Оновлено: 23 Вересня 2017, в 10:48
Композиції тривалістю до 40 хвилин, 13 нот на секунду, український канадієць чи то пак канадійський українець – усе це про найшвидшого у світі піаніста та автора техніки гри на піаніно, яку ніхто не може повторити – Любомира Мельника.
68-річний музикант вперше відвідав Вінницю із концертом вчора, 20 вересня.
Концерт мав розпочатися о 19:00, але як це традиційно для виконавців, сам Любомир вийшов на сцену із невеличким запізненням – о 19:20. До того часу зала Вінницької обласної філармонії встигла заповнитися людьми різного віку та статусу.
На сцену до появи музиканта винесли тільки необхідне: піаніно, мікрофони та стілець.
Люди між собою перешіптувалися про те, хто він – цей Любомир, що про нього у нашому місті чули тільки одиниці? Та забігаючи наперед, зауважимо, що після концерту раптово кілька слухачів між собою почали говорити про цікаві моменти з біографії Мельника, які дехто «гуглив» просто під час концерту.
Читайте також про те, як організатори вмовляли музиканта відвідати Вінницю та про його рекорди
Врешті – Любомир Мельник на сцені. Він привітався із залою українською мовою з акцентом та сказав, що він у Вінниці – вперше.
- Це чудо, що піано робить, – каже Любомир напрочуд спокійним як для рекордсмена у швидкісній грі голосом.
Далі – без художнього редагування:
- Те, що я гратиму до вас, я правду кажу – нема, ніколи не буде концерту піаніста, класичного, який зможе грати ці твори. Перший твір – «illirion» – там тільки два тони грає і ви можете чути ту красу, які триста кілограм заліза співає для вас. Благаю вас, щоб ви починали чути чудовий звук Continues music, на який не здатне класичне піано.
Потім світло згасло, лишився світити тільки один прожектор – направлений на музиканта. Любомир сів за піаніно, закрив очі, залунала перша композиція і зала повністю стихла.
Музикант заграв «Іllirion» (Іліріон), на другій хвилині якої, як зізналися згодом деякі слухачі, відлік часу ними був втрачений. Зрозуміти відразу: тривала музика п’ять хвилин чи двадцять – було досить складно. У композиції поєднувалися спокійні мотиви, які непомітно переходили у Continues piano або ж у безперервний потік музичних нот. Втім, звуки повністю були «приборканими» – Любомир майстерно виділяв у їх потоці на головні та другорядні, гучні та тихі. Яскравий приклад техніки «звукового полотна». Завершилась музика знову спокійно.
- Мою музику хочу щоб люди мали в себе, – сказав після оплесків Любомир. – Часто я граю та записую на диск твір з двома піано. Сюди я привіз те, що не купити в інтернет чи деінде – диски з моїми творами. Цю музику я робив так, як хочу. Бо ті компанії беруть та міняють щось у них, а ця музика звучить мені близько. Ті диски мені зробити дуже дорого, але для України зробив такий «спешл».
До речі, вартість дисків із однією композицією варіювалася від 100 до 600 гривень залежно від упаковки – паперової чи пластикової. Охочих придбати диски з автографом всесвітньо відомого піаніста було чимало.
- Другий твір – «Метелик». Чотири роки тому я робив концерт, і там був готель. Я грав на піано, дорослі там не чули і не бачили, що я грав. Я міг бути тим, хто миє підлогу, а вони не мали часу стати і подивитися. Прийшли маленькі діти і прийшли в лоббі, посідали і для них це було як чудо. І вони любили чути піано.
Заграв «Метелик» – «Butterfly». Мелодія сповнена легких та мажорних акордів, вона світла та легка. Та знову ж таки, Любомир раптово «вплітає» у неї те, через що отримав звання найшвидшого піаніста світу – безперервне «музичне полотно». У залі знову – жодного звуку, вся увага прикута до музиканта та до його твору.
Анонсуючи свій третій твір «Млин», Мельник попередив – «тримайтеся, він буде 40 хвилин».
- Там така історія. Життя і смерть – все разом. Цей млин – дуже старий, великий. І він стояв 400 років. І як музика починається – млин спить, тільки диха. Прийде трішки вітер, колеса починають крутитися. Поволі, і вітер більше і більше, і отак все рухається – механічна музика. Потім вітер приходить сильний і все починає працювати дуже скоро, і так скоро крутяться, перфектно, що там немає часу. Млин гарно почувається, це нірвана. І млин – щасливий.
- Ця музика може для вас буде тяжко, але чекайте. Страшна бурія іде – хмари чорні до нього. Ви будете чути це, але не чути ті тони, які так скоро ідуть. Ви знаєте – я так скоро не граю, але тут це потрібно, бо буря так дує і б’є його. Це єдиний твір, де я так скоро граю, і нічого не може бути скорше за цю музику. І ви почуєте, як дух млину тікає звідти. І дух дивиться на своє тіло, плаче, що воно померло. Так і людина зна: воно було гарно, 10 хвилин тому був живий. Млин сумний і трохи злосний – як таке могло статися. Він міняє свою думку, це його пісня: не треба бути сумним, важне – він жив 400 років і кожну хвилину він бачив небо, кольори чудові, квіти, як діти бігали, сміялися, як то гарно було бачити, як сонце виглядало, світло танцювало, як він 400 років бачив безперестанку красу. Починайте розуміти – світ гарний і чудовий, але могло бути, що ви не бачили ніколи сонця, трава нас кусала б в ногах і боліло, а вода – могло бути що вона пече нам шкіру. Ми би пережили. Не можна думати, що світ такий гарний, бо воно має так бути. Світ зараз – то великий дар. Йдете додому – думайте, що бачать ваші очі, то могло би бути пекло, але тепер усе чудово, просто прекрасно.
Композиція, яка тривала 40 хвилин – здавалась щонайбільше 20-хвилинною. Увесь цей час, граючи, Любомир тільки іноді розплющував очі. Дехто в залі нишком втирав сльози. Коли музика скінчилась, зала зааплодувала та підвелася. Мельник вклонився та пішов зі сцени.
Із зали піаніст вийшов у фойє філармонії. Натхненні слухачі купували у піаніста диски із його творами, музикант їх підписував, декому вдалося із ним сфотографуватися.
Попри те, що музикант поспішав, VежА все ж змогла поставити Любомиру кілька питань.
Як часто Ви виступаєте в Україні? Які Ваші враження – від країни, нашого міста, людей?
- Це є п’яте місто, був Житомир, Київ, двічі Рівне. Дуже люблю бути в Україні, бо близько моїх людей. Україна специфічна, інакша. У Вінниці я містом не гуляв, бо не маю часу, мені дуже шкода. Я тут є перший раз, і хотів бачити. Я й Київ ледве бачив.
Також музикант розповів, що якихось вимог до інструменту, на якому він гратиме в тому чи іншому місті немає – бо піаніно він «може навчитися любити».
Відомо, що Ви маєте українське коріння. Розкажіть детальніше.
- Я не маю українського коріння. Я – українець. Мої батьки були. Так як і Ви, я є українець. Тільки не дуже добре говорю українською.
Про світові рекорди Любомир сказав, що сподівається знайти саме в Україні студентів, які зможуть їх перевершити.
- За це останнє століття майже всі найславніші піаністи прийшли з України. Я думаю, що тут в країні цій щось є.
Фото Андрія Завертаного, відео Альбіни Курбанової
Дякуємо!
Тепер редактори знають.