Якщо писати сценарій про «свято Маланки», то вийде цілковитий карнавал, в якому не існує акторів та глядачів, а лише одне велике гуляння. Запальна народна музика, травесті, кількадесят химерних масок, танцювальний інтерактив і «трагедія кози» – у Вінниці відбулася прем’єра київської вистави «Гулянки у Маланки» у концертному залі Будинку офіцерів.

Розпочалася гулянка ще у холі Будинку офіцерів, коли до глядачів спустилися перевдягнуті учасники вистави: дехто вбрався як чорт, чоловіки спробували на собі роль жінок, а останні – чоловіків. Сталася суцільна метаморфоза, котра супроводжувалась яскравим щедруванням, а закінчилась запрошенням від учасників постановки «випити та закусити пиріжками».

Ідея

Дійство, яке розігралося на сцені, одразу зламало відвідувачам уявлення про класичний театр. Можливо, зала не зібрала аншлаг, але це жодним чином не вплинуло на атмосферу, а радше покращило взаємодію між сценою та залом. Актори бігали біля глядачів, неодноразово щедрували, влаштовували караоке та постійно йшли на контакт із присутніми. Це перетворило  театр на місце «інтерактивної вечорниці», де кожен відривався як міг.

«Ми знаємо «Halloween», ми притягуємо радянське та інші неукраїнські свята. Але є безліч наших зимових свят, які дають людям потрібний емоційний заряд на рік, абсолютно перегукуються із сьогоденням. Традиції – це не лише щось таке, що було колись давно. Ми не хотіли, щоб наша вистава була класичною, «музейною», а драйвовою, щоб глядачі відчули наплив сил», – говорить режисерка, киянка Олена Шурська. 

Головною дійовою особою вистави була самотня Маланка, до якої з 13 на 14 грудня приходить дух померлого чоловіка Василя. І після того, як вона приймає пігулку, її оселя перетворюється на епіцентр усіх фантастичних подій, до якої завітав колектив щедрівників. Були розмови про Томос, комуністів, коріння Київської Русі, розповідь королівни Анни про походження Парижу від «сала поріж». Глядачі стали свідками вистави, яка не лише проілюструвала «вірусні» ідеї, але і нашу повсякденність.

«Потрібно було максимально наблизити традицію до теперішніх «нас», показати нас такими, якими ми є у звичайних ситуаціях: з нашим суржиком, з повсякденними пригодами та стьобом. Ми показали теперішні актуальні теми, які обговорюють в мережі:  «Київська Русь та її спадок, уманські хасиди, вибори, вірусну інтернет-рекламу.» – розповіла «Vежі» одна із сценаристок вистави Наталя Жмуд.

Еклектичний абсурд

Театральне дійство може здатися дивним, навіть абсурдним, адже тут Солоха грала роль екстрасенса, трагічну «смерть» кози обіграли через пропаганду Росії, а її воскресіння зобразили через теперішню медичну реформу та «накачування» духом. У сюжет увійшло безліч посилань на творчість Миколи Гоголя.  Хто ж забуде магічне коло, намальоване крейдою у повісті «Вій» та Солоху і чорта із повісті «Ніч перед Різдвом». Через це поєднання вистава стає цілком незвичною. Якщо ж взяти до уваги той факт, що все почалося, як головна героїня приймає пігулку, то відчуття абсурдності наростає.

Акторам випала найважча робота, адже одна із провідних тем вистави – травесті. Майже усі актори перевдягнулися та зіграли іншу стать. Артем Ємцов виконав роль тієї самої Маланки, яка спілкувалася із привидами, скелетами та відьмами. Учасники постановки активно рухалися, танцювали, співали та щедрували. В останні хвилини вистави, здавалося, що гулянка, яку влаштували, буде тривати ще декілька годин.

Іншими головними елементами була жива музика та танці. Актори співали «Щедрик», «Добрий вечір тобі, пане господарю», запрошували на караоке глядачів, котрі відтворили «Старий рік минає» поп-гурту DZIDZIO. Завдяки музиці, сцена впродовж усього театрального дійства залишалася живою та справжньою. Танці, які створила та поставила Ксенія Іваненко, зробили гуляння динамічними та інтерактивними. У фіналі актори затанцювали разом із глядачами. Круговий танець і став останньою нотою масового карнавалу, який обіцяли нам творці вистави. Публіка закрила прем’єру гучними оплесками, а сценаристка розповіла, що готується новий проект зі схожим смисловим обрамленням.

 «Для мене маркером хорошої вистави є розчинення. Якщо це присутнє, то вистава справді вдалася і є близькою для мене. У черговий раз я зрозуміла, що традиції далеко відійшли, а тут з’явилася можливість доторкнутися до них, отримати емоції та враження. Музика допомогла пірнути до глибин: автентична, наша, жива.» – поділилася своїми враженнями із Vежою Галина Гаврилюк.

Прем’єру можна вважати унікальною, адже у Вінниці не часто відбувається подібне видовище. Через те, що показ планувався лише один, то містянам залишається чекати анонсу наступного проекту від Олени Щурської та приїзду акторів, котрі здатні створити театральну феєрію.

Фото Ольги Мірошниченко

Олег Пенішкевич

See Full Bio