрештою любов до літератури й мови привела мене на філологію до Вінницького педагогічного університету, – говорить Катерина.

Авторка вже має дві збірки поезії «Співприсутність» (2011) та завдяки перемозі на «Молодій Республіці Поетів» (2015) світ побачили «Літери та стихії». Дівчина також перекладала з польської (вірші Божени Боби-Диґи), іспанської (Федеріко Ґарсіа Лорка, Омеро Арідхіс). Нині аспірантка Інституту літератури ім. Т. Шевченка, завершує наукову працю про Олега Лишегу.

Поезія – це диво, перетворення води у вино. Метаморфоза щоденної мови у мову, яка промовляє значно більше. Відчуваю її також як світло, яке раптом струменить із найзвичайніших досвідів у найбуденніші миті. Ніколи не знаємо, де це світло зблисне завтра, чи захоче повернутися до нас іще, але коли воно є… це боляче, страшно, а водночас – це щастя, – говорить про поезію дівчина.

Поезія Катерини різна. Дівчина говорить, що деякі вірші для неї були рятівним колом, яке вона мала кинути собі самій, щоб не потонути в надто бурхливих і каламутних водах.

• Вірші зі «Співприсутності» – молоді весняні пагони, ледь вологі від ранкового дощу. «Літери і стихії» – торішнє листя, вибілене снігом. Воно зовсім неприкрашене, майже безбарвне, але й правдиве, бо говорить про втрату і смерть, які є невідворотними.

Катерина відзначає, що в добу Романтизму великі поети могли ставати націєтворцями, як, наприклад, Шевченко чи Міцкевич, наразі ж роль поета не така помітна, але він так само необхідний соціуму, як ковток свіжого повітря людині, яка живе в центрі мегаполісу.

• 
  Думаю, зараз заявити про себе куди легше, ніж 20, а тим паче 30-40 років тому. Маємо конкурси, гранти, видавців і видавництва, зрештою, інтернет, який дає спокусливу можливість викласти той чи інший твір і отримати зворотну реакцію. У мене (час від часу) є потреба в публічних читаннях, або лекціях. Розуміючи, що прагну цього, усвідомлюю й інше – себе потрібно вміти подавати. Тут не йдеться взагалі про нарцисизм чи егоїзм. Необхідно вчитися свої ідеї висловлювати дохідливо, просто й цікаво. Тому що письменники, критики, літературознавці насправді всі трохи рибалки.

Ми ловимо людей, але наші сіті – це мова й культура, вони необхідні людям, їм необхідні люди. Я вірю, що від нашого улову залежить дуже багато, наприклад, майбутнє цієї країни, – говорить поетка про можливості для молодих авторів.

Катерина розповідає, що найбільше пише восени, адже саме тоді відчуває себе деревом, з якого облітає листя, тобто почувається дуже беззахисною.

• Ніби раптом вся правда про моє життя виринає переді мною і більше не маю за чим ховатися… Якісь рядки або образи народжуються в русі (прогулянки, ранкові пробіжки в парку). А потім є записування й редагування.

Дівчина вважає, що заробити поезією собі на життя в Україні нереально, тим паче, навряд чи нею можна заробити на життя у Західній Європі та США. Інша ситуація з гарною прозою — нею можна зробити і це доведено Оксаною Забужко, і не лише нею.

Список улюблених поетів у Катерини досить великий і постійно змінюється, бо змінюється сама авторка.

• Моє знайомство з поезією відбувалося через спілкування з Віктором Дячком (цікавим поетом, моїм односельчанином, дуже тонким ліриком і глибоким філософом). Щодо подільських, вінницьких, є окремі вірші, які люблю, наприклад, поезію Н. Гнатюк «Я хочу над річкою хатку». Пригадую, мала гарне враження від «Ескізів на воді» В. Мельника. Великим відкриттям для мене є Катерина Калитко, її мова заворожує. Подобається делікатність і глибина поезій Сергія Шкабари. Інші мої улюблені (які не мають безпосереднього зв’язку з Вінниччиною): П. Тичина, М. Вінграновський, Л. Костенко, Т. Мельничук, О. Лишега, М. Кіяновська, О. Сливинський, Б. Матіяш, Ю. Стахівська, М. Лаюк, з іноземних – В. Шимборська, Ф. Ґ. Лорка, окремі речі Е. Дікінсон, Т. С. Еліота й С. Плат.

Катерина Медведєва

Молода вінницька поетка, яка наразі живе в Києві та пише тексти для пісень в українському лейблі. В 2012 році публікувалась в альманасі «Експрес Молодість». Учасниця фестивалів «Рідкісний птах» (м. Дніпро), вінницьких«Малахітовий носоріг», «Artgnosis», та «CodaFest». В серпні 2014 року вийшла самвидавом збірка поезій «Куди ноги ведуть», з якою авторка зробила невеличкий тур містами України. Організовує літературні читання.

Поезія Катерини щира, вільна та смілива. Тут можна знайти дуже живих персонажів, які одного дня, можливо, їхали з вами у громадському транспорті або сиділи в пабі.

Поезія – це стан душі, це подруга, це спосіб самовираження і одночасно спосіб зрозуміти себе самого, – говорить про поезію авторка.

Катерина відзначає, що наразі молодь дуже активна в організації різних літературних івентів, а значить на поезію є попит, тому поети можуть впливати на соціум, а соціум на поетів.

• Зазвичай, в голові з’являється якесь слово чи стрічка, яку я стараюсь записати у телефон і потім все розгортається якось само собою. Нерідко бувало, що в розмові з друзями мене так чіпляла якась фраза, що я занотовувала її собі, а потім народжувався вірш. В моїй книжці таким віршам присвячений окремий розділ, що так і називається: «Вірші, що живуть в чужих кишенях», – розповідає про про процес народження вірша Катерина.

Катерина одна із небагатьох, якій поезія дала роботу. Звичайно, дівчина не заробляє продажем власних книг чи лекціями, але її робота тісно пов‘язана із поезією, яка згодом звучить на багатьох радіохвилях.

Думаю, це не дуже прибуткова справа, більше для душі, аніж для кишені. Проте, якщо виходити за рамки поезії, як окремо взятих віршів, все можливо! Наразі я працюю сонграйтером, автором тестів в новоутвореному українському музичному лейблі Rookodill’a. Разом ми створюємо якісну українську музику для своїх артистів (Сальто Назад), а також займаємось написанням пісень для інших артистів (MamaRika, Світлана Лобода, Ёлка, Quest Pistols Show і т.д.). Головне – вірити у те, що ти робиш і не зраджувати собі. Бо чим іще займатись, як не тим, що у тебе виходить найкраще?

Дівчина відзначає, що останнім часом літературне життя Вінниці досить насичене. Її дивує, але водночас і радує велика кількість літературних подій, презентацій та фестивалів.

• Нещодавно відкрила для себе чудову українську поетку – Юлію Мусаковську. ЇЇ книга «Чоловіки, жінки і діти» так глибоко вразила мене. Щодо вінницьких поетів, мені подобаються вірші Богдана Куценка, Алли Жабокрик, Катерини Калитко, Андрія Стєбєлєва, Марини Однорог, – говорить поетка про улюблених вінницьких і українських авторів.

Сергій Шкабара

Лауреат третьої премії видавництва «Смолоскип» (2016), переможець конкурсів «Книжка від Зебри – 2015» (Харків), «СвітлоFOR» (Рівне, 2014), конкурсу молодіжної непопсової творчості «Перо в серці-2011» (Вінниця), фіналіст Молодої Республіки Поетів (Львів, 2015), гість першої в Україні резиденції для молодих україномовних письменників «Станіславський феномен» (Івано-Франківськ, 2015). Автор поетичної збірки «Дихання риби» (2015).

Його вірші тяжіють до делікатності, чистоти і краси, в них завжди багато повітря, води і світла. Сам автор називає їх стихійними.

Поезія – це спосіб виразити ірраціональне. Якщо існують відчуття і переживання, котрі звичними словами висловити неможливо, виникає потреба вигадати нові слова або по-новому їх поєднати. Зокрема, це дозволяє зробити поезія.

Сергій вважає, що соціальне середовище великою мірою формує поета і це дає йому змогу з ним взаємодіяти. Але, якщо цей вплив є визначальним, то навряд чи такий митець зможе стати важливим для суспільства.

• Я гадаю, що кожен добрий поет так чи інакше впливає на соціум, бодай у своєму маленькому колі, бодай на рівні смислового обміну. І чим більше автор резонує із суспільством, чим більше готовий віддати, тим він стає важливішим. Так було завжди, але це величезна відповідальність, і не кожен відважиться її нести.

Поет говорить, що зараз молодим поетам набагато легше заявити про себе, адже не потрібно видати книгу, щоб про тебе почули. Наразі можна просто опублікувати його в мережі і це дає моментальну віддачу вже за декілька годин після написання.

• У віртуальному світі письменники гуртуються так само, як і в житті, тому немає жодної проблеми познайомитися з авторитетними людьми, чия думка для тебе важлива. А наявність віддачі й реакції свідчитиме про те, наскільки тобі вдалося створити щось направду важливе не лише для себе. А «продавати» себе не буде потреби, якщо світ готовий сприймати твої ідеї, якщо вони цінні й оригінальні. Думаю, річ передусім в ідеях, бо їх нам якраз бракує, натомість надуживання порожньою формою – не те, що винагороджується.

Сергій зазначає, що події на Майдані дивовижним чином співпали з революційними змінами у його світогляді і це був період абсолютної творчої тиші.

Я прислухався до себе і намагався зрозуміти, для чого я іноді чую, як у моєму серці починають пульсувати незнайомі слова. Це тривало близько року, а протягом наступних двох, коли військові сутички на Сході були особливо гострими, я написав свої найсвітліші вірші. Мені не вистачало внутрішнього спокою і краси, я бачив, як суспільство поглинає страх і злоба. Тому ці відчуття, а за ними й потрібні слова прийшли самі собою – можливо, як захист, можливо, як мій власний спосіб нагадати про те, що існують такі важливі речі, як віра, справедливість, добро. Піддатися відчаю найлегше, набагато важливіше втримати рівновагу.

Сергій говорить, що відчуття готовності написати вірш, створити якийсь окремий маленький світ завжди приходить спонтанно, найчастіше – навесні. Бо зараз він намагається передати радість і захват від краси, яку щастить помічати щодня. А раніше, коли писав переважно похмурі депресивні вірші, найбільш плідною була осінь.

• Нові вірші часто виникають як відповіді на важливі світоглядні питання. Коли ти дописуєш вірш, то все стає зрозумілим і ясним, а проблема зникає. Цього мене навчила вінницька поетка Тетяна Яковенко, якій я дуже вдячний за обмін досвідом у літературній студії. Зазвичай мої вірші – це галерея цікавих візуальних образів, які я нанизую на єдину вісь ідеї і ритму. Ці образи виникають поступово, я їх колекціоную, зберігаю в спеціальному сейфі пам’яті, а коли з’являється причина їх поєднати, розташовую в потрібному порядку.

Сергій, як і інші його колеги, вважає, що поет не може заробляти своєю творчістю, адже навіть найбільш популярні автори беруть участь у численних освітніх і літературниї проектах, фестивалях, пишуть колонки для інтернет-ресурсі, перекладають та займаються видавничою діяльністю.

• Мені здається, це не стільки обтяжує, як допомагає розширити свою аудиторію, коло спілкування і загалом ширше дивитися на світ. Культурна сфера в Україні зараз лише формується, тому причетні до неї люди повинні багато працювати, щоб закласти міцний фундамент. Це, звичайно, колосальна жертовна праця і далеко не завжди вона винагороджується фінансово. Але ж причина творчості – зовсім не матеріальна, тому думати потрібно передусім про її джерело і правильне застосування. А за ним прийде і віддача. Погляньте на сотні молодих облич на літературно-музичних фестивалях, які напам’ять шепочуть синхронно з поетами улюблені рядки. Якої ще треба винагороди?

Протягом останніх семи-восьми років Вінниця живе повнокровним мистецьким життям, сюди дедалі частіше приїжджають відомі українські і світові зірки літератури, постійно проводяться фестивалі на зразок «Intermezzo», «Artgnosis».

• Це вже цілком серйозний рівень, який демонструє насамперед запит, інтерес молодого читача і готовність сприймати сучасну культуру. У місті мешкають важливі сучасні поети – Катерина Калитко, Сергій Татчин, Віктор Мельник. Гадаю, насправді цей список набагато більший, і ми обов’язково пересвідчимося в цьому найближчим часом, – говорить Сергій про культурний розвиток у Вінниці.

Поет розповідає, що поезію найбільше любив та читав за часів студентсва і саме в ті роки сформувалось до коло авторів, то творчості яких від час від часу повертається.

• Серед перших і найважливіших – Юрій Андрухович (його «Індію» постійно декламую про себе замість молитви) і Сергій Жадан (насамперед його ранні збірки). Дещо пізніше познайомився з віршами Олега Лишеги – від їхньої глибини і простоти перехоплювало подих. Дуже важливими стали тонкі й проникливі, як промені, книжки Богдани Матіяш. Іван Андрусяк відкрив цілий світ безмежного подиву і смирення. Однією з найсильніших поеток не лише у Вінниці, а й в усій Україні вважаю Катерину Калитко. Вона відкрила абсолютно нові мовні ресурси і змусила поезію звучати інакше. А з-поміж іноземних поетів моїм улюбленим залишається Чеслав Мілош. Я й досі не можу збагнути, як йому вдалося поєднати таку геніальну велич і дитячу наївність.

Вже завтра ми познайомимо вас із іншими знаковими для міста та навіть для України поетами і поетками. 

Фото надані авторами

Марина Однорог

See Full Bio