Вчора у Вінниці відбулася публічна зустріч з українським письменником та ветераном Артемом Чехом. Автор «Точки нуль» та «Району «Д» розповів вінничанам про творчість на війні, нелюбов до своїх перших книжок та роботу над фільмом, що створюється за мотивами його майбутньої книжки.
Артем Чех приїхав до Вінниці в межах літературного фестивалю «VinBookFest». Зустріч з автором відбулася 16 травня у креативному просторі «Артинов».
Артем Чех – український письменник родом з Черкас. У 2007 році з книжкою “Цього ви не знайдете в Яндексі” став переможцем всеукраїнського конкурсу “Міський молодіжний роман”. Головний редактор проєктів “94 дні. Євромайдан очима ТСН” та “Війна очима ТСН”.
З травня 2015 по липень 2016 роках служив у лавах Збройних сил України. Одружений з українською поетесою та режисеркою Іриною Цілик. Після довгої літературної паузи у 2017 році вийшла збірка есеїв Чеха “Точка нуль” про досвід перебування Артема у війську, а в травні 2019 року він презентував новий роман «Район «Д» про своє рідне місто Черкаси.
Про “Точку нуль” та побратимів
– Коли я йшов до війська, я вже, мабуть, не був письменником. Мені здалося, що моя літературна кар’єра якось так злетіла, а потім згасла. […] Тому, коли я прийшов до війська і мене питали, хто я, було б логічно сказати, що письменник. Але це було б дивно або ж висміяно. Я казав усім, що я – журналіст. Це звучало досить серйозно, бо тоді ще керівництво військове побоювалося журналістів, бо вони могли висвітлити все те некрасиве, що відбувалося в армії в той важкий перехідний період.
На війні Чехом була написана книга «Район «Д», також він писав журналістські колонки, а з щоденникових нотаток згодом народилася книга «Точка нуль». Минулого літа книга вийшла у британському видавництві “Glagoslav”.
– Дві третини нотаток просто не ввійшли в книжку. Мені здавалося, це не на часі, бо це буде руйнувати мою репутацію як ветерана, а ветерани мають відповідати певним стандартам. В нотатках було написано багато речей про людей, які досі зі мною на зв’язку. Я не можу писати нехороші речі про своїх побратимів, і власне навіщо? Це є у пам’яті, і можливо пізніше я про це напишу. Книжка вийшла в міру стримана. Я намагався робити її чесною, але не на 100% відвертою.
– Побутові моменти: почистили зброю, читаю Платонова, граю в МК. В принципі, щасливий. Тому що є брати, є друзі, є люди, на яких можна покластися і які чухають тобі перед сном голову. Є ті, хто чекає на твоє повернення. Вони люблять. Рідні, – Артем Чех, допис на фейсбуці, грудень 2015 рік.
Останнім часом підтримую зв’язок з побратима досить рідко, бо час іде, пам’ять м’якшає. Вже немає тієї гостроти почуттів, які були на початку, коли перші два роки хотілося зідзвонюватися чи не щодня. Два роки тому, коли я був останній раз у Вінниці, я телефонував свому капітану, гуляв з ним у парку.
Мій позивний спочатку був «Журналіст». Потім після паризького терористичного акту на «Шарлі Ебдо» мене чомусь почали звати «Шарлі», «Шарлій». Зрештою всі знову почали звати мене Чехом, як воно і має бути.
Про бабусиного бойфренда, зйомку «Фелікс і я» та Іздрика-актора
Дружина Артема режисерка та поетеса Ірина Цілик взяла участь у пітчингу Держкіно та отримала 100% фінансування на зйомку фільму за мотивами книги, яка ще не вийшла друком. Книгу написав Артем Чех, працювали над сценарієм Ірина та Артем разом. Письменник каже, що почав писати від першої особи, але зрозумівши, що вона стає дуже автобіографічною, змінив розповідь історії на третю особу. Працював над книжкою автор в селі Мрин, Чернігівської області.
У моєї бабусі був бойфренд, він колишній військовий, афганець. Я бачив приклад ПТСР на власні очі. Це дуже страшно і неприємно. Це побутовий садизм, алкоголізм та флешбеки. Я розумів, що мені це не потрібно, у мене був приклад. Тому я не сподівався, що теж доведеться колись брати зброю в руки.
– Остання глава «Точки нуль» – про людину, яка відіграла дійсно важливу роль в моєму житті. Це той самий ветеран афганської війни, колишній контррозвідник, десантник, ГРУшник, який був в гарячих точках в Нікарагуа, Чехословаччині. Тобто це людина непересічна, але звична нам на початку 90-х. Ветеран Афганської війни, таких було повно.
Його коронна фраза, коли він напивався, була «у меня в подвалах ветерани плакали». Я завжди думав, що їм було страшно і боляче, бо війна. Але їх просто допитували. Він прожив з нами 10 років, з перемінним успіхом пив, інколи тримався місяць чи два. Це все було дуже неприємно, бо ПТСР, який його супроводжував, це не найкращий приклад для дитини. Мій тато був постійно на заробітках, мама ненавиділа цього “Фелікса”. Звісно, це залишило відбиток на мені, як дитині, а потім підлітку. Я завжди мріяв написати про нього книжку.
Крім того “Фелікс” був графом, його бабуся була якимось нащадком Потоцьких. Він сам з Поділля, його бабуся з-під Вінниці. А тато був полковником КДБ, у нього було заможне дитинство з гувернером, домробітницею та власним водієм. Він постійно це повторював і я розумів, що у мене вдома живе граф, військовий, це все було цікаво.
На початку вересня минулого року розпочався знімальний процес, в грудні звершився. В головних ролях знімався син Артема та Ірини – Андрій, який зіграв юного хлопчика (прототипа Чеха). На роль афганця Фелікса утвердили українського поета та письменника Юрія Іздрика.
– Візуальна схожість майже стовідсоткова. […] Спочатку ми йому (Іздрику, – прим. ред.) запропонували знятися у тизері, прекіно, щоб показати, що ми приблизно збираємося робити. Він загорівся, сказав «я хочу» і знявся в тизері. Там не було особливих акторських завдань, але він впорався зі своєю задачею.
Коли ми його затвердили на головну роль, ми ще були не впевнені, наскільки він крутий актор. Так, він має харизму, впевнено почувається перед камерою, але що буде, коли він відкриє рота?
Для того, щоб актори попрацювали разом, притерлися і звикли один до одного, продюсери відправили їх на дачу на Київське море. Іздрик, акторка, яка грає мою маму, мій син, я як співсценарист, Іра як режисерка – ми там тусили, але у нас все ще були сумніви, чи ми правильно зробили, що взяли Іздрика. Інколи здавалося, що не було такої достатньої акторської влучності.
Але коли почався знімальний процес, це просто була як інша людина. Це дисциплінований актор, це професіонал, який знає, що робить. По-акторськи він все неперевершено робив, нам дуже сподобався і їхній контакт з моїм сином. Ми зрозуміли, що все зробили правильно.
Артем Чех каже, що очікувати фільм на великих екранах можна не раніше, аніж за рік-півтора. Перед тим фільм планують показувати на фестивалях кіно.
Письменник наразі працює над двома іншими книжками: “Одна буде збірником ста новел на певну тему, не хочу поки говорити яку. Такі соб історії з мого життя та оточення. Інша книга буде історична, про 19-те сторіччя, досить несподіваний для мене жанр”.
Фото авторки
Дякуємо!
Тепер редактори знають.