Мімікрія та захоплення: у Вінниці відбулася прем’єра вистави «Покоївки». ФОТО

16 Березня 2021 19:06

Автор: Олеся Яненко

Минулого тижня у Вінниці відбулася прем’єра вистави «Покоївки» від молодого режисера Максима Максимчука. Вистава написана французьким письменником Жаном Жене, який у своїх роботах часто висвітлював “невидимі” світи проституток, злодіїв та всіх, хто на той час опинився поза соціумом.

Минулої п’ятниці, 12 березня, у мистецькому просторі-студії «ПІЧ» відбувся перший показ вистави «Покоївки» (п’єса написана 1946 року) французького драматурга Жана Жене.

У виставі зіграли акторки вінницького театру Садовського: Єлизавета Гриценко, Марія Левченко та Оксана Бандура. Поставили виставу режисер Максим Максимчук та хореограф Гліб Зельгін.

Задля вистави простір «ПЕЧі» облаштували прожекторами, місцями для сидіння та відповідним інвентарем. Музиканти (Олександр Міщук (контрабас), Марія Панчук та Сергій Гаврилюк (альт) супроводжували виставу дещо напруженими та дуже атмосферними мелодіями. Композиторами музики до вистави стали Олександр Міщук та Сергій Гаврилюк.

Глядачі змогли потрапити в кімнату лише за десять хвилин до початку вистави, яка розпочалася вже тоді, як усі тільки розсаджувалися – дві акторки вже сиділи в кімнаті та з широко розплющеними очима вдивлялися крізь повітря. Їхні рухи, а особливо не одночасне кліпання очима однієї з героїнь, створювало відчуття певної гіперболізації та драматичності дійства.

«Покоївки» – це історія двох сестер, Клер та Соланж, які працюють служницями та хочуть отруїти свою роботодавицю Мадам. Це історія про становище людей з «нижчої» касти, їхню суміш любові та ненависті до «хазяйки», про мімікрування, приниження та бажання помсти. Події двогодинної вистави відбувалися в одній кімнаті, що з часом створювало враження ніби героїні зачинені за умовними ґратами.

Після вистави Veжа поспілкувалася з режисером Максимом Максимчуком та хореографом Глібом Зельгіним, які розповіли більше про вибір вистави та репетиції. Ми також дізналися більше про молодого режисера з Вінниці Максима Максимчука, який кілька років вивчав театральне мистецтво в Європі. Розповідає, що до Вінниці потрапив через карантин.

Він вивчав театр в Празі, Франкфурті-на-Майні, Відні, а зараз продовжує навчатися дистанційно.

– Я у Вінниці тільки через коронавірус. Займаюся іншими проєктами дистанційно. В 17 років я переїхав до Києва, сюди приїжджав лише інколи до батьків. Це місто завжди було для мене пролетарським моно-містечком, де не відбувалося того, чого мені дуже бракувало. Мене затягнули сюди саме через те, що тут зараз сформувалася група людей, які займаються ось цим простором (“ПІЧ”), іншими цікавими проєктами. Тому зараз тут відчуваєш багато сконцентрованої енергії, якій важливо не дати затухнути.

Максим розповів, що потрапив до Вінниці якраз під час відкриття просторі-студії “ПІЧ”. Саме тут йому запропонували поставити виставу, і вже разом з Глібом Зельгіним місяць тому вони почали підготовку “Покоївок”. Розповідають, що працювали над виставою в тандемі – “гармонійно “влазили” в роботу один одного”.

Максим: Я хаотично шукав якусь виставу, врешті ми зважилися, почали процес репетицій. Ми зробили кілька кастингів. У Вінниці я взагалі нікого не знав, для мене це було чисте поле. Тому всі люди, яких ми залучали, це знайомі Гліба. Дуже чудово, що є таке місце як “ПІЧ”, тому що ми мали можливість тут репетирувати безкоштовно. Тут нам все забезпечили.

Я обрав цю виставу інтуїтивно, але з часом я зрозумів, що вона перегукується з темами, з якими мені цікаво працювати – тема образів, які нас захоплюють.

Гліб: Тема мімікрії, уподобання до іншого світу, до якого ти не належиш. Мрія про світ, життя, яке ти хотів би мати, але з якогось причин не доступне.

Максим: Цей матеріал доволі складний. Актриси – Ліза та Марія – вони грають в трьох акторських стилях. Один з них – маріонеточний, коли вони служниці, далі реалістичний, і третій – це коли кожна з них грає Мадам в такому перебільшеному стилі. Мені не дуже хотілося робити щось реалістичне, хотілося пошукати інші можливості.