У Вінниці є мечеть. Звісно, це не Тадж Махал, а всього лише двоповерхова скромна будівля неподалік від центру міста, переобладнана під молитовну залу мусульман Вінниці.

З її ледь помітного мінарету не лунають заклики муедзина до намазу, а з-поміж інших приватних будівель на вулиці Матроса Кошки її вирізняє хіба декорування воріт знаком півмісяця та зірки, який вважається символом ісламу.

Вінниця, на щастя, ніколи не ставала епіцентром міжетнічних та релігійних конфліктів, а якщо певні непорозуміння ставалися, то вони мали радше ситуативний та поодинокий характер.

Здавалося б, що у затишному місті над Бугом у центрі України так буде завжди, проте наприкінці літа жінки, які сповідують іслам, стали скаржитися на тотальне нерозуміння з боку місцевої міграційної служби – їм не дозволяли робити фото на документи у хіджабі (хустині, яка покриває голову, але залишає повністю відкритим обличчя, – VежА).

Коли ситуацію озвучили у ЗМІ, зокрема й на Vежі, то виявилося, що й наші читачі відреагували на цю ситуацію неоднозначно. Дехто навіть писав, що “саме жінки у хіджабі здійснюють теракти”. Оскільки у нашому місті чимало студентів з інших країн, де переважно сповідують іслам, ми не змогли залишитися осторонь цієї теми.

То чи є Вінниці межа терпимості, чи справді мусульмани нашого міста становлять якусь загрозу та як врешті розвіяти стереотипи  щодо ісламу та його послідовників – розповів імам Муса Салім, керівник Ісламського культурного центру Вінниці.

Будівля із білої цегли по вулиці Матроса Кошки, 63, служить як приміщенням для громадської організації “Аль-Ісра”, що займається питаннями допомоги для мусульман міста й області, так і мечеттю, що має дві молитовних зали.

Хоча й для входу на територію двору Центру потрібно натиснути кнопку домофону біля воріт, та зазвичай вони не зачинені. На воротах вивішено афішу про безкоштовні курси арабської мови. “Курси для усіх. І ви теж можете приходити”, – повідомив нам Ібрагім – перший, кого побачили у мечеті. Він допомагає імаму в справах по догляду за будинком. Як згодом з’ясували, Ібрагім є також одним із викладачів арабської мови у Вінниці.

Зустрівши нас біля входу, ввічливо запрошує до кабінету імама у мечеті. Знімає взуття та залишає його на полиці у спеціальній шафці. Повторюємо слідом за ним – до мечеті треба заходити босими, перед цим омивши ноги, руки та обличчя. Але такий ритуал здійснюють мусульмани спеціально для молитви, нам же достатньо просто залишити взуття. Тим більше, що всередині будинок устелено килимами – вони навіть на сходах. У приміщенні порожньо – мусульмани Вінниці приходять сюди молитися щоп’ятниці, в інші ж дні вони здійснюють намаз вдома.

• Загалом, треба молитися п’ять разів на день і бажано це робити у мечеті. Але ми живемо у християнські країні, де немає мечеті на доступній відстані. До того ж сучасні реалії не вимагають відвідувати мечеть щоденно, але у п’ятницю потрібно приходити обов’язково. Якщо цього не зробити, то для мусульман це гріх. Але така вимога є обов’язковою для чоловіків, жінкам це пробачається.

– До речі, про жінок – чи є обов’язковою для них умова постійно перебувати у хустині поза домівкою, навіть якщо потрібно зробити фотографію на документи?

– Я розумію, про яку ситуацію ви хочете сказати. Дійсно до нас зверталися мусульманки – це переселенки з Криму – з приводу того, що міграційна служба вимагає знімати хіджаб, аби зробити фото для паспорта. Вимоги постійно перебувати в хіджабі немає в ісламі. Є традиція покривати голову, але така традиція колись і в Україні існувала серед жінок, зараз же вона залишається лише під час відвідування храму. Проте, ми вимагаємо у мусульман, які проживають в Україні й у Вінниці зокрема, дотримуватися законів, які тут діють. Ми є законослухняними і все, що робимо, не повинно призводити до порушень.

– Чому все ж мусульманки у Вінниці відмовляються виконувати вимоги міграційної служби?

– Це вже є їхнім особистим переконанням чи їхньої родини. Проте, коли ми почали розбиратися у ситуації, проконсультувалися із юристом, то з’ясували, що порушення тут зі сторони самої служби, а не мусульманок з Криму. Виявилося, що немає прямої вимоги фотографуватися без хіджабу. Це ж не нікаб чи паранджа, де закрито обличчя. Тут обличчя повністю відкрито і робити фото на документи, і на паспорт в тому числі, у такому вигляді можна. Але чомусь у міграційній службі не погоджувалися.

– Чоловік може заборонити дружині-мусульманці не знімати хіджаб?

– Будь-які заборони зі сторони чоловіків щодо жінок, які сповідують іслам, є стереотипом представників інших релігій. І досі цей стереотип поширюється. Зазвичай, це робиться під впливом медіа і кіно. У нас 21 століття за вікном – мусульманки можуть так само водити авто, як і чоловіки, обирати освіту і роботу до душі. Ходити на вибори. Відсутність у жінок в ісламі права голосу – це стереотип.

– З якими ще стереотипами щодо мусульман вам доводилося зіштовхнутися у Вінниці?

– Один із найпоширеніших теж стосується жінок – мовляв, чоловікам в ісламі дозволяється брати за дружин чотирьох жінок. Та якщо ви поїдете у ту ж саму Туреччину, то дізнаєтеся, що в ісламі так само одружуються парами на все життя, народжують і виховують дітей. І жодних “гаремів” – усе цивілізовано.

Ще один стереотип, який пригадав Муса, стосується хибного уявлення, що мусульмани причетні до тероризму. У зв’язку з цим імам розповів про одну дуже неприємну ситуацію, яка сталася в Ісламському культурному центрі минулої зими.

• Уявіть собі, що ви приходите до храму, щоб помолитися, а на вході вас зустрічають представники поліції чи СБУ і перевіряють паспорт. Важко припустити, що таке можливе, проте ця ситуація у нас трапилася минулої зими у той час, коли люди почали збиратися на молитву. При цьому пояснень щодо своїх дій поліція не давала. Згодом я дізнався, що начебто затримали представника “ісламської держави” у Вінниці. Розумію, що у поліції своя робота, але настрій після того був зіпсованих в усіх.

– Чи багато мусульман живе у Вінниці? Скільки людей приходять до мечеті?

– Загалом по Вінниці та області можна нарахувати півтори тисячі мусульман. Це і переселенці з Криму, і студенти, котрі приїздять на навчання до Вінниці у медичний університет. Також є невеликий відсоток людей, котрі у Вінниці мають свій бізнес. Але регулярно до мечеті на молитву приходять 150-400 людей у різні періоди. Молитовні зали у нас невеликі – чоловіча може вмістити 200 людей. Жіноча значно менша.

Чоловіча зала для молитви

Жіноча зала для молитви

Як у Вінниці з’явилася мечеть

Мечеть у Вінниці існує з 2002 року. Досі мусульмани збиралися на молитву там, де вдавалось домовитися про оренду приміщення. Проте з роками послідовників ісламу в нашому місті ставало все більше – переважно це були студенти медичного та технічного університетів. Зрозумівши, що довго так тривати не може, вирішили зорганізувати єдине і постійне місце для зібрань і проголошення молитв.

• Це будинок, де ми зараз перебуваємо, був тоді досить маленьким. Ми викупили частину, а згодом взялися його добудовувати. Таким чином розширили перший поверх і почали споруджувати другий. У 2004 році вже закінчили будівництво, але згодом ще розширилися, аби проводити тут курси з арабської мови. А згодом ми ще й відкрили бібліотеку арабської літератури, – розповідає Муса Салім.

Зараз у мечеті є дві молитовних зали – чоловіча та жіноча, бібліотека, дитячий куточок, а на вулиці – місце для зібрань, святкувань та приготувань.

– Муса, а як Ви стали імамом? Звідки Ви родом?

– Коли я приїхав на навчання у Вінницю, то одразу дізнався – де у місті є мечеть. Тут я спочатку приходив на молитви, згодом почав все більше допомагати тодішньому імаму. А коли він завершив своє навчання у Вінниці – повернувся додому, а мені передав управління ісламським культурним центром. Я теж після закінчення навчання повернуся додому – у Палестину. Моя родина живе у гарячій точці – в секторі Газа. Тому питання залишитися у Вінниці я навіть не розглядаю – я потрібен там.

– Давно бували вдома?

– Давно. Усе через особливі умови перетину кордону. Адже я можу додому заїхати, а повернутися звідти складніше – буває, люди чекають черги півроку, рік, буває і довше. Я маю заявку подавати заздалегідь, аби відвідати свою домівку і рідних на кілька днів. Коли моя родина дізналася, що в Україні також війна, то хвилювалися дуже. І я як ніхто розумію, з чим доводиться жити українцям. Ми багато в чому схожі, хоч і сповідуємо різні релігії, – підкреслює Муса.

На завершення нашого спілкування Муса звертається до свого помічника – Ібрагіма – з проханням провести для нас невелику екскурсію. Поки ознайомлюємося із мечеттю, Муса знову запрошує до свого кабінету, де вже чекає на нас із подарунками.

• Це – Коран в українському перекладі. Це дуже якісний переклад, зроблений саме для того, аби українці якомога краще зрозуміли нашу культуру, котра тісно вплетена у релігію. Ми вдячні українцям за гостинність – нас тут дуже добре приймають, – каже Муса Салім.

Наголошує, що приходити до мечеті у Вінниці мають можливість не лише мусульмани – кожен, хто звернеться за допомогою, отримає тут підтримку чи пораду. Окрім цього, мусульмани, котрі навчаються у Вінницькому національному медичному університеті, час від часу збирають допомогу для вихованців дитячих будинків чи дітей, котрі лікуються в онкогематологічному відділенні дитячої обласної лікарні.

Фото Андрія Завертаного

Віталія Мазур

Журналіст

See Full Bio