Оновлено: 21 Січня 2019, в 01:41
Вони 25 років разом по життю і на сцені, знайомі театрали жартують – це ж 50 років на двох. І саме тому акторки Вінницького обласного театру імені Миколи Садовського – Оксана Бандура та Жанна Андрусишена – вирішили по-особливому відзначити цю дату та влаштувати творчий вечір у рамках вистави, яку 23 лютого покажуть на сцені всього один раз. Можливо…
Сьогодні Жанна Андрусишена – Заслужена артистка України. У Оксани Бандури, впевнена, це визнання ще попереду, а поки вона талановито освоює режисуру поперервах між виступами на сцені. У кожній зрежисованій нею виставі ви обов’язково побачите подругу Жанну, котра виконає будь-яку задуману Оксаною роль.
Разом з 15 років
Оксана Бандура (зліва) та Жанна Андрусишена у виставі “Ассо та Піаф”
– Все почалося тоді, коли їм було по 15 років – дівчата вступили до училища і подружились. І з того часу вони такі подруги, що тільки можна позаздрити білою заздрістю, – каже керівниця літературно-драматургічної частини Світлана Фицайло. – В горі і в радості вони завжди разом, завжди одна одну настільки сильно підтримують, що такої дружби треба ще пошукати.
Світлана Володимирівна каже, що ця вистава для акторок – це їх вечір-мрія. Їм виповнилось по 40 років і вони звернулись до дирекції театру з проханням провести такий творчий вечір. Театр пішов назустріч – надав майданчик як базу, проте фінансування на нову виставу не передбачено.
– Тоді дівчата знайшли собі спонсора і почали працювати над постановкою власними силами, – говорить Світлана Фицайло.
Додає, що Оксана ще вивчилась на режисерку і час-від-часу у репертуарі з’являються її постановки. Зокрема, вистава «Я б тобі небо прихилив», яка з’явилась на малій сцені шість років тому, досі збирає повну залу і купити квитки на неї складно – глядачі розбирають їх дуже швидко.
Актори вистави “Я б тобі небо прихилив”
“І це при тому, що вистава була показана у нашому тераті вже понад 200 разів. Вона одна із найкасовіших“, – додає Світалана Володимирівна, зазначивши, що театр пропонував акторкам показати саме цю виставу з нагоди ювілею. Але Оксана та Жанна захотіли щось нове.
Так з’явилась вистава “Ілюзії“. “В ній розкривається головна енергія життя – любов. Історія про речі знайомі кожному… Історія про кохання, якому не накажеш і з яким немає сил боротися“, – інтригує анотація до постановки, розміщена на сайті театру.
“Ми чекали цього 10 років”
Жанна і Оксана у виставі “Ассо та Піаф”
Оксана Бандура розповідає, що усі ці 50 років на двох, які вони із Жанною дружать, в обох акторок була така мрія, яка зародилась ще 10 років тому.
– Знаєте, як завжди актори роблять творчий вечір для одного. А ми хотіли щоб саме ми були вдвох. Тому що на сцені ми партнери – граємо разом майже у кожній виставі… Нам тоді, 10 років тому, сказали, що ми ще дуже молоді для бенефісу – ще нема стільки ролей і акторського досвіду. Але ось нам уже по 40 років. І ми подумали: “А чому би не спробувати? Може, варто нашу мрію втілити?” Бо чекати ще 10 років, то невідомо, які ми там будемо у 50-річному віці. Звісно, ми не сиділи оці останні 10 років з думкою про творчий вечір. Просто спонтанно ідея прийшла все ж зробити щось, чого нам хотілося раніше.
Свою ідею акторки розповіли художньому керівнику – Таїсії Славінській, і директору театру – Володимиру Лозовському. І цього разу ідея була підтримана.
Жанна: Я хочу ще додати, що це саме творчий вечір, не бенефіс. Тому що бенефіс прийнято десь із 50-ти років святкувати, і там формат інший. І бенефіс – це як підсумок якоїсь творчої роботи і знаковий ювілей у житті. А творчий вечір – це ми хочемо просто виділити певний творчий етап – ми вже ж трошки щось зробили в театрі. І хочемо цим поділитись.
Vежа. Ваш творчий вечір – це прем’єра вистави?
Оксана: Так. Це найголовніше – вона нова, її ще жодного разу не було на сцені нашого театру. Ми вирішили, що хочемо зробити саме прем’єру. Нам пропонували показати нашу виставу «Я б тобі небо прихилв» – багато хто її знає. Керівництво театру говорило, що нас із Жанною знають саме по цій виставі. Але вона йде на малій сцені і небагато людей змогли би прийти на цей творчий вечір. Звісно, за шість років її вже дуже багато людей передивилося і ми хотіли, щоб все-таки було щось нове.
Жанна: Глядачам завжди цікаве нове. А ми ще поки у розквіті сил, знаєте – можемо швидко бігати і гарно говорити (сміється), тому ми захотіли зробити це саме зараз.
– Нам пощастило: я режисер, Жанна – актриса, тому ми самі замовляємо музику і танцюємо, – віджартовується Оксана.
“Людина у цій п’єсі оголюється…Кожен із глядачів впізнає в цій історії себе”
Оксана Бандура
За словами Оксани Бандури, вони із Жанною Андрусишеною давно шукали матеріал, який буде особливим для них обох.
– Чесно вам скажу – ми вже знайшли раніше одну п’єсу, і навіть почали працювати над нею. Але якийсь час минув і ми відмовились, тому що зрозуміли, що воно якесь не те. Ну от щось ми репетируємо, а відчуття якесь таке… ну нема його. Ми вирішили, що все закриваємо і нічого з цим не робимо, – пригадує режисерка.
Але пошуки тієї самої п’єси продовжувались. Тим більше у театрі почався той період у акторів, коли численні прем’єри змінилися певним затишшям і нових ролей не з’являлось.
– Це нормально, у кожного актора такі періоди бувають. І вийшло так, що ми вільні. Тому в нас і виникла ідея щось зробити самим. І ми продовжили в цей час шукати п’єсу, дуже багато читали… Але от читаєш – щось і те не те, і друга п’єса не така, і третя… І якось, я не знаю, як та п’єса потрапила до мене – це було раптово. І коли я її прочитала… лишилося відчуття після цієї п’єси.
Vежа: Що це за п’єса, яка так вас зачепила?
Оксана: Я не хочу розказувати про неї – збережу інтригу. Але саме це відчуття мене спонукало зробити цю п’єсу виставою. Я хочу, щоб це відчуття, яке мене зачепило, токрнулося також і глядачів вистави. Я й не знаю, що про неї розказувати – сюжет банальний.
Жанна: Швидше життєвий. Але незвичний, – ще більше інтригує акторка.
Оксана: Так, вона досить незвична, ця п’єса, такі несподівані повороти у ній. Ну все, як у житті. Дуже багато всього випливає на поверхню. Така от п’єса-відкриття людини.
Жана: Людина в цій п’єсі оголюється – своїми думками, діями, емоціями. Інколи знаєте як в житті буває – живеш собі, виникає якась серйозна ситуація, а на її фоні з’являється якась комедійність. А буває інколи дивишся на якусь ситуацію у житті людей, у пари – комедія. А на тлі цієї комедії відбувається драма – у житті, у душі людини. І це все йде другим планом, ти не бачиш цього візуально, але в кінці періоду якоїсь історії воно перетворюється у драму.
Тому ми робимо виставу, не для того, щоб люди прийшли в театр, вийшли з нього і сказали: «Ой, яка там нова форма в цій виставі, ой як там актори по-іншому грали». Ми хочемо, щоб люди вийшли не з такими словами, а саме з відчуттями, які дасть ця розказана на сцені історія. Щоб глядачів огорнули ці почуття відвертості.
Оксана: Я думаю, що кожен може побачити себе в цій історії.
Жанна: Це вистава-одкровення. Думаю, людині часто важко самій собі зізнатися в деяких моментах, які відбуваються у житті. І нам теж це важко. А на сцені ми це можемо зробити.
Жанна Андрусишена у виставі “В неділю рано зілля копала”
Vежа: А вистава також для вас двох?
– Ні, це історія про дві подружні пари, – розповідає Оксана Бандура. – З нами ще грають наші відомі і талановиті, наші улюблені партнери по сцені Максим Какарькін і Михайло Крисов. Вони грають наших чоловіків. І ще я придумала одного персонажа, якого в п’єсі немає. І грає цього персонажа – ви побачите, хто це – наша молода актриса Єлизавета Гриценко. Нас п’ятеро буде на сцені. Колеги із задоволенням погодилися нам допомогти і працюють з нами в час, вільний від репетицій та вистав.
Vежа: Якщо порівняти ці нові ролі із вашим театральним життям, то наскільки вони контрастують із тим, що ви вже зіграли?
Оксана: Мені здається, що ми у цій виставі маємо бути інші. Ми такого не грали. Ніби там все просто і все зрозуміло, але характерів таких ми ще не показували.
Жанна: Перш за все хочеться відкрити в собі щось нове, щоб виразити ці почуття через цю виставу.
Оксана: Саме театр і наша професія дає цю можливість.
Жанна: До речі, герої у п’єсі теж дивують себе наприкінці життя, хоча досі вони не підозрювали, що на старості у них можуть відбутися такі зміни.
Режисерка додає, що вистава показує її героїв від молодості до старості – на цені перед глядачами пронесеться ціле чиєсь життя. На початку вистави глядачі побачать цих героїв старими, коли їм по 84 роки, і вже потім відбудеться екскурс у спогади.
Режисерка особливо виділяє у п’єсі монологи автора про любов. Але й інші слова глибоко запам’ятаються як глядачам, так і акторам, переконана вона.
Оксана: Я от читаю цей текст і думаю: «Оце моє! На даному етапі життя я хочу сказати саме це». І саме в цій п’єсі є ці думки.
Жанна: Оксана, як режисер, не взяла би цю п’єсу, якби не хотіла щось сказати нею своє. А ми, як актори, ці хлопці, які погодилися працювати над цією виставою, їм теж є що сказати через своїх героїв.
Vежа: Чули секрет від адміністрації театру, що цю п’єсу можуть включити у репертуар, якщо вона «зайде».
Оксана: Ми про це поки не думаємо і не хочемо думати. У нас є ціль – поставити. А далі побачимо.
Vежа: Тобто, коли люди будуть йти на виставу, вони мають розуміти, що це буде унікальне явище і вони можуть побачити його лише один раз.
Жанна: Ми плануємо цю виставу тільки на наш творчий вечір. А як далі все відбудеться – ми не знаємо. Дай Бог нам зробити те, що ми задумали, щоб наша мрія про творчий вечір стала такою, як ми її бачили. Ми також хвилюємося – як нас сприймуть, щоб все вийшло так, як ми задумали. Ми відповідальні саме за цю роботу.
Vежа: То до фрази «перший і єдиний раз» варто додати слово «можливо»?
– Можливо, єдиний. Слово «можливо» взьміть у лапки, – жартують Жанна і Оксана.
– Ми так сподіваємося, що буде повний зал, – додає режисерка.
Хто бував на постановках, які робила Оксана Бандура, знає, що жодна із цих вистав не обходиться без хореографії. Винятком не стане і її робота для творчого вечора.
– Я не уявляю своєї вистави без хореографії. Втілити пластичне рішення вистави допомагає наша подруга, однодумиця, наша улюблена балетмейстерка театру Діана Калакай. Вона погодилася з нами працювати у позаурочний час і ми безмежно вдячні їй за це. Дуже люблю з нею працювати, ми на одній хвилі. Я тільки покажу один рух – вона підхоплює і далі продовжує мій задум. Врешті виходить єдине ціле, – говорить Оксана Бандура.
Також на допомогу акторкам відгукнулась нова художниця театру Тетяна Гусєва-Ковтун, яка допомогла візуально виразити ідею режисерки і за короткий час вже зробила декорації. Акторки хочуть підкреслити також, що підготовку до творчого вечора проводять самостійно, лише за підтримки колег та частково – мецената.
Оксана: Ми вдячні депутату обласної ради Людимилі Станіславенко, що допомогла матеріально. Ми звернулися до неї з цим проханням і вона дала трохи грошей, щоб ми могли зробити ці декорації, пошити костюми.
Жанна: І керівництву знову ж вдячні за те, що пішли назустріч, бо якби нас не підтримали, то і в театрі нам би не допомагали. Якось так сталося, що нам допомогли усі, до кого ми звернулись. Ми запрошуємо на виставу усіх, аби ви прийшли ввечері, відпочили, подумали і вийшли з вистави з гарним настроєм, з чистою душею.
Оксана: А я хочу завершити фразою однієї моєї наставниці… Колись я працювала у київському театрі «Срібний острів», і наш керівник Людмила Дмитрівна Лимар завжди в усіх інтерв’ю і під час спілкування з глядачами казала: «Ми чекаємо вас на «Срібному острові», де ваші розум і серце ніколи не залишаться байдужими». Я думаю, вона не образиться, що я взяла її цитату, але мені теж дуже хочеться, я сподіваюся, що люди байдужими з театру не вийдуть.
Vежа: Антракту не буде?
– Ні. Все станеться на одному диханні.
Додамо, що творчий вечір-вистава Оксани та Жанни відбудеться 23 лютого о 19:00. Вартість квитків – від 80 до 250 гривень. Придбати їх онлайн не можна – лише у касі театру.
Дякуємо!
Тепер редактори знають.