Битва за рахунок: історії вінничанок, які платять за себе

«Уводячи жінку в життя, природа не каже:

«Ось ти, і ти жінка того або того чоловіка!». Ні, природа каже лише: «Ось ти, і жий!»

Ольга Кобилянська – українська письменниця, феміністка

♦

Суспільство часто вішає ярлики, це стається скрізь і повсякчас. Відтак сильний чоловік, який “добуває” та фінансово забезпечує сім’ю та інфантильна жінка, яку постійно потрібно захищати – чи не найяскравіші “табори” людства усіх часів.

Чи існують логічні пояснення, які виправдовують необхідність чоловіків завжди платити за жінку? Адже сучасні жінки заробляють так само, як і чоловіки, відтак можуть повноцінно себе забезпечувати. Але традиція повсякчас платити за жінку настільки вкорінена у нашу свідомість, що більшість і не вагається “хто платить?”, коли під час побачення приносять рахунок.

Дехто називає це романтичним ритуалом, який залишився ще з давніх часів. Інші кажуть, що таким чином чоловіки хочуть проявити увагу до жінки та показати, що вона може покластися на чоловіка. Але чи потрібно їй це за промовчанням?

Все більше людей розуміють, ба більше – відчувають, – що платити за жінку – це загроза її самостійності та потенційний шлях до залежних стосунків.

Veжа поцікавилася у дівчат, які платять за себе, чому для них це важливо та як формувалася їхня позиція стосовно такої традиції. Про спроможність жінки, взаємоповагу та сприйняття жіночого “ні” – читайте далі у прямій мові вінничанок Катерини Мацієнко та Марії Леванчук.

Катерина Мацієнко, менеджерка освітніх проектів Департаменту маркетингу міста та туризму, феміністка

Ми всі народилися в суспільстві, де вважається нормальним, коли чоловік платить за жінку. Тим не менше, з дитинства у мене було загострене відчуття справедливості і я розуміла, що з цим щось не так. Я все піддавала аналізу – чому саме так, а не інакше.

Коли в підлітковому віці я почала зустрічатися з хлопцями, то мені видавалося дивним те, коли ми йдемо їсти морозиво та кататися на ланцюжках в парк і хлопець за нас платить. Адже він так само бере гроші в мами на ці всі атракції. Я казала: “Та ні, давай я за себе, а ти – за себе”. Або “давай ти заплатиш за ланцюжки, а я тебе пригощу молочним коктейлем”. В підлітковому віці хлопці сприймають це абсолютно нормально, бо в них до кінця не сформована ця установка, що вони “мужики, які мають заробляти та платити”.

Але зараз це вже не мій підлітковий вибір та пошук справедливості. Це моя усвідомлена думка – якщо в жінки є якась потреба чи необхідність щось купити чи сходити в якийсь заклад, то вона цілком може дозволити заплатити за це сама. Вона має це робити.

Марія Леванчук, громадянська та екологічна активістка, головна організаторка еко-фестивалю “ДІЛИ”

Я ще від сім’ї знала, що жінка платить за себе, а чоловік – за себе. Так вийшло, що у батьків були окремі бюджети. Ясно, що якщо в сім’ї йшлося про великі покупки, тоді всі “скидалися” – це був сімейний бюджет.

Я ще тоді розуміла, що це в принципі нормально, коли людина, незалежно від статті, має свої кошти, а також знає, як ними розпоряджатися.

Коли в підлітковому віці я гуляла з друзями або ходила на побачення, і мені говорили “я за тебе розрахуюся”, я думала – “а що робити?”. Ми завжди доходили до висновку – “давай ти розрахуєшся тут, а я пізніше куплю каву чи розрахуюсь в іншому місці”. Тобто завжди намагалася зробити такий баланс.

Але дуже часто були ситуації, коли хлопці говорили “Ну розумієш, мені не зручно, ну як це так? Давай я заплачу за твою каву”. Я казала ні, дякую, але я можу сама. Таким чином чоловіки хочуть тобі сподобатися, вони намагаються тебе якось, ну, не гарне слово, але “купити”, або просто показати, що він “може”. З одного боку ти розумієш, що може й варто дати йому знати, що так, він “може”, хай порадіє. З іншого – я теж можу, і що? Це нічого не означає.

Тому коли намагаються мене пригостити, я відповідаю “Дякую, але я сама можу собі це купити”. Я намагаюся показати, що якщо хтось за мене заплатить, то це не означає, що він мені буде більше подобатися. Є інші речі, якими можна мене зацікавити – нормальне спілкування та цікава розмова.

Катя: У більшості хлопців є усвідомлена думка про те, що вони мають заплатити. При чому, не всім хлопцям це нормально. Коли хлопець каже “я пригощу”, і починається ось ця “битва за рахунок”, я пропоную поділити суму 50 на 50. Деякі хлопці приємно здивовані.

Багато хто думає, що чоловіки з цим народжуються. Ніби у них закладено в генах те, що вони мають платити. Ні, деякі хлопці так само розуміють, що це не окей. Таке враження, що коли ти кажеш, що заплатиш за себе – хлопець зітхає з полегшенням. Тобто йому вже не треба кожного разу думати, чи є у нього достатньо грошей, щоб покликати дівчину на побачення. З нього знімається ця функція – постійно платити за дівчину.

Я усвідомлено плачу за себе, бо я фінансово спроможна і можу це зробити – це моя позиція, як феміністки. Для мене це усвідомлений вибір і життєва позиція. Я ніколи не буду дозволяти за себе платити, тому що це є частиною моєї ідентичності. Я на рівні з чоловіком можу виконувати ті самі функції, що й він, окрім біологічних – але усі чисто суспільні.

 

– Чи були моменти, коли чоловіки на тебе відверто злилися, коли ти хотіла платити сама за себе?

– Так, але для мене це такий лакмусовий папірець. Я розумію, що він не винний –  він так думає і хоче нав’язати це мені. “Ти ж така маленька, я від тебе не очікував” – навіть таке я чула. У мене ніжна, “маленька” зовнішність і люди думають, що мене треба захистити, оберігати, заплатити за мене. Це все функціонал, який пов’язаний лише з тим, що я дівчина.

Якщо ти відмовляєш хлопцю, який виріс з чітким усвідомленням, що за жінок треба платити – це його принижує. Це ніби робить з нього неповноцінного чоловіка. Він вважає, що заробляти гроші, грати в футбол, носити синє – це ознаки справжнього чоловіка. І зокрема те, що платити має він.

Це гендерний стереотип, схема, яку ми всі засвоїли. І коли виникає певна ситуація, усі мають чіткі алгоритми як діяти – хлопець має заплатити за рахунок, а жінка – мило посміхатися і сказати “дякую”. Тому коли чоловік діє по гендерній схемі, а я відмовляюся – у нього починається збій системи.

Маша: Є такий старомодний патерн, що “мужик – це добувач”, який повинен принести гроші в сім’ю, і таке інше. І цей патерн має право на існування. Скільки людей – стільки думок. Але в сучасному суспільстві цей патерн трохи застарів. Ти розумієш – що ви два окремих індивіда і кожен відповідає за себе.

Катя: Є думка про те, що чоловік має платити за жінку. Я цю думку для себе не сприймаю, але залишаю її право на існування. Коли чоловік платить за жінку, часто це в інших людей супроводжується додатковими думками про те, що вона якась неправильна чи “утриманка”.

У мене такого упередження немає. Якщо є ситуація, коли чоловік платить за жінку і їм обом це комфортно, ніхто в цих стосунках нікого не принижує – це добре. Якщо ж чоловік платить за жінку, говорячи ніби “я плачу за тебе, сиди вдома і не працюй, ти ні на що не здатна”, або “Я “добувач”, сиди дома і чекай мене красива” – це жахливо.

 

У мене є друзі хлопці, яких я можу пригостити, так само як і дівчат. Це елемент турботи, коли мені хочеться якимось чином виказати свою увагу. Я припускаю, що в цієї людини теж може бути такий бекграунд, як у мене. Тоді я можу дозволити або подрузі, другу чи хлопцю заплатити за мене. Не на постійній основі, а як “одноразова акція”. Я запросила на каву – я плачу, а потім навпаки.

Маша: Коли наполягають заплатити за мене – у мене з’являється ще більше спортивного інтересу, аби він не заплатив. Починається “бійка за рахунок”. Але коли я розумію, що цій людині це дуже важливо і вона не буде від мене нічого очікувати навзаєм, я кажу “окей”. Я розумію, що ця людина може дуже сильно образитися.

У мене були робочі зустрічі, коли я розуміла, що чоловік за мене набагато старше і йому максимально принципово заплатити за мою каву. Хлопці мого віку ще не так реагують, а от старші чоловіки  – у них це ніби зачіпає гордість, коли не даєш йому розрахуватися. У такі моменти я розумію, що це ділові відносини і людині зараз це максимально важливо. Мене це особливо не злить, я просто спокійно це сприймаю.

Але коли я розумію, що ми з хлопцем на рівні – і я, і він можемо за себе розрахуватися – тоді я вже кажу “ні”, і швиденько сама розраховуюся, якщо він починає наполягати. Таке – не дозволяю.

Катя:  Я знаю, що жінкам часто важко відмовитися від того, що за них платять. Навіть тоді, коли вони себе відчувають при цьому некомфортно. Є різні на те причини – взагалі важко відмовлятися від будь-яких проявів уваги, які для жінок можуть бути важливими.

За цим багато що стоїть – бо часто жінки зобов’язані надати щось у відповідь. Коли хлопець саме наполягає заплатити після моїх численних відмов, я відчуваю себе неприємно. Мені також неприємно, коли моя відмова сприймається, як скромність. Це такий стереотип, ніби жінка свідомо не може сказати “ні, я сама за себе заплачу”, ніби вона просто сором’язлива.

Маша: Або “сильна і незалежна” радикальна феміністка.

Катя: Якось я їхала з робочої чи з туристичної поїздки автобусом, була дуже сильна заметіль і ми перечікували її на заправці. Чоловік, якого я взагалі не знала, вийшов із заправки і просто виніс мені каву. Була десята година, і я сказала, що не п’ю каву вечері. Він почав цю каву мені просто впихувати: “Ну випий, так холодно”!

Кожного разу, коли я тоді відмовлялась, він казав мені “Не соромся”. І люди навколо, на чиїх очах це все відбувалося, подумали, що ось ця дівчина якась неправильна, хіба їй важко взяти каву? Але люди не подумали, що за дивний тип і чого він чіпляється до дівчини. Тобто я вийшла винною у тій ситуації.

Маша: Платити за себе і не нав’язувати платити за когось – це повага один до одного. Я відчуваю, що ти поважаєш мене, а я – тебе. У нас в кожного є свій бюджет і своє життя, ми два індивіда, які між собою спілкуються, “любляться”. При цьому вони знають, що є якісь межі, які вони самі встановлюють.

Це прояв взаємоповаги – коли ви не пхаєте один одному гроші, а потім ними ж шантажуєте. Типу “а я тобі колись щось подарував чи заплатив”. Якщо людина буде цим тикати, то “ніт”, дякую.

Катя: Я хочу, щоб кожна дівчина, яка дозволяє за себе платити, поставила собі питання – чи точно їй це комфортно? Якщо їй це комфортно та жодним чином не принижує, не робить якоюсь неповноцінною (а це не робить нікого неповноцінним), і якщо чоловік не нав’язує її щось, не принижує – то це їхня справа, справа двох конкретних людей, які вирішують, що для них нормально.

Така ж порада хлопцям – запитайте себе, чи комфортно вам кожного разу платити за дівчину, відповідати фінансово не тільки за себе, але й за неї? Чи нормально, що окрім себе, чоловік має утримувати іншу повнолітню і спроможну людину? Поставте собі це запитання, просто задумайтеся про це. Якщо вам це комфортно – запитайте також про це дівчину. Може дівчина просто про це мовчить, бо боїться принизити таким чином хлопця.

Маша: Не бійтеся домовлятися з дівчиною. Дуже часто тему грошей оминають, аби не створювати зайвих хвилювань. Просто спокійно поговоріть і висловіть свою позицію – якщо ви обоє адекватні, то ви домовитесь. Але без емоцій.

Катя: Все можна вирішити розмовами. Ми не народились в стерильні кімнаті, де нам з дитинства казали “Ти спроможна жінка, яка може платити за себе”, а ти “спроможний чоловік, який не повинен платити”.

Кожен платить сам за себе – бо ми є рівні споживачі послуг. Але ми всі виросли в суспільстві, де чоловік – це такий “добувач”, який добуває на себе і на свою “принцесу”. Але ці соціальні конструкти не зовсім працюють.

Кого вони роблять щасливими – хлопця, який вимушений фінансово “тягнути” на собі і дівчину, і себе? Тим паче, якщо він не дає цього суспільству, то отримує у відповідь заяви, що він неповноцінний чоловік і так далі. Чи кого робить щасливим соціальний конструкт “принцеси”, яка можливо не задоволена, що за неї платять, і у відповідь ще й отримує якісь приниження. 

Ці соціальні конструкти не зовсім дієві, якщо людям некомфортно. Це не аксіома, яку треба застосовувати на кожну пару. Усі мають домовитися для себе про те, що підходить їм.

♦

«О, не кажіть, що чоловік о неї дбає, має про неї дбати! Не обманюйте себе самих і не ганьбіть природи, начеб вона систематично приводила неповнолітніх неудачників на світ і вкладала труди про них лише виключно в руки мужчин! Вона казала до жінки, як казала і до чоловіка, і до пташки, і до рослини: «Ось ти, і жий!»

Ольга Кобилянська

Читайте також: Фемінізм та ґендерна рівність у Вінниці: історії Анни Савчинської та Антона Ходакова

Фото Ольги Мірошниченко