Скоро у світ вийде збірка поезії вінницького солдата 93-ї окремої гвардійської механізованої Харківської бригади Владислава Стафійчука («Змій») під назвою «Трансгресс і я».
Гроші на збірку збирали всією країною. Ідею допомогти бійцеві подала вінницька письменниця Вікторія Гранецька.
- “Завдяки прекрасній письменниці Ользі Деркачовій та шляхетному поету Богдану Томенчуку під час презентації книги пана Богдана «Місто героїв і понятих» в Івано-Франківську було зібрано решту коштів, необхідних для друку. Наразі вносимо останні правки в рукопис і відправляємо у видавництво. Щойно книга побачить світ, підготуємо для доброчинців примірники з автографами і вирушимо у невеличкий презентаційний тур містами України”, – повідомила письменниця.
Збірка «Трансгресс і я» – це літературний дебют воїна з Вінниччини, який брав активну участь у Революції Гідності та з 2014 року зі зброєю в руках захищає Україну від терористів і російських окупантів. «Змій» воював у лавах Правого Сектору, батальйонах «Азов» та ОУН, а з 15 жовтня 2015 року проходить військову службу за контрактом у складі 93-ї ОМБр. Побував у найгарячіших точках Донбасу – від Слов’янська до Пісків та шахти Бутівка.
До збірки Владислава Стафійчука увійшли вірші, написані з 2006 року. Юнак пише під псевдо «Влад Сорд» трьома мовами – українською, російською та англійською.
- Трансгресія в моєму розумінні – це подолання того, що здавалось нездоланним, перехід кордонів між можливим та неможливим. Моя перша поетична збірка присвячена друзям і бойовим побратимам, в тому числі –93-й окремій механізованій бригаді. Вдячний всім, хто допоміг виданню, яке, сподіваюсь, не останнє», – каже Владислав Стафійчук.
Деякі вірші він публікує на своєї сторінці у соцмережі. Пропонуємо частину з них до прочитання.
Deep
Вітрила наповнить втома,
Напориться борт на рифи.
Не верне корсар до дому,
Бо буде там сумно й тихо.
Розірвуть стихії небо,
Заповнить вода каюти.
Куди ти біжиш? Не треба.
Прийшов час навік заснути.
Не буде ні жаху з болем,
Печалі не стане місця.
Боротись на рівних з морем –
Це просто безглуздо, смішно.
І вітер поглине крики –
Забракне в легенях кисню.
Кидаючи долі виклик,
Готовий будь бути вбитим.
Забарвиться кров’ю піна,
Уламки засіють берег.
Вдивлятимуться глибини,
Мов з прапора білий череп.
Вода, наче крила ночі.
Охопить на мить туга…
Відкрий же широко очі
Торкаючись ніжно дна.
***
Змучені і зневірені
Ті, хто творять історію.
Пальцями почорнілими
Вчаться життю зі зброєю.
Серед усіх – не зломлені
Болем, смертями, зрадами,
І почорнілі, втомлені
Сплять у степу під ГРАДами.
Від барикад скривавлених
До Іловайських «опадів» –
Залишки йдуть незламаних,
Поки що не закопані.
Очі – глибоке озеро,
Де замість дна – поранення:
«З фронту лиш тих привозили,
Хто воював неправильно.»
І до катів усміхнених
Тягнуться руки згорені,
Що вже давно зневірені –
Та ще й тепер знедолені.
Нас залишилось мізерно,
Але ми – сталь гартована,
І, наче меч, обріжемо
Шиї брехливим головам.
Стануть в колони кіборги! –
Сотні очей пустих –
І не зупинять стінами
Чорних їх всіх та злих.
Друже! Коли вагаєшся,
Згадуй цих три слівця:
Кіборги. Не. Ламаються.
Кіборг. Це я. Це я.
Riot
Нездатність слабких повстати
Рахується за «нормально»,
Оскільки суспільні грати
Вас стримують наче сталлю.
Бажаннями відсіч дати
Ми викличем лиш тривогу,
Бо навіть йдучи до страти
В нас звично «молитись Богу».
Терпіння – це чаша повна,
Крізь вінця почне стікати.
Жагою до дій, не словом;
Бажанням слабких повстати.
І буде від крові чорно,
Захлинуться тим роззяви!
Підіймуть щелепи шторму
На хвилі своїх повсталих.
І стануть строчити в’яззю
Ножі, кулемети, пера.
Свободу відчувши, в’язні
Розчиняться геть по селах.
Підпіллям нестимуть Слово:
Людина не є худоба!
Людина не вільна знову,
В ній завжди була свобода!
Здригнуться усі принижені.
Відкинуть всі зайві сумніви.
Що значить для тебе вижити,
Як двері до щастя стулені?
Готуйся і лагодь зброю!
Лишилось вже зовсім мало.
В війні за священну волю
Ти будеш одним з повсталих.
Дякуємо!
Тепер редактори знають.