Здавалося б, що може бути спільного у Михайла Коцюбинського та Альбера Камю? Активісти громадської організації «Культурний Кампус» вирішили поєднати тексти письменників і додати їм сенсового та візуального забарвлення з допомогою перформансу.

Світоглядний перформанс-дискусія «L`Étranger: Невідомий, Чужий, Сторонній…» символічно відбувся в музеї Коцюбинського. Таку назву і поєднання двох, на перших погляд не поєднуваних, письменників голова ГО «Культурний кампус» Олександр Вешелені пояснив як прагнення експерименту та можливість показати, що у Коцюбинського і Камю дещо спільне таки є:

– Ми вирішили, що з Коцюбинським можна експериментувати багато, але так як сьогодні ми поекспериментуємо, напевно, ще мало хто пробував. Тому що, коли ми намагалися пояснити формат і пояснити собі, що це зараз буде, то вирішили назвати це світоглядним перформансом-дискусією. І це такі три слова, три критерії, що визначають тих, хто бере участь у перформансі і тих, хто прийшов на нього. Тому що це люди, вочевидь, зі своїм світоглядом, цікавляться або принаймні хочуть цікавитися перформансом і люди, які готові до дискусії як активні учасники і як активні спостерігачі.

Пояснив Олександр і назву  перформансу-дискусії:

– L`Étranger – французьке слово, яке перекладається кількома десятками синонімів, серед них три найважливіші для нас – це невідомий, чужий, сторонній. Це оригінальна назва роману «Чужий» (у перекладі Петра Таращука) Альбера Камю, опублікованого у 1943 році. На українську ця назва також перекладається по-різному. Ще одне значення цього слова  – невідомий, а «Невідомий» –  це вже новела Михайла Коцюбинського.

Вешелені розповів, що головним завданням команди було поєднати два світи: світ Камю і світ Коцюбинського в один спільний. Можливо у форматі задзеркалля, можливо у форматі двосвіття, тому що герой Коцюбинського і герой Камю, як і стиль їхніх текстів різні, але якщо уважно пригледітися, то фактично один із них стає ключиком до розуміння іншого і навпаки.

– Чому так стається? Тому що ці два тексти написані на хвилі досвіду суспільних зрушень. Коцюбинський пише на матеріалі революції 1905 року, а Камю на досвіді Другої світової, яка тут не фігурує, але є відчуття світового катаклізму. Обидва поміщають своїх героїв у в’язницю і дають їм можливість власним голосом проговорити свій досвід. Що означає бути вбивцею, що означає бути засудженим і що означає готуватися до смерті. Смерть тут з’являтиметься дуже часто. На жаль, ми зараз живемо в такому часі, що нам не дозволяє відсторонюватися від цієї теми.

Базовий сюжет обох текстів  полягає в тому, що герой скоює вбивство: у випадку Коцюбинського – ідейне, у випадку Камю – досить безглузде, можливо навіть егоїстичне.

Як матеріал для усвідомлення ініціатори перформансу Олег Пенішкевич і Олег Кавалер взяли уривки з роману Камю «Чужий» та декілька новел Коцюбинського, а саме «Невідомий», «Цвіт яблуні» та «Подарунок на іменини».

Ланцюги, мотузка, револьвер і смерть в поєднанні з пластикою

На 40 хвилин кімната музею Коцюбинського перетворилася на певного роду театральний майданчик із мінімальною кількістю реквізиту, шуму і зайвих рухів. Рухалася у всьому словесному потоці двох Олегів, які передавали думки героїв Камю і Коцюбинського, лише перформерка Антоніна Єгорова.

Перших декілька хвилин у кімнаті панувала напруга, яку створювали як і тексти, в яких була присутня смерть, так і Антоніна, що лежала непорушно на лаві. Слова, які промовляли «Камю» і «Коцюбинський» були сповнені меланхолії та певного відчаю.

Із розвитком сюжету, «танцям природи» у текстах Коцюбинського та певними змінами інтонації читців, змінювалися і рухи перформерки. Інколи вони буквально показували сюжет, інколи підкріплювали його прихованими знаками та рухами, інколи вираз обличчя дівчини також говорив більше за тіло.

Антоніна рухалася тихо і обережно, подекуди передаючи напругу рухами тіла. Щоправда, саме дії перформерки дозволяли не відводити від неї погляд. Здавалося, що саме танцівниця є головною героїнею всіх творів, які звучали і тих історій авторів, які читалися між рядків.

Велику роль у перформенсі також зіграв реквізит. Першим із штатів «Камю» дівчина дістала револьвер. Саме він став образом чогось страшного і невідомого, статичного та рухомого, того, що може неочікувано змінити розвиток подій.

Згодом глядачі почули дзеленчання ланцюгів, що збільшило рівень напруги у кімнаті. Звукові ефекти значно підкріпили текстові і візуальні.

Щодо «Камю» і «Коцюбинського», що спочатку були розділені лавою, згодом «дивилися» у різні сторони, а потім рухалися у напрямку 1:1, то цей шлях також можна було помітити у текстах. Для надійності обох зв’язали ланцюгом, а далі мотузкою.

Якщо на перших хвилинах танцівниця була більше спостерігачкою всього, то в останні – безпосередньою учасницею. Саме вона «загравала» з героями і додавала їхнім словам драматичності. А в кінці одягнула обом на шиї петлі від чого у хлопців навіть змінився голос.

Заплутавшись у мотузках, всі учасники процесу залишили відкритим питання «А може…».

Що це було і для чого?

Організатори недарма назвали подію перформанс-дискусія, адже після завершення бажаючих подискутувати виявилося достатньо. Звичайно, переважна більшість швидше за все, була у легкому шоці і не могла передати враження словами, але були і ті, хто дякував, сперечався і просто говорив про відчуття.

Розповіли про ідею створення такого перформансу і два Олеги. Як виявилося, поєднати тексти Камю і Коцюбинського хлопці вирішили, повертаючись у потязі із Карпат:

– Додумалися до цього ми влітку, коли було занадто жарко і трішки дурман в голову вдарив. Загалом подумали, «а чому б і ні?». Насправді текст Камю і текст Коцюбинського лягає один на одного як палімпсест. Різкий контрас був, бо позиціонування героїв різне, але емоційна складова, присутність цього природнього. Воно є як і в Коцюбинського, так і в Камю, – поділився думками Олег Пенішкевич, що читав текст Камю.

Олег Кавалер ж продовжив розмову, але вже більше акцентуючи увагу саме на письменника:

– Якщо говорити не лише про героїв, але й про авторів, про їхні думки при написанні цих творів, то ті періоди, в яких вони жили і те життя, яке вони проживали, доходячи до цих творів, ми тут чуємо одну екзистенцію. До екзистенціалізму Камю, Сартара ми звикли, але ми ніколи не говоримо в цьому контексті про Коцюбинського, тобто для нас Коцюбинський перш за все імпресіоніст, але в цих творах є екзистенція – це першонародження, сирий продукт життя є у всьому.

Поділився своїми думками і Олександр Вешелені, які допомагав двом Олегам компонувати тексти:

– Перформанс народжується тут і тепер і будь-який чинник, який включається на продовження теми експресіоніста і екзистенціаліста в одному флаконі згадайте найбільш хрестоматійний фрагмент з Інтермецо, який тут звучав про поклоніння сонцю. Там є фрагмент про те, що я прийшов із невідомого і це теж таке своєрідне внутрішнє цитування. Це можна розшифровувати і буквально, як із новели «Невідомий». Я прийшов відразу відчувши морок і цей морок супроводжує мене все життя і я намагаюся в ньому знайти цей ідеал, розуміючи, що мені все заступає цей ідеал і тому я так рвуся до сонця. Але я про інше, коли цей епізод звучав наймолодша учасниця якраз тоді всплакнула і це також певний знак.

Близько години присутні та учасники перформансу говорили про відчуття, про образ сонця, про екзистенціалізм і творчість обох письменників. Деякі, як виявилося, ніколи не читали Камю, але добре знайомі із творчістю Коцюбинського. Для багатьох цей перформанс став відкриттям та чимось якісно новим, для когось – досі незрозумілим мистецтвом. Та, напевно, жодного не залишив байдужим.

Олександр Вешелені наостанок додав, що вони планують робити ще декілька подібних подій, проводячи паралелі між вінницькими авторами та іншими європейськими, аби віднайти ту схожість і показник дійсно європейського світогляду і літератури.

Варто відзначити, що ще на початку події всі присутні отримали клаптики паперу із QR-кодом і могли відразу читати текст, який використали для перформансу.

Фото Ольги Мірошниченко

Марина Однорог

See Full Bio