Офіційний Київ має звернутися в міжнародні суди з вимогою визнати Голодомор 20-30-х років минулого століття геноцидом українського народу. За прикладом євреїв та вірмен, котрі вже отримують подібні компенсації, українці також мають право вимагати покриття збитків хоча би матеріальних.
Про це сьогодні говорили учасники конференції, присвяченій черговій річниці вшанування пам’яті жертв Голодоморів, що відбувся у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї.
“Сьогодні досі є протидія визнання Голодомору геноцидом саме за етнічною ознакою”, – розповідає голова ГО “Український дім” Володимир Воловодюк, один з організаторів заходу. “Нікуди не поділася та п’ята колона, котра продовжує відстоювати російський інтерес у питанні ставлення до тих страшних подій. Про що вже говорити, якщо навіть українським парламентом Голодомор офіційно був визнаний геноцидом лише на 75-ту його річницю”.
За словами активіста, така позиція антиукраїнських діячів пов’язана з певними політичними та економічними моментами: на його думку, тотальне визнання світом Голодомору проти Українців з боку Кремля дало би підстави говорити про матеріальну компенсацію постраждалим та їхнім нащадкам – за прикладом аналогічних випадків з єврейським та вірменським геноцидами.
Працівники музею згадують: вже за кілька днів після обрання Януковича президентом, наукові установи по всій країні отримали негласну вказівку позбутися важливих документів, котрі містили статистичні дані реальної кількості жертв від Голодомору в Україні. На щастя, у Вінниці ці бази даних тоді вдалося зберегти.
Блокада
Інформаційна блокада, аби світ не дізнався про реальні масштаби геноциду в Україні, розпочалася ще в тих самих 30-х роках, розповідають у музеї. Тоді західні журналісти, до яких доходили крупиці інформації про ситуацію на півді СРСР, приїжджали до України з метою довідатися реальний стан справ. Натомість працівники радянських спецслужб водили їх спеціально створеними “мальовничим селам”, де нібито проживали ситі і радісні люди. Багатьох працівників тодішніх ЗМІ “совєти” просто підкуповували, аби в західних газетах з’являлася позитивна інформація про ситуацію в Україні.
Заблокованими від решти світу на Вінничині виявилися і селяни: 2/3 сіл тодішньої Вінницької області були занесені на т.зв. “чорні дошки”: так робили із населеними пунктами, котрі не виконували сталінський план по хлібозаготівлям у голодні часи початку 30-х років минулого століття.
У ті роки прагнув “особливо відзначитися” організатор Голодомору на Поділлі тов. Корабльов: він особисто просив у Сталіна збільшення удвічі “норми для репресій” на Вінничині.
Пояснювалося це тим, що в часи “добровільного” створення колгоспів туди вступили лише 4% селян – решта прагнула жити, як і до “влади рад”. Зрозумівши, що таким чином сільське населення не винищити, Корабльов розпочав на Поділлі масштабну примусову колективізацію, збільшивши кількість колгоспів за короткий час на 156%. Усі села, котрі не виконували асбурдно великий план з видачі зерна державі, потрапляли на “чорну дошку”: озброєні загони НКВС не випускали мешканців за межі таких сіл, доки їхні колеги-чекісти проводили масові обшуки по хатах, забираючи в людей останній хліб. Так почався голод на Вінничині.
Голод
Попри заборони, деякі голови сіл на свій ризик фіксували страшні цифри втрат: так, лише за кілька місяців в окремих районах Вінничини населення скоротилося майже на третину – це десятки тисяч жертв. Тільки за один день в одному із сіл Липовецького району від голоду загинуло 37 чоловік лише за офіційними підрахунками.
Деякі селяни не бажали миритися з подібним станом речей і готували повстання: на Поділлі почали з’являтися підпільні листівки, де селян закликали організовуватися та виходити на “голодні походи” проти радянської влади. Однак НКВС швидко виявила підпільників та репресувала усіх, хто боровся за власне життя.
Геноцид культурний
Окрім фізичного винищення людей, за наказом з Москви чекісти завдавали і непоправних кільтурних, а часто – і ментальних збитків українському селянству. Зокрема, під час пошуків залишків хліба на подвір’ях та в хатах, комуністи нищили українські обрядові предмети, загалом усе, що так чи інакше нагадувало про українську традиційну народну культуру.
“Голодомор зокрема призвів і до іншого роду втрат: в умовах масової кількості жертв, яка збільшувалася щогодини, вже не йшлося про дотримання обряду поховання, адже людей просто закопували без відспівувань у спільних ямах або ж узагалі лишали трупи просто неба”, – пояснюють науковці. На кілька років на більшій частині території України взагалі зникла народна обрядовість, усе завмерло, позаяк люди вже буквально втрачали розум.
Ментальні втрати
Офіційно задокументовано принаймні 20 випадків канібалізму на Вінничині під час Голодомору. Документи свідчать: втративши розум, батьки їли своїх дітей, чоловіки – дружин, з’являлися цілі групи канібалів, які гастролювали селами і вбивали людей заради власного порятунку. Фізіологи довели, що в умовах постійного голоду особливо ушкоджується мозок, що впливає на психіку: людина не відповідає за свої вчинки, починаються марення. Так, одна з жінок, котра вбила та з’їла власного сина, на допиті у слідчого переконувала, що їла… великого півня. Мозок настільки голодної людини вже не міг адекватно сприймати реальність, нівелюючи навіть материнський інстинкт.
Науковці переконують, що у випадку Голодомору йдеться про винищення селянства саме за етнічною ознакою. Адже штучний голод був організований на всіх територіях СРСР, де компактно проживали українці, навіть якщо йшлося не про Українську РСР, зокрема на Кубані. Окрім того, метою Москви була ліквідація селянства в Україні як класу, позаяк попередній досвід Російської імперії та СРСР неодноразово доводив: саме українське селянство в критичні моменти здатне організуватися в бойову потугу, котра несе небезпеку Кремлю.
Продовжуючи тему російської агресії проти України, присутні на конференції згадали і сучасну війну Москви проти українців, а відтак вшанували хвилиною мовчання пам’ять загиблих воїнів АТО та героїв Небесної Сотні.
За різними даними від штучно організованого Голодомору в Україні лише за період між 1932-им та 1934-им років загинуло від чотирьох до семи мільйонів українців. За даними слідства СБУ, втрати нації ненародженими у цей період становлять понад 6 мільйонів осіб, окрім того, у ті ж роки з території України в Росію було вивезено понад 60 тон. золотих виробів, близько 1,5 тисяч тон срібла, багато діамантів та антикваріат. Як вважає низка науковців, в т.ч. іноземних, подібні втрати для національного генофонду можна розцінювати як невідновлювані.
День пам’яті жертв Голодоморів в Україні відзначається щороку в останню суботу листопада.
Дякуємо!
Тепер редактори знають.