Цьогорічний міжнародний фестиваль ленд-арту “Міфогенез” на Скіфських валах біля Немирова вперше за останні роки відбувся майже за повної відсутності снігу.

Відтак художники, яких на долинах, валах та озерах традиційно зібралися досить багато, мусили “викручуватися” з огляду на погодні умови та багато імпровізувати.

Команда Vежі приїхала на Вали, долаючи польову багнюку, вже по обіді другого дня фестивалю, сподіваючись застати більшість завершених інсталяцій. Однак цього разу їх було складніше знайти, позаяк уся грандіозна територія Немирівського городища мала рівномірно сіро-коричневий колір – приблизно аналогічний, як і самі інсталяції. Різниця в сприйнятті ландшафту в порівнянні з минулорічними фестивалями – разюча.

Проте свої об’єкти митці розташовували приблизно за тим же маршрутом, як і в попередні роки. Тож рухаючись “мистецькими алеями” між гілок та чагарників, періодично долаючи потічки та річки по не надто надійним місткам, нам вдалося відшукати більшість інсталяцій.

Перше що кинулося в очі – інсталяція киянки Ірини Ворони зі стебел рослин та масок. Синтез штучних та природніх матеріалів:

Зовсім поруч, лиш варто забратися на підвищення, бачимо спершу незрозумілу кольорову кулю, а неподалік – яскравого повітряного змія в сірому небі. Це два різних об’єкти, які належать авторству вже згаданої Ірини Ворони та Павлу Балтазюку з Києва, а також вінничанину Віктору Подрєзову. Вони – про ілюзорність людських почуттів та пошук власної ідентичності в природному середовищі.

У кількох метрах – базовий табір митців. Тут вони відпочивають, готують наступні інсталяції, їдять та п’ють. Дехто п’є досить добряче і дуже енергійно працює з бензопилкою, вирізаючи з дерева сировину для своїх арт-об’єктів.

Тут же – кілька об’єктів: наприклад “У пошуках сонця” Олександра Харченка. Це кінетична інсталяція, що символізує пошук енергії сонця серед різних природних стихій.

Ще ми побачили чоловіка у формі кореня (або ж навпаки), який заплутався у павутині та дивився на нас досить недобрим поглядом.

А в кількох метрах – маску Гоголя, яка “сховалася” в пожухлому сіні біля табору.

Паралельно художники створювали фігуру людини з поваленого дерева: йому саме прикріплювали ніс, очі та волосся. Як розповів один з митців, це буде об’єкт “Прифігєвший”: він в такому стані від дій політиків та всього, що коїться навколо.

Намагаючись обстежити все навколо, ми вилізли на ще одне узвищення, за яким простягається велике поле із… зеленою травою. На ньому дуже контрастно виглядали дві червоні пластикові пляшки: до них підходили фотографи із задумливим виглядом та фотографували. Однак як з’ясувалося пізніше, це був не арт-об’єкт, а лише робочий реманент одного з художників.

Дещо цікавіше стало по ходу руху вздовж найбільшого потічка, який періодично доводилося долати, аби розгледіти ті чи інші інсталяції:

Так само треба було обходити занадто енергійних художників, які готували свої витвори прямо на стежці, активно розмахуючи бензопилою:

А вже на самій річці ми помітили одну з найпопулярніших інсталяції: ложе, створене з дерева, соломи та… подушки. Як пояснив організатор фестивалю Олександр Никитюк, це робота “Офелія” від Анастасії Кулик з Вінниці: імпровізація на тему трагедії Вільяма Шекспіра «Гамлет».

Це “ліжко” стало не лише чудовою локацією для фото, але й імпровізованою переправою на інший берег. А вже наприкінці “головної алеї” розташувався об’єкт від Eglė Maskaliūnaitė (Литва, Вільнюс) під назвою “Самотність”.

Деякі об’єкти було досить проблематично роздивитися зблизька – наприклад, інсталяцію того ж Eglė Maskaliūnaitė Butkunine з Вільнюсу під назвою “Стрибок”, що більше нагадував велику рибу.

Або ж роботу від Matylda Salajewska з польського Катовіце під назвою “Жіночність” – величезна коса, сплетена з трави.

Деякі об’єкти пересувалися самі по собі під дією вітру. Так як інсталяція від львів’янина Артура Гармидара: це пять  елементів, що рухались під впливом вітру, залишаючи за собою чіткі орнаментальні відбитки на снігу – там, де він був. Хоча здалеку ці пінопластові штуки більше нагадували лебедів на озері.

Частина інсталяцій свого довершеного вигляду набула вже зовсім, як стемніло: деякі з них автори підпалювали, посилюючи ефект.

Загалом, на суб’єктивну думку автора, цьогорічний фестиваль видався менш вражаючим, ніж, принаймні, попередні два у 2018 та 2017 роках. Головна причина, звісно – відсутність снігу та надто непевна крига на озерах. Це значно звужувало простір для фантазії та творчих імпровізації художників. Сподіваємося, що Міфогенез-2020 буде значно більш багатшим на сніг, лід, полумя, а відтак – емоції всіх, хто ризикне в лютневу пору приїхати на Скіфські вали.

Читайте також:

Екстремальне мистецтво на Великих валах: під Немировом відбувся “Міфогенез”-2018. ФОТОРЕПОРТАЖ

Пісня льоду, води і полум’я: “Міфогенез” знову прийшов на Скіфські вали. ФОТО, ВІДЕО

Фото Андрія Завертаного, Вадима Козака та зі сторінки фестивалю “Міфогенез”.
Описи інсталяцій надані Олександром Никитюком.

 

 

✐ Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

admin

Технічний адміністратор сайту

See Full Bio