Понад 30 років його судили в трьох різних країнах за злочини проти людства. В усіх трьох випадках було безліч різноманітних доказів та свідчень очевидців, проте історія українця Івана Дем’янюка досі переповнена загадками. Ким він був: жорстоким охоронцем у нацистському концтаборі чи невинною людиною, якій просто не пощастило? Чіткої відповіді на це питання немає. 

Матеріал підготовлений на основі статті сайту WAS “Охоронець концтабору Іван Дем’янюк. Світ ловив його, але не спіймав” та статті з Вікіпедії. 

На початку наступного тижня, 4 листопада, на стрімінговому сервісі Netflix вийде документальна стрічка “The Devil Next Door” (Диявол по сусідству). Вона розповідатиме історію американця Джона (Івана) Дем’янюка – фігуранта серії судових процесів, в яких його звинувачували у співучасті у злочинах проти людства. 

Хто такий Іван Дем’янюк?

Іван Дем’янюк народився в 1920 році в селі Дубові Махаринці Бердичівського повіту (зараз це село в Козятинському районі Вінницької області). Він ріс у бідній селянській родині, пережив Голодомор і в передвоєнні роки працював трактористом. В 1941 році Івана призвали до лав Червоної армії, вже за рік він отримав поранення в боях за Крим і потрапив до німецького полону. Вважається, що потрапивши до табору для військовополонених в Холмі, Дем’янюк став гільфсвілліґером (гіві), тобто добровільним помічником Вермахту. 

Після капітуляції Третього Райху Дем’янюк звернувся в табір для переміщених осіб. Там він одружився з українкою. До 1952 року працював у різних містах Німеччини. Потім подружжя переїхало до Сполучених Штатів Америки й оселилось в Клівленді. Там Дем’янюк разом з дружиною працювали на заводі компанії Ford й виховували трьох дітей. В 1958 році Іван став Джоном Дем’янюком – громадянином США. 

Перші обвинувачення

В 1975 році член Компартії США та редактор газети Ukrainian News Майкл Ганусяк передав американській владі список імен українських мігрантів, які співпрацювали з нацистами. Вважається, що цей список був складений спецслужбами СРСР. Серед інших там значилось ім’я Івана Дем’янюка. В якості доказу до списку було додано посвідчення, яке Дем’янюку начебто видали в навчальному таборі СС Травники. В цьому таборі навчали майбутніх охоронців концтаборів. 

Згодом п’ятеро вцілілих у концтаборі Треблінка по світлині Дем’янюка впізнали у ньому охоронця на прізвисько “Іван Грозний”. Відомо, що “Грозний” керував двигунами, які нагнітали вуглекислий газ до камер смерті й був запеклим садистом: шмагав ув’язнених батогами, ламав їм руки та ноги, відрізав вуха та носи. 

В 1981 році Джона Дем’янюка позбавили громадянства США, пояснюючи це тим, що він надав “неправдиву інформацію під час заповнення імміграційних документів”. Під час розгляду апеляції у цій справі адвокат Дем’янюка зосередився на критиці посвідчення з Травників. Воно було видане влітку 1942 року та скріплене печаткою уповноваженого СС Оділо Ґлобочніка, який залишив цю посаду ще навесні. На документі є підписи капрала Тойфеля, який був тоді сержантом та капітана Хефле, який був майором. Та й зріст Дем’янюка вказаний з помилкою у вісім сантиметрів. 

Американський суд повірив живим свідкам, тому Дем’янюк залишився без громадянства і був виданий Ізраїлю, де його збирались повісити. 

Смертний вирок в Ізраїлі

Під час судового процесу в Ізраїлі звинувачення на чолі з генпрокурором Йоною Блатманом доводило, що Дем’янюк та “Іван Грозний” це одна людина. Головним доказом вважали посвідчення з Травників, хоч там і не було жодних позначок про службу в концтаборі. Захист стверджував, що документ є радянською фальсифікацією. Проте, запрошені експерти підтвердили справжність посвідчення. 

Сам Дем’янюк заявляв, що з 1942-го по 1944 рік перебував у таборі для військовополонених в Холмі, а потім був переведений до Австрії. Там приєднався до Української національної армії (спроба німців створити підрозділ з етнічних українців), а потім перейшов до Російської визвольної армії генерала Власова. Дем’янюк стверджував, що разом з “власовцями” здався в полон американцям. 

Сторона обвинувачення запросила тих самих колишніх в’язнів Треблінки, які впізнали в Дем’янюкові “Грозного”. Проте, не всі вони були одностайними. Так, Еліяху Розенберг стверджував, що “Іван Грозний” загинув під час табірного повстання. А колишній охоронець Треблінки Отто Хорн не впізнавав у Дем’янюкові свого колегу “Грозного”. 

Зрештою, в квітні 1988 року суд визнав Івана Дем’янюка винним у тортурах та вбивствах й засудив до смертної кари через повішення. Обвинуваченого ув’язнили в одиночній камері, поруч з тією, де свого часу утримували Адольфа Айхмана. 

В очікуванні смертної кари Дем’янюк провів довгих п’ять років. У 1993 році Верховний суд Ізраїлю скасував попередній вирок і вирішив звільнити підозрюваного. Справа в тому, що після розпаду СРСР у Росії розсекретили протоколи допитів охоронців концтабору в Треблінці. В двох десятках свідчень йшлося про те, що “Іван Грозний” мав прізвище Марченко. В одному зі свідчень його описували як людину з каштановим волоссям та карими очима, а Дем’янюк був блондином з сіро-блакитними очима. 

Суд заявив, що Дем’янюк, ймовірно, був охоронцем в концтаборі Собібор. Однак жодних фактів про злочини українця в Собіборі не було. Та й Ізраїль більше не міг провадити судовий процес, адже умовою екстрадиції з США було лише звинувачення по справі “Грозного”. 

Поновлення і позбавлення громадянства США, суд в Німеччині 

В 1993 році в США Дем’янюка визнали жертвою шахрайства, а після п’яти років позовів йому повернули громадянство. 

Низка звинувачень і судових позовів на цьому не закінчилась. Міністерство юстиції США подало новий позов про позбавлення громадянства. Цього разу Дем’янюка звинувачували в службі в Собіборі, Майданеку та Флоссенбурзі, а також у співучасті у вбивстві двох мільйонів євреїв.

Його позбавили громадянства вдруге і наказали виїхати до Польщі, Німеччини або України. Повертатись до України Дем’янюк не хотів, стверджуючи, що тут йому загрожують тортури. Процедура встановлення наявності або відсутності такої загрози тривала роками. Зрештою, в 2009 році Дем’янюка екстрадували до Німеччини, де його одразу відправили до в’язниці. 

Варто зазначити, що в 2010 році Верховний суд Іспанії вимагав екстрадиції Дем’янюка до Іспанії, де його могли звинуватити в причетності до загибелі іспанців у таборі Флоссенбург. Його могли видати Іспанії після завершення судового процесу в Німеччині. 

Помер безневинним

Під час судових процесів у Німеччині темою дебатів стало посвідчення з Травників. Звинувачення заявляло, що посвідчення ідентичне іншим посвідченням з Травників. Захист стверджував, що підпис на посвідченні не збігається з підписом Дем’янюка. Також було звернено увагу на два крихітні отвори на фото: сторона захисту заявляла, що знімок міг кріпитись до іншого документу, звідки його взяли для створення фальшивого посвідчення. 

В підсумку, в 2011 році Дем’янюка визнали винним у смерті 27 900 євреїв, доставлених у Собібор за час його служби там.

Свідків не знайшли, рішення базувалось на посвідченні з Травників та наказах СС, де фігурувало ім’я Дем’янюка. Це був перший випадок в історії повоєнної Німеччини, коли охоронця концтабору засудили за сам факт служби, а не за злочини проти ув’язнених. Суд призначив п’ять років в’язниці, але вирок так і не набув чинності. Іван Дем’янюк помер в будинку для літніх людей в березні 2012 року, не дочекавшись апеляції. Згідно з німецькими законами, він помер безневинним.   

Фото: https://was.media та https://www.newsweek.com

Микола Геркалюк

See Full Bio