“Готові стояти на захисті держави й далі” – така думка панує серед опитаних нами бійців, які зараз перебувають на фронті. Багато з них там від самого початку війни, але жоден не каже, що “втомився”.
Водночас у багатьох з них – якщо не у всіх нами опитаних, – критичне ставлення до позиції нинішньої влади, яка пропонує “просто прекратить стрелять”.
“Просто прекратить стрелять” – казав колись президент України Володимир Зеленський. Відразу після інавгурації він наголошував, що його найперша задача – припинення вогню на Донбасі.
“Мы больше не хотим войны, и мы эту войну не начинали. Но если у нас есть хоть какая-то возможность эту войну закончить, мы должны сделать все, чтобы прекратили умирать наши люди. Нужно прекратить огонь прежде всего, просто прекратить стрелять”, – сказав Зеленський на зустрічі з іноземними журналістами у березні 2019 року.
Цьогоріч, під час прес-конференції, Президент прокоментував свої слова: “Що стосується “просто припинити стріляти” – це складний процес. Я ніколи не закликав, щоби наша армія не відповідала. Я хотів показати всьому світові (і зараз ми робимо це), що у нас дуже міцна армія. Але ми не провокуємо — ми боремося за нашу країну, і якщо по нам стріляють, ми будемо відповідати. Але першими стріляти ми не будемо”, – заявив він, відповідаючи на питання журналістки BBC Україна Оксани Тороп.
Глава країни з самого початку запевняв, що готовий на все, щоби тільки в Україні настав мир. Та наскільки протягом останнього року змінилась ситуація на фронті? Чи справді може розглядатися варіант “прекратить стрелять” та як військовослужбовці ставляться до розведення сил?
Ми поспілкувались з кількома військовослужбовцями родом з Вінниччини та з тими, хто служить у вінницьких військових частинах й зараз перебуває на фронті. Також отримали офіційні цифри Міноборони. Головні питання, які ми ставили: чи змінилося щось на фронті протягом першого року нової влади, “хто винен” і звісно – “що робити”.
Кількість обстрілів зросла
Спершу, щоб дізнатись про офіційну кількість бойових втрат протягом квітня-березня минулого року та порівняти її з ситуацією цьогоріч, ми надіслали інформаційний запит до Міністерства оборони України.
У відповіді нам повідомили, що загальна кількість обстрілів протягом квітня-березня минулого року становила 561, в тому числі 293 із забороненої зброї.
Цьогоріч МО повідомляє про 612 обстрілів, з яких 248 – із забороненої зброї. Тобто обстрілів стало більше, проте дещо меншою є кількість обстрілів із забороненої зброї.
За даними МО, з 1 березня по 30 квітня 2019 року кількість бойових втрат серед особового складу Збройних Сил України в районі проведення ООС склала 119 осіб. В тому числі безповоротні втрати (загинули) – 20, санітарні втрати (поранення, ушкодження, травмовані та хворі, які втратили боєздатність та/або працездатність не менше ніж на добу) – 99.
У такий же період цього року загальна кількість бойових втрат – 125 осіб, в тому числі безповоротних втрат -14, санітарних – 111.
За даними МО, найбільше бойових втрат серед наших захисників було внаслідок застосування збройними формуваннями Російської Федерації стрілецької зброї – 52 (торік – 49). Також за вказаний період за даними МО бойовики спричинили 26 бойових втрат внаслідок застосування мінометів (торік – 32 втрати), 38 втрат – протитанкові засоби (27 – торік) та іншої зброї – 9 втрат (торік – 11).
Що ж стосується самих військовослужбовців, то вони відзначають, що подекуди офіційні цифри (втрати та кількість обстрілів) применшують. Чому так робиться – готові припустити не всі, однак багато хто вважає, що такі дані можуть подавати з “благородних” намірів.
Окрім ставлення до цифр, ми розпитали наших військовослужбовців та військовослужбовиць про поточну ситуацію на тих ділянках, де вони зараз проходять службу та попросили порівняти ситуацію торік і нині в розрізі обстрілів, кількості поранених та загиблих, матеріально-технічного забезпечення тощо.
Попросили ми також оцінити дії влади, зокрема тезу про “просто прекратить стрелять”, розведення військ та заклик до діалогу з ОРДЛО. Зазначимо, що всі опитані (влючно з тими, хто не хотів надавати розгорнутих відповідей для матеріалу), в ставленні до питань розведення та “примирення” – однозначні: розведення – не доречне, діалог – неможливий.
Відтак наші “дійові особи”, які погодились надати відповіді:
– Віктор, військовослужбовець однієї з частин воєнної розвідки. На фронті з початку 2015 року.
– Максим, командир відділення 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади. На фронті – з 2016 року.
– Військовослужбовиця, яка побажала залишитись інкогніто. Назвемо її умовно Тетяною. На фронті – з 2018 року.
– Євген, військовослужбовець 131-го ОРБ. На фронті – з 2018 року.
– Анатолій, військовослужбовець 131 ОРБ. На фронті – з 2015 року.
Кількість обстрілів, нарощення озброєння бойовиків та втрати наших захисників
На думку Віктора, кількість обстрілів та загальна кількість поранених суттєво не змінюється з 2016 року. За його спостереженнями, озброєння бойовики використовують практично те саме протягом останніх років.
Тетяна: Зменшення кількості обстрілів у порівнянні з минулим роком точно немає, а втрат – більше. Ворог став значно нахабнішим, сміється нам в очі. Окупанти навіть приїжджають в навчальні заклади та складають екзамени по відстрілу, по військові службі…
Фото надане Тетяною
– Зараз воєнізовані формування, російська армія з пропагандою майже кожного тижня навідується в тамтешні навчальні заклади, навіть садочки. За кожним підрозділом закріплені певні заклади, і бойовики там «займаються». Знають імена дітей, всі дані. І зараз не лише населення, а й ці діти знають «своїх» «героїв», а ми для них – вороги. І як би не змінювалася політика Кремля, але скалічений моральний стан того населення – не відновиться.
Максим: На різних ділянках фіксується різна кількість обстрілів. Можу сказати, що минулого року на Луганському напрямку було гаряче. Зараз противник часто використовує ударні БПЛА, скидає гранати. Особливо в хмарну погоду, коли ці БПЛА не видно. А ще вони “шифруються” під ОБСЄ. А якщо порівнювати цю весну та цю зиму, то частіше використовують заборонені міномети. Якщо порівнювати із початком цього року, то зараз наші військові вже знають свою справу, поводяться більш обережно. Тому загиблих і поранених менше.
Євген: Дивлячись, на яких напрямках та ділянках фронту. Проблема ще в тому, що нас обмежували щодо відповідей на обстріли. Минулого року це було ще не настільки серйозно, а цьогоріч – це вже кримінальна відповідальність. Тобто відповідати можна лише в крайніх випадках. Інтенсивність обстрілів цієї весни, у порівнянні з минулою, скоріше не змінилася.
Цього року набагато більше поранених (аніж минулого – авт.). На мою думку, це у зв’язку з розведеннями, забороною відкриття вогню та бездіяльністю нашої влади. Влада має дозволити армії захищати свою землю та має зробити так, щоб армія могла виконувати свою роботу.
Анатолій: Якщо порівнювати минулий рік з цим, то цього року все набагато гірше – в плані обстрілів, загиблих, поранених і втрати техніки. Гине багато, а за 300-х я навіть не говорю – їх суттєво більше. Зовсім нещодавно наш батальйон за один день втратив трьох бійців.
(Бойовики) почали використовувати некеровані авіаційні ракети. Я на фронті з початку 2015-го і тому напевне знаю, що раніше не було того, що в них є зараз. “Гуманітарка” для них йде повним ходом. Днями в районі Павлополя, де ми стояли два роки поспіль, ці ракети були застосовані. (Бойовики) не гребують нічим, в них ціль – нанести чим більше шкоди: і в плані особового складу, і в плані техніки, і так далі. Всі розуміють: не буде техніки – буде дуже важко особовому складу. Ми від техніки сильно залежимо.
Про заклики до діалогу з ОРДЛО
Віктор: Просто розвести сили та засоби це, скоріше за все, не є вірним варіантом. Це не розв’язання проблеми, а впевнені кроки в бік “заморожування” конфлікту: по суті, відчуження територій та перекладання прийняття рішення на наступних воєнно-політичних лідерів. По суті це відмова від забезпечення конституційних норм та прав нашого населення на тимчасово окупованих територіях Донбасу та АР Крим.
Відео надане Віктором
– Що стосується діалогу, то в ситуації, що склалася, необхідні нестандартні рішення. Діалог з визначеними персонами необхідний. Але такий, що не виходить за рамки моралі, етики та твердого відстоювання державної позиції про суверенну унітарну державу.
А ось Тетяна каже, що “розведення” було важко витримати психологічно.
– Ця ротація для нас була дуже важкою через це розведення військ. Для нас це дуже цинічно. Так думають і командири, і всі інші. Ми втрачали своїх людей, всі знали, скільки здоров’я та крові там залишилося, скільки титанічної праці бійців і волонтерів було вкладено в ті ж фортифікаційні споруди… А тут хлопці бачили, як цинічно, прикриваючись машинами ОБСЄ, приїхали екскаватори й просто все засипали… Це було дуже важко психологічно. В нас втрати, а тут кажуть: «що ви там, стрєляєтє-пострєліваєтє?»… Це просто якась насмішка.
– Ми – одні з тих, хто очищав декілька разів Золоте й Петрівське, сантиметр за сантиметром. Робили ці споруди, втрачали людей. Коли все більш-менш налагодилося й ми облаштувалися – нам сказали: «на вихід». Ви не знаєте, що творилося з хлопцями? Це був жах і нерозуміння того, навіщо ми взагалі це все робимо.
Коментар Тетяни до фото: “Ось фото нашого прапору на “нулі”. Це було страшенно небезпечно, щоб його встановити”. Тетяна додає, що неймовірно важливим на війні є психологічне відчуття того, що тебе підтримують. А ще важливо встановлювати українські прапори, якими армію забезпечують лише волонтери. “Передавайте прапорів побільше, вони необхідні“.
– Щодо діалогу з ОРДЛО… Там не залишилось людей, з якими можна вести діалог. Місцеве населення свою думку колись сказало на референдумі. Діалог з тією стороною – це тільки з Росією, бо ми воюємо 100%-во з російськими бойовиками. З ким говорити? З тими маріонетками? Це не має сенсу, бо вони все одно робитимуть так, як скаже Москва.
А про “перестать стрєлять”… Це вже такий мем… Коли хлопці без ноги… То що, «пєрєсталі стрєлять чи пострєлівают?». Ми з цього іронічно сміємося, але за всім цим стоять величезні втрати й знахабнілий ворог: доволі професійний і який добре знає свою справу.
Максим: Ні розведення, ні “пєрєстать стрєлять” – не є доречним. Ось нещодавно я прочитав, що в Петрівському, де було розведення, противник повернувся на ті самі позиції. Ну то як це розуміти? Це в голові не вкладається, що ми маємо йти вперед, а натомість йдемо назад. Для мене це просто гидко. А про “пєрєстать стрєлять” – ми й так не стріляємо, тільки коли даємо відповідь. Але перші ніколи не починаємо. Хоча ми маємо їх давити щодня і щохвилини. А щодо діалогу з ОРДЛО… Який діалог? Тільки куля. Вони – противник, який зайшов на нашу територію й обстрілює нас. А Сивосі – чемодан, вокзал, Росія. І президента туди ж.
Євген: Я не підтримую взагалі цю думку, про розведення. Кожен сантиметр відбивався і на ньому пролито кров. Тому це абсурд. І з приводу “просто перестати стріляти” теж. І до закликів щодо діалогу з ОРДЛО я ставлюсь негативно – так само, як і будь-який адекватний військовий. Вони (мешканці ОРДЛО) продалися, не мають власної думки й просто зрадили Україну – там немає з ким говорити.
Анатолій: Не може бути діалогів (з ОРДЛО – авт.). Ворог – це ворог. Не ми до них прийшли з війною, а вони до нас. Моя думка одна: вбивати, вбивати і ще раз – вбивати. Без всіляких діалогів і судів. Бо, а який суд, про що мова? Там не шахтарі, і це зрозуміло під час бою і взагалі.
Ці розведення військ – гра в одні ворота: наші виконують, а вони ні. Я так скажу: не такі страшні ті, хто стоїть перед нами, як ті, хто позаду нас. І я говорю про владу і так далі.
VежА: – А що саме в діях влади Ви вважаєте неправильним в плані війни?
– Чесно кажучи, там взагалі немає толкових рішень, все йде на знищення країни. Це моя особиста думка, і я можу помилятися, але адекватні воїни те саме скажуть.
І це і щодо війни, і щодо цивільного життя. Нам при будь-якій владі було невесело, але такого, вибачте, …, не було. Як колись сказала одна людина, “це просто не президент, а якесь непорозуміння”. І я це можу сказати відкрито, і по телебаченню. І так, я сам голосував за Зеленського. Я не хотів “нагадити” Порошенку, а просто хотів змін і (не знаю, чому) – я повірив. Помилився, маємо, що маємо. Якщо порівнювати Порошенка і Зеленського, то Порошенко виграє. Хоча і до нього є багато питань, і не все так гладко було.
Фото надане Віктором
Розвиток армії протягом останнього року: в кращу чи гіршу сторону, чи менше держава приділяє уваги ЗСУ?
Віктор: Що стосується нашого батальйону, то знову ж таки: у порівнянні з 2016 роком – нічого не змінилося, ні в кращу, ні в гіршу сторону. А щодо армії в цілому, то на жаль, за моїм спостереженням у нас відсутній прогрес… Не краще, але й не гірше в порівнянні з армією зразка 2016 року.
Фото надане Віктором
Тетяна вважає, що “мобілізація патріотичних ресурсів сьогодні дуже швидко спадає, та й деякі заміни кадрів у чинах залишають бажати кращого. Є тенденція “назад”. Є високий рівень бюрократії”.
Військовослужбовиця розповідає, що зараз проблематичним є ремонт військової техніки, оскільки часто не вистачає тих чи інших запчастин, які потрібні “тут і зараз”.
– Майже на самих добровольцях сьогодні тримається армія. Ми не за Порошенка чи Зеленського, ми – за народ України, українську землю. Ось мені в одній з частин кажуть: “Вчора прийшла вказівка скоротити людей”. Скажіть мені, будь ласка: чи можна скорочувати армію, яка воює? А така тенденція є. І ось ще одне: в “кабінетах” зараз намагаються створити якийсь образ ветерана, щоб йому можна було нормально увійти в соціум. Але як ти деякі речі поясниш соціуму? Мене, наприклад, питають: “Ти ж мати! Що тобі там робити?! Чого ти туди (на фронт) пішла? За УБД-шечкою?”… І все одно, якщо треба – ми зберемося і підемо: з руками й ногами або без, не важливо.
Коментар Тетяни до фото нижче: “Це броня наших загинувших Героїв, що загинули 10 березня в Пісках. Такою ціною відстоюються сантиметри української землі”.
Максим: Нічого поганого не можу сказати, бо наша бригада, наприклад, перейшла на НАТОвські стандарти харчування. Затримок немає, все нормально. З формою та зарплатнею теж. Але в цілому я змін не бачу ніде, крім харчування: з’явилися м’ясо, риба, фрукти, овочі, соки. Ще того року ми харчувалися за старою системою. А ось з ремонтом техніки проблеми були завжди, бо все дуже довго і важко вирішується через велику кількість паперової роботи.
Євген: Якихось змін я не помітив. З приводу забезпечення – яким воно було, таким і залишилось. Багато чого доводиться купувати власним коштом, ще допомагають волонтери. Цієї весни одній бригаді щонайменше місяць не видавали нових сухпайків. І я не знаю, чи це була проблема на рівні батальйону, але в них були старі сухпайки і доводилось ділитись з ними.
Анатолій: Щодо забезпечення, то якщо порівнювати з 2015 роком, то зміни суттєві. В плані продуктів все стало набагато краще, а ось щодо форми, одягу – нічого не змінилось: як було це …, так і залишилось. Влітку у цій формі можна “зваритися”. І якщо американська чи британська не горить, то в нашій ти заживо можеш перетворитися на огарок від свічки. Наша форма не витримує потрібного терміну. В плані техніки – все без змін, хоч і Нацгвардія, і поліція “рулять”, але не ЗСУ. Буває так, що щоб отримати те, що тобі мають видати, доводиться ходити оббивати пороги. Щодо волонтерської техніки, то люди досі допомагають, але це не цінують, і ще й заборонили цю допомогу. В них (людей, які допомагають ЗСУ – авт.) все потрохи згасає: люди розчаровуються, що працюють, роблять – а воно йде в нікуди.
Припустимо, влада старається: каски, броніки, те, се… В усій цій амуніції легше вмерти, чим вижити – і через це адекватні військові розуміють, що це все нісенітниця, що вони роблять це для “галочки”. Бо ці матеріали рвуться, тріщать і не витримують, це сковує твої рухи. Вони рапортують – а толку? Якщо людина має отримати 40 одиниць з тактичного спорядження та форми, то коли вона отримає хоч половину – то вже добре. Хоча раніше було ще гірше, і зараз воно ніби є, але я ж кажу: легше вмерти. Тому деякі військові купують все власним коштом.
Чи зберегли бійці бажання продовжувати службу?
Віктор (на фото нижче): Я планую продовжувати службу. Я – воїн-захисник, і поки в моїй країні йде війна, ніхто, поки він живий та здоровий, не має права зупинити боротьбу.
Тетяна: Особисто я наразі службу не збираюсь продовжувати, бо на сьогодні того, що я взяла від армії для особистого розвитку – мені достатньо. Трохи погіршився стан мого здоров’я, та й дитинство дітей без матері потрібно враховувати. А розбудовувати країну комусь теж треба. А ось хлопці з мого батальйону готові продовжувати службу, але ця бюрократія…. Хлопці, які раніше воювали, хочуть й надалі бути в лавах армії. Вони знають, що і як робити.
Максим: Так, поки що планую. Доти, доки на пляжі у звільненому Криму не буду пити холодний сидр.
Євген розповів, що через отримане поранення не зможе продовжувати службу, але хотів би.
Анатолій: Для себе я вирішив не продовжувати службу. Я в жодному разі не жалкую ні про хвилину, яку я віддав на захист держави, але іноді проскакує думка: а для чого все це було? Річ у тому, що ми не потрібні. І ви ж бачите, які гоніння стосовно адекватних військовослужбовців. І я теж думаю, чи не прийдуть колись за мною. Але я не боюсь, в тому числі сісти в тюрму, і вмерти не боявся – тому служив гідно.
Зеленський подав законопроект, щоб резервістів першої категорії призивати без оголошення мобілізації… Всі зрозуміли, що навіть вже гроші адекватних людей не мотивують. Бо якщо ти відчуваєш, що ти можеш туди піти й багато зробити, то тобі не дадуть. Бо перш ніж зробити якийсь постріл, тобі ще треба подумати, чи не вилізе він тобі боком. А насправді ця “відповідальність” не потрібна, бо ми захищаємо країну, а не себе особисто.
Чи не применшують в офіційних джерелах реальну кількість бойових втрат?
Віктор: Можливі деякі неточності, але в умовах гібридного конфлікту, де використання інформації має ключові моменти, це абсолютно виправдано та вірно (не всім потрібно знати точні дані).
Тетяна каже, що в деяких випадках цифри дійсно можуть різнитися, оскільки інколи “не всім треба знати все на 100%”. Пояснює, що “є спеціально навчені люди, які все це вивчають і знають, що їм робити далі”.
З іншого боку Тетяна каже, що не думає, що кількість втрат можуть суттєво применшувати. “Щоб речники офіційно сказали про кількість втрат, їм потрібно обов’язково знати: це бойове чи не бойове. Це час і стоси паперів”.
Максим: Бувало так, що пишуть, нібито було п’ять мін, а я того разу нарахував 45. Це було пару місяців тому. Я прочитав (зведення – авт.), зрозумів, що не збігається – це мене “драконило”, що капець. Майже завжди применшують (кількість обстрілів – авт.). Що стосується даних по загиблих та поранених, то дані ніби збігаються.
Євген: За Міноборони не стежу, а ось по телебаченню не все говорять: обстрілів набагато більше. Це я помітив саме по обстрілах.
Анатолій: По загиблих і поранених (статистика) збігається, а от по кількості обстрілів – аж ніяк. По поранених і загиблих вони ж не можуть такі речі приховувати, все одно буде відомо людям. А обстріли – ні. В офіційне зведення не вносяться всі обстріли. Чому? Бо “просто пєрєстать стрєлять”. Це не тільки зараз, і раніше так було. Я не можу для себе пояснити, чому так, але це факт. Ось був приклад, коли було в одному населеному пункті понад 20 обстрілів, а у зведеннях – десять. Можливо, вони не рахують стрілецькі обстріли – не хочуть вважати їх за обстріли. Але ж це обстріл і теж несе велику небезпеку. А можливо, вони менше заморочуються в своїй роботі – не знаю, чого, як пояснити це.
Існує думка, що останнім часом з армії «вичищають» вмотивованих офіцерів та замінюють їх на кадри довоєнної доби. Чи погоджуєтеся Ви з цим?
Віктор: Ні, на мою думку, ніхто нікого насильно не обмінює, але проблема відсутності мотивації в армії велика, багато хто не розуміє свого місця та ролі. Вкрай негативно впливають занепадницькі настрої в суспільстві та відчуття безцільності того, що відбувається. Всі перебувають в позиційній обороні, а просування вперед і звільнення наших людей та територій немає, хоча армія до цього готова. Звідси й проблема моралі, нерозуміння, для чого це все… Це значною мірою призводить до відтоку кадрів.
Тетяна: – В мене також є враження, що вмотивованих офіцерів якось вичищають. Те, що зараз в армії – це ще той запас енергії та ресурсів, які дали волонтери та добровольці ще на початку. Якщо ще зараз цих “добити”, то що вже? Можна більше, ніж на 70% скоротити армію – навіщо воно здалося? І хай тоді ходять тут оті “макаки” і все “буде добре”.
Максим: Я помітив, що лише генералів ставлять старих. Ось їх би я звільнив і залишив би лише тих бойових командирів, які тут були та розуміють, що до чого.
Євген: Воно так і є зараз. Просто адекватні люди не хочуть залишатись в армії, бо вони не бачать жодної перспективи. Точніше, в кар’єрному зростанні вона, може, є, але в плані війни… Просто втомилися від цієї влади, яка “зливає” своїх військових.
Наша влада прекрасно розуміє, що такі люди, як я, та багато інших адекватних – це бомба сповільненої дії. Людей, які служать з початку війни й донині, вони збираються позбутися. Коли потрібно було – ми прийшли захищати, а зараз ми не потрібні, бо “пляшемо під іншу дудку”. Нас по-тихому здають, зливають. Роблять це не надто відкрито, але все ж треба бути сліпим і глухим, аби це не розуміти. Звичайний “диванний експерт” ніколи цього не зрозуміє, – Анатолій.
—
Як пише аналітичний портал “Слово і діло”, за даними управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ ООН) (станом на квітень 2020 року) за період конфлікту з 14 квітня 2014 року до 31 березня 2020 року жертвами військового конфлікту стали близько 41-44 тисячі осіб.
“Точну кількість загиблих підрахувати неможливо. За 6 років війни загинуло від 13 до 13,2 тисячі осіб, з них близько 4 тисячі 100 українських військовослужбовців та 5 тисяч 650 членів озброєних груп.
УВКПЛ ООН зафіксувало 3 тисячі 55 випадків загибелі цивільних осіб: 1 тисяча 814 чоловіків, 1 тисяча 57 жінок, 98 хлопців, 49 дівчат і 37 дорослих, стать яких невідома” – йдеться у повідомленні.
Під час підготовки матеріалу Штаб ООС регулярно повідомляв про порушення з боку бойовиків режиму припинення вогню. Наприклад, в один з таких днів, 9 червня, збройні формування Російської Федерації зробили це 16 разів. Противник обстріляв позиції Об’єднаних сил із заборонених Мінськими домовленостями мінометів калібру 120 мм та 82 мм, а також гранатометів різних систем, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї.
Факти ворожого вогню було зафіксовано неподалік населених пунктів Новолуганське, Мар’їнка, Шуми, Оріхове, Кримське, Новотошківське, Хутір Вільний, Луганське, Авдіївка, Широкине та Старогнатівка. В Штабі зазначають, що підрозділи Об’єднаних сил дотримуються умов припинення вогню та перебувають напоготові до адекватного реагування на будь-які підступні та провокаційні дії противника.
Фото та відео надані військовслужбовцями та військовослужбовицями
Дякуємо!
Тепер редактори знають.