Близько двох сотень військових реконструкторів з усієї країни, що представляли відразу кілька армій, три броньованих панцирника та раритетний Фіат початку століття, артилерія і як наслідок – запеклі бої в Центральному парку за участі сотень глядачів.

Цьогорічна реконструкція в межах фестивалю “Вінниця-столиця УНР”, вочевидь, стала найбільш масштабною, гучною та яскравою серед усіх, що проводилися у Вінниці в останні роки.

Реконструктори, які представляли дві російські армії – “червоних” та “білих”, а також підрозділи УНР та УГА, почали збиратися на Майдані Незалежності в центрі Вінниці ще по обіді. Від ранку тут розташувалася основна броньована та артилерійська сила протиборчих сторін, яку показували та про яку розповідали всім охочим вінничанам.

 

 

Рівно о 14:00 підрозділи усіх армій, які невдовзі мали зійтися в бою, почали шикуватися, а броньовики – заводити двигуни для урочистого маршу центральною вулицею.

 

Марш Соборною

Спершу на Соборну вийшов сучасний військовий оркестр, а за ним – українські підрозділи. Вже після колони з синьо-жовтими прапорами вишикувалися “червоні” та “білі” російські війська, а замикали колону панцирники та військова вантажівка “Фіат Іжора”.

 

 

 

Для проходу колони перекрили рух на Соборній в один бік, а поруч на тротуарах марш супроводжували сотні вінничан, які разом з реконструкторами рухалися до Центрального парку, де мало відбутися головне дійство.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Запланована на 15:00 реконструкція почалася приблизно з півгодинною затримкою. Перед цим ведучі заходу кілька разів попередили глядачів про неприпустимість заходити за огорожу, а також уважно стежити за своїми дітьми, позаяк під час реконструкції буде використовуватися значна кількість піротехніки. Як показали подальші події, організатори зовсім не перебільшували небезпеку.

 

 

Реконструкція почалася з виконання гімну: для цього над галявиною  залунав раритетний запис “Ще не вмерла України”, зроблений в 1919 році у Нью Йорку співаком Михайлом Зозуляком. За тим ведучі оголосили хвилину мовчання за загиблими у сучасній російсько-українській війні, а зокрема за бійцем Сашком Марківим.

 

 

Марків, відомий під позивним “друг Чумак” – давній учасник реконструкцій, член військово-історичного клубу “Повстанець”, неодноразово приїздив до Вінниці для участі в подібних реконструкціях. Учасник Майдану Сашко Марків героїчно загинув 27 вересня на Світлодарській дузі, захищаючи побратимів, у нього залишилася дружина та 9-річний син. На честь друга Чумака та решти загиблих українських бійців, учасники реконструкції виконали урочисту сальву – залп з усіх рушниць.

Перші бої за Вінницю

Нарешті на плац-театрі з’явилися перші військові: бійці Української Галицької Армії перебувають у залозі, а військовий капелан приводить їх до присяги. У ті часи проти українських підрозділів воювали відразу дві російські армії: білогвардійці (або “денікінці”), а також підрозділи більшовиків. Останні в лавах робітничо-селянської армії мали понад три мільйони військових. “Білі” ж сили значно менші кількісно, однак серед них було дуже багато досвідчених офіцерів, які служили ще в царській Росії. Проте мета в обох російських армій була одна – знищити молоду українську державу.

Але поки українські воїни співають пісень про жито жито та коноплі, а лікарки УГА, які й самі часто брали до рук зброю, надають допомогу пораненим і хворим.

Однак раптово з-за дерев з’являється підрозділ більшовиків, частина з яких пересувається на вантажівці Фіат Іжора, зробленій у Росії за “штатівською” ліцензією. Вони повертаються з успішно проведеної “продразвьорсткі”: примусового вилучення у селян продуктів. Поки “червоні” готуються до наступу на українську залогу, активна російська агітаторка в шкіряному одязі поширює серед глядачів листівки, закликаючи їх вступати до лав “робітничо-селянської армії” та всіляким чином підтримувати “страну совєтов”.

 

Зрештою лунають перші постріли: росіяни пішли в наступ. З флангу підрозділи УНР та УГА атакує ще один “червоний” загін. Під майже істеричні заклики російської агітаторки, вони наступають на українську залогу, вигукуючи “Здавайтєсь! Ви што, больниє?”, не припиняючи пострілів.

 

 

 

 

 

Зрештою, український підрозділ несе втрати, а залога опиняються під контролем росіян.”Червоні” беруть кількох українців у полон і… розстрілюють.

 

 

 

Більшовики облаштовують на захопленій позиції власний табір, чистять зброю, заряджають кулемет “Максим”, та готують засідку. Як з’ясувалося – недарма, адже вже за кілька хвилин на позиції одних росіян напали інші – “білі”.

На передній план знову виходить російська пропаганда: “червона” агітаторка відчайдушно кричить “Красная армія побєдіт!”. Однак на червоних насувається оперативне з’єднання “білих”: вони добре забезпечені майном та озброєнням і мають особливий козир – панцирник. Денікінці швидко вибивають “червоних” з позицій, до останнього відбивається більшовицький кулеметник, але під прикриттям “Фіату” – також відходить з поля бою.

 

 

 

 

 

“Білі” беруть в полон лише червону агітаторку: вона до останнього декламує більшовицькі пропагандистські тези, запевняє, що денікінці не здатні її розстріляти, але жити їй лишається лічені секунди. “Господа, єсть желающіє?” – питає командир у підлеглих, і один з білогвардійців без зволікань вбиває “червону” пострілом з гвинтівки.

– Ето прекрасно, господа! – сміються “білі”, поки більшовицька агітаторка конає на полі бою.

 

Українці наступають і перемагають

Після нетривалого святкування, підрозділ білогвардійців починає шикування. Але не проходить і кілька хвилин, як з іншого боку плац-театру в атаку йде підрозділ УНР з гірською гарматою. Це – найпотужніший підрозділ української армії: запорізька група під командуванням Павленка. Їх було передислоковано на територію сучасної Вінниччини, а саме під Теплик, Тростянець та Бершадь. Це був “залізний таран” проти наступаючого з одеського напрямку, ворога. О 8-ій ранку 20 жовтня розпочався генеральний наступ українських військ на білогвардійців.

Для “денікінців” наступ запорізької групи сплутав усі розрахунки та викликав дезорганізацію. Потужним ударом українці роз’єднали “білих” та створили загрозу прориву фронту.

На плац-театрі пролунало кілька дуже потужних вибухів, від яких почало ламатися гілля у дерев – це була артилерійська підготовка наступу українських військ. З нашого боку активно б’є гармата та кулемети, і майже одночасно – передовий підрозділ йде в блискавичний наступ, переходячи з росіянами в рукопашну та на бій шаблями.

 

Це змусило “білих” відступити, однак на їхньому боці значна перевага – панцирник, який не припиняє поливати вогнем з кулемету українських бійців.

 

Проте звук двигуна чується і за українськими позиціями: в авангард битви виїжджає спершу потужний броньовик “Черник”, який прицільним кулеметним вогнем відразу з двох “Максимів” ліквідує наслідки маневру “деніківнців”. “Черник” заходить з флангу і просто викошує “білих” свинцем – поле бою швидко вкривається російськими трупами.

Проте “білим” вогнем з гармати вдається підбити панцирник “Черник”. Він горить, а з димової завіси на полі бою з’являється другий броньовик – “Отаман Петлюра”. Він продовжує атаку українців, а натхненні підрозділи УНР та УГА, ривками, за підтримки кулеметників ідуть в наступ, хоч і несуть втрати.

Зближення не витримують і росіяни: вони зриваються та переходять у рукопашну. На плац-театрі починаються жорстокі сутички, над полем битви розносяться крики та зойки, галявина вкривається мертвими та пораненими тілами. Однак УНР отримує блискавичну перемогу і ось вже над захлопленим російським панцирником майорить жовто-блакитний прапор.

Вдячні глядачі реконструкції зриваються оплесками та біжать на плац-театр фотографуватися з учасниками потужного історичного дійства, де вже немає переможці та переможених. “Попереду в нашого війська ще багато гірких поразок і блискавичних перемог. Слава Україні!” – вигукують ведучі, а над галявиною лунає “Героям слава!” від вдячних вінничан.

 

 

 

 

 

Фото Ольги Мірошниченко

Читайте також: Три панцирника і гармати: у центрі Вінниці розпочалася виставка військової техніки доби УНР. ФОТОРЕПОРТАЖ