Сьогодні, 12 липня, вперше для журналістів влаштували екскурсію приміщеннями Вінницького міського суду, що за адресою вулиця Грушевського, 17.
Екскурсію приміщеннями здійснила Руслана Федорова, заступниця керівника апарату суду.
ТРОХИ ІСТОРІЇ ТА ТОНКОЩІ ПРОФЕСІЇ
– Міський суд – це відкрита організація, нас часто відвідують з екскурсіями школярі, студенти й завжди кажуть, що їм цікаво, – каже пані Руслана. – Втім подекуди навіть майбутні юристи, коли дізнаються про важку працю працівників суду під час таких відвідин – подекуди починають сумніватися, чи здатні вони «потягнути» усе це. Адже все не так просто, як здається. У цьому переконуються й помічники суддів, але все одно теж мріють займати посаду судді.
За словами Руслани Федорової, робочий день у місцевих суддів, яких загалом 43 людини – дуже насичений, інколи за день вони розглядають понад десяток справ, а іноді виснажуються фізично настільки, що ледь не втрачають свідомість під час читання вироку. Наприклад, одного разу суддя зачитував рішення суду протягом трьох днів. Тоді у справі налічувалося понад 500 сторінок.
– Нині у нас 43 судді й кожен з них має свою специфіку справ. Наприклад, є 20 суддів, які розглядають цивільні справи, ще 10 – кримінальні, а ще є шестеро слідчих суддів. Останні слідкують також за тим, щоб дотримувалися усі права людини на стадії досудового розслідування. Саме ці судді за потреби дають дозвіл на прослуховування, стеження тощо. Робота надзвичайно важка та відповідальна, – каже Руслана Федорова.
Далі наш «екскурсовод» розповідає про історію власне будівлі, перші згадки про яку зустрічаються ще 1860 року. За словами пані Руслани, у будівлі нинішнього суду колись була й лікарня, й будівлі різного значення, а у приміщенні, де нині розташовано архів – й взагалі ймовірно колись був крематорій.
– Вінницький міський суд утворився шляхом об’єднання Староміського, Замостянського та Ленінського, й в результаті став одним з найбільших судів країни, – каже Руслана Федорова. – В Україні подібний є тільки у Херсоні.
Приміщення використовується судом на умовах оренди, відтак самоправно відремонтувати будівлю – у суду немає права. Минулого року за 6 мільйонів, котрі були виділені – вдалося хіба поремонтувати дах – бідкаються працівники суду. Але станом на сьогодні ремонту підлягає чи не більша частина приміщення.
ПОВЕДІНКА
Відомо, що існують правила поведінки у залі суду: щоразу, коли входить чи виходить суддя – усі мають встати; до судді усі звертаються словами виключно «Ваша честь» тощо. Проте інколи трапляються випадки, коли учасники судового процесу або ж ті, хто прийшов їх підтримати – проявляють явну зневагу до суду.
– Були випадки, коли протестуючі просто лягали на підлогу перед залою й відтак – нікого не пропускали, – каже Руслана Федорова. – Довелося викликати поліцію. Але бувало й таке, коли наприклад, збиралася група активістів, які тут протестували, але ось наприклад такий собі Анатолій Чайка чомусь казав своїм «колегам» мене особисто не чіпати, – посміхається Федорова, – бо я – хороша.
Втім, за словами Федорової – були й особи, котрі судячи з усього – відчувають велику та постійну неприязнь до суддів. Наприклад, у одному з випадків йдеться про чоловіка, котрий періодично спеціально за кілька хвилин до кінця робочого дня приходив із певною заявою та просив терміново її зареєструвати та розглянути, а коли чув у відповідь, що саме зараз суд не може йому надати відповідь щодо деяких нюансів майбутнього цієї заяви – скаржився на роботу суду, секретарів, працівників приймальні й усіх, про кого міг згадати. Інша особа й узагалі встановила рекорд – подала 130 скарг за один рік.
ВІДДІЛ ПРИЙОМУ ДОКУМЕНТІВ
Саме у цьому приміщенні усе й починається: тут люди пишуть заяви та клопотання, що врешті й стануть приводом для судового засідання. За тиждень працівники відділу приймають близько 600 звернень, реєструють їх та врешті – саме тут стає зрозуміло, хто вирішуватиме долю обвинуваченого.
– Усі дані йдуть у Єдину систему, за втручання в яку передбачена кримінальна відповідальність, – каже Руслана Федорова. – Коли людина робить заяву – працівник відділу за допомогою спеціальної програми присвоює справі унікальний номер, котрий більше по цій справі ніколи не зміниться, а потім запускає процес розподілу справи на того чи іншого суддю.
– Програма «дивиться», який суддя має повноваження таку справу розглядати, яка у нього взагалі нині кількість справ, коли він був у відпустці – й врешті стає відомо ім’я судді. Змінити його неможливе, а про подальше будь-яке втручання у систему (навіть якщо потрібно змінити ім’я позивача з «Євген» на «Євгеній») – стає відомим навіть у Києві. Й відтак може бути ціле розслідування, з якої причини це було, щоб унеможливити людський фактор та втручання у процес.
У відділі, який ми відвідали – працює сім жінок. Потік інформації, які вони отримують – величезний, та ще більша відповідальність за помилки, а також – необхідність пам’ятати «на зубок» цілу низку інформації. Взагалі у міському суді велику увагу приділяють саме безпеці усіх справ. Для цього працівники кожного відділу мають доступ тільки до інформації того чи іншого відділу, а усі дані – зберігаються на кількох автономних серверах.
АРХІВ
Саме тут міститься «багаж знань» міського суду. Понад півтора мільйони справ, починаючи із 1944 року – зберігаються на дерев’яних стелажах у приміщенні, де ймовірно колись був крематорій. Тут працює вісім чоловік.
– Співробітники розповідали, що були дещо містичні випадки, – каже Руслана Федорова. – Колись довго не могли знайти певну справу, передивилися усе – немає, наче щось заважало її розшукати. Дівчата тут читали замовляння, й робили навіть ритуали, якісь спеціальні бантики робили. Наприклад, залишали цукерки на полиці – ніби для «домовика», щоб допоміг. І що ви думаєте? Цукерки зникли, а справа знайшлась. От тільки потім виявилось, що це прибиральниця солодощі забрала.
Водночас, працівники архіву кажуть, що працювати у цьому холодному і відокремленому від інших приміщенні – й справді дещо моторошно. Та окрім містичної частини, звісно, цікавим є вміст архіву. Так, тут зберігаються справи або ж спеціальні підбірки процесуальних рішень, що були прийняті ще за часів Другої світової війни. Вони стосувалися не тільки військових проваджень, а й «звичайних» проблем: пограбування, розподіл майна, крадіжки, зґвалтування, розбій тощо. Є справи, що містять по 100 томів (кожен – до 250 сторінок).
– За кордоном є досвід створення електронних архівів, втім у нас поки це не влаштовано. Оскільки для переведення у електронний вигляд півтора мільйони справ потрібно надзвичайно багато ресурсів. А поки наші працівники мають працювати із паперовими зразками, на які до речі у декого може розвинутись алергія, адже існує така річ, як паперовий пил. Інша проблема архівного відділу – це те, що ніяк не можемо завершити тут ремонт. Відтак, приміщення постійно підтоплює. Роки зо три тому через зливу було затоплено частину архіву, ми виносили матеріали справ на подвір’я і сушили їх, такий собі «архівний дворик» вийшов.
СИСТЕМА ЗАХИСТУ СВІДКІВ
Журналістів запрошують до найбільшої зали суду, де працює суддя Анна Гайду. Саме тут встановлено унікальну систему захисту свідків за 25 тисяч євро. Завдяки системі, що була придбана за сприяння міжнародної організації – учасник судового процесу, який боїться за власне життя – може надавати свідчення, перебуваючи у таємній кімнаті. Передається інформація від цієї особи до зали суду завдяки відеокамері у цій кімнаті та монітору в залі суду. Зображення на екрані – у режимі реального часу, повністю розмите, голос свідка також змінений.
– Таких систем в Україні взагалі тільки шість, – каже Руслана Федорова. – І вони доволі часто застосовуються.
– Так, – підтверджує помічник судді Анатолій Омельчук. – Зазвичай систему використовують під час розгляду кримінальних справ, коли йдеться про замовні вбивства, торгівлю наркотиками або людьми. Зображення того, хто сидить у таємній кімнаті – бачить тільки суддя на своєму моніторі, та є випадки, коли й навіть він не знає інформації про таку особу.
Також у міському суді розповіли про інші заходи безпеки. Наприклад, зазвичай особливо небезпечних злочинців привозять до суду у супроводі бійців Національної Гвардії, яких загалом у міському суді працює близько 30 осіб.
– Щонайменше двоє чоловіків ведуть обвинуваченого, інші – охороняють територію по всьому шляху прямування, координуючись між собою, – каже Руслана Федорова. – Відтак, випадків, що особливо небезпечні злочинці тікали абощо – в історії нашого суду відсутні.
Окремо працівники суду відзначили й те, що нині у приміщенні є 13 сучасних «кліток» для обвинувачених у кримінальних справах. Ці конструкції є надміцними, скло – куленепробивне, лавки всередині – надійно закріплені. Також у міському суд працює налагоджена система комунікації між охороною. До кінця року планують встановити ще 6 таких.
Ремонт та облаштування суду тривають постійно, втім нині служителі Феміди все ж сподіваються, що протягом найближчого часу приміщення суду набуде кращого стану, щоб не доводилося влаштовувати «фото-сушки» з архівних справ.
Нагадаємо також, що сьогодні у Вінниці працівники адміністративної юстиції влаштують велопробіг. Таким чином планується популяризація правничих професій.
Фото Ольги Мірошниченко
Дякуємо!
Тепер редактори знають.