Протягом трьох днів і трьох ночей, з п’ятниці та до світанку неділі, у Вінниці тривав найпомітніший фестиваль цієї осені Coda Fest.
Цей фестиваль був не лише про нову якісну українську музику, театр, поезію, візуальні перформанси та альтернативне мистецтво загалом. Coda Fest став культурною подією того штибу, котра об’єднує в собі різні креативні та мистецькі середовища Вінниці (і не тільки), а для самого міста створює прецедент культурної події зовсім іншого рівня та формату, ніж до них звикли місцеві.
Ми робимо двіж для себе і для таких, як ми: у Вінниці розпочався Coda Fest
Зрештою, Coda Fest отримав ті маркери, які вирізняють його з суцільного ряду решти вінницьких фестивалів, лишаючи схожість хіба з Intermezzo, однак значно розширюючи потенційну аудиторію, її географію та смаки.
- Coda Fest + Люди Fusion Place
Навряд чи організатори мали великий вибір щодо локації для проведення фестивалю: на жаль, у Вінниці досі відсутній великий асортимент публічних просторів, придатних для проведення подібних подій. Однак те, що менеджери “Людей” погодилися прийняти на своїй території фестиваль альтернативного – а відтак не масового – мистецтва, свідчить про розуміння подібних потреб міста хоча би частиною місцевого бізнесу.
Вірші мовою жестів та «Yesterday» на бандурі: фінальний акорд першого дня літературної сцени
Звісно, організувати такий фест: справа ризикована у контексті отримання прибутку, проте однозначно виграшна для іміджу міста як такого: міста, що здатне організувати якісну кількаденну культурну подію у закладі, де можна порівняно комфортно проводити час від ранку і до ранку. Тож у даному випадку ми можемо говорити швидше про соціально-культурну місію, аніж про бізнес-проект.
Негатив: політика Люди Fusion Place у дні фестивалю зокрема полягала в тому, що кожен, хто хотів зайняти столик біля сцени, мусив зробити одноразове замовлення на суму щонайменше 160 гривень. У випадку, коли багато подій були розведені між різними локаціями (хоч і на одному поверсі), подібний варіант викликав багато незручностей: просто сісти за столик і випити каву/коктейль на Coda Fest’і виявилося неможливим, тож більшість відвідувачів змушені були їсти-пити хіба за баром. В іншому випадку потрібно було “прив’язуватися” до конкретного депозитного столика і таким чином пропускати заходи на інших локаціях.
- Дизайн
Організатори Coda Fest’у ще під час попереднього промо відразу дали зрозуміти: фестиваль супроводжуватиметься унікальним дизайном різних форматів на всіх його етапах. Починаючи від перших промо-постерів у соцмережах, флеш-сайту фестивалю, рекламних відео, і завершуючи візуальним супроводом стартової прес-конференції, дизайном останнього бейджика і листівки.
Візуально-поетичне «Заповнення» другого дня Coda Fest’у: лейтмотив – любов
Це був комплексний підхід, який з одного боку передбачав уніфікований дизайн, а з іншого – унікальний варіант для кожного окремого візуального продукту фестивалю. Такі, на перший погляд, дрібниці, підкреслювали підхід організаторів до Coda Fest’у як до власного дітища, котре вони прагнули зробити ідеальним у кожній деталі. Або ж хоча би наблизитися до ідеалу.
- Музика.
Хто б що не казав, але саме музика стала головною принадою цьогорічного Coda Fest’у. Навіть попри те, що на літературній сцені виступали такі “джокери” українського сучукрліту як Кідрук та Іздрик, а львів’яни з “Тетру 2.0” показали справжній театральний психодел, музична частина фестивалю витримала подібну конкуренцію і щоразу збирала найбільшу аудиторію.
Литовські хедлайнери Coda Fest’y Beissoul & Einius у Вінниці заспівали українською
Dakooka, Zapaska, Mari Cheba, а на додачу ще й литовці з Beissoul & Enius – такому лайн-апу може позаздрити будь-який столичний фест аналогічний за масштабами. Що вже казати про Вінницю, котра не бачила нічого подібного принаймні за останні 365 днів.
Не зважаючи на те, що кількість людей, яка відвідала цьогорічний Coda Fest, не співвимірна з величиною аудиторій схожих подій у тому ж Києві, ці кілька сотень тепер рознесуть вість, що у Вінниці спроможні організувати фести такого рівня, який дозволяє привозити сюди найбільш трендових артистів країни і гостей з-за кордону в сегменті альтернативної культури.
- Аудиторія-середовище-тусовка
Фестиваль від звичайного концерту серед всього іншого відрізняється ще й тим, що саме фестиваль має збирати – а інколи й створювати – те саме середовище художників, музикантів, митців різного роду, дизайнерів, журналістів та інших хіпстерів – загалом усіх, кого ми звикли називати “креативним класом”.
«Oborotni» – життєвий перформанс від донецького аматорського театру
Якщо у столиці такими магнітними точками для подібних персонажів є той самий ГогольФест, різноманітні “фестивалі паніки та істерики” та схожі проекти, Вінниця дотепер не мала подібних за концепцією яскравих івентів з претензією на регулярність. Однак саме минулими вихідними якщо й не був остаточно створений подібний центр тяжіння, то його прототип – вже точно. Під час фестивалю неодноразово доводилося чути з різних кутків, столиків та на “курилках” слова на кшталт “де б ми ще зустрілися!”.
Люди з різних сфер діяльності, різного віку та соціального статусу, багато дотепер навіть не знайомі між собою однак зі схожими музичними, художніми та загалом – культурними – смаками, отримали нарешті подію, яка їх об’єднує та посилює взаємодію всередині цієї вінницької творчої тусовки. Зокрема й через це Coda Fest вже призводить і ще призведе до соціальних наслідків креативного характеру, які у повній мірі позначаться на Вінниці лише у довготерміновій перспективі.
- Ціна
Насправді, це один з найбільш помітних та об’єктивних маркерів для будь-якої культурної події: в ідеалі ціна дає зрозуміти, на що можна очікувати і чого вимагати від того чи іншого заходу. Однак не у випадку Coda Fest.
Організатори вінницької події цього разу зробили вибір на користь привернення уваги, а відтак – залучення максимальної кількості аудиторії, зокрема і через відверто занижену ціну. 250 гривень за усі три дні фестивалю (а саме такою була вартість квитків вже за два тижні до фесту) – вочевидь можна вважати “промо-ціною”, котра напевно не покриє витрат організаторів навіть на гонорари і виконання техрайдерів. Якщо ж розділити цю суму на всі три дні фестивалю, або ж на кожен окремий івент, то вийде, що лекція того ж Кідрука у Вінниці коштувала трохи дешевше, ніж лате у Старвіні, а Zapaska – як півсклянки глінтвейну в “Бібліотеці”.
Для Києва чи Львова такі цифри можуть здатися нереальними, однак у Вінниці навіть подібна, майже символічна, ціна, не змогла привабити на Coda Fest бодай тисячі відвідувачів. І це теж свого роду маркер: показник, який свідчить, що Вінниці ще є куди рухатися, зокрема і в плані роботи з аудиторією та потенційними спонсорами.
Головне, аби подібні фактори, фінансові збитки і майже суцільний ігнор з боку місцевих ЗМІ не призвів до розчарування цих прекрасних молодих ентузіастів, котрі попри все везуть до столиці Поділля авангард української якісної музики, театру, кіно та літератури.
Дякуємо!
Тепер редактори знають.