Мистецтвознавиці Катерина Носко та Валерія Лук’янець під час презентації своєї книги у Вінниці розглядали поняття кураторства в українському контексті.

Поки більша частина міста 21 квітня відпочивала на Vinnytsia Food Fest або ж очікувала на відкриття фонтану Рошен, в приміщенні Архіклубу зібрались митці та поціновувачі мистецтва. Тут презентували книгу “Де кураторство”. У ній зібрано дев’ятнадцять текстів діячів культури, які розповідають про власний досвід роботи у творчих угрупованнях, арт-ініціативи та про роль куратора у виставковому мистецтві нашої країни. Упорядниці книги Катерина Носко та Валерія Лук’янець досить спонтанно вирішили взятись за цю тему. Свого часу вони брали участь у кураторському інтенсиві в Харкові, а пізніше спілкувалися з багатьма художниками по всій країні.

– І в якийсь момент стало зрозуміло, що ось куратори розуміють важливість своєї ролі, а от художники ніби й не розуміють для чого їм куратори. Один з таких художників нам сказав, що йому куратор взагалі не потрібен і єдине хороше, що зробив для нього куратор, це пригостив піцою, – згадує Катерина Носко.

Дівчата відмітили, що існує певний момент непорозуміння: художник часто не розуміє, що саме куратор має робити. Але при цьому очевидно, що фігура куратора є ключовою і багато на що впливає у сучасних художніх процесах. Саме тому мистецтвознавиці вирішили поспілкуватися з художниками та зібрати їхні думки про кураторство в одній книзі.

Дослідження тривали близько двох років. Пізніше ще було витрачено багато часу на впорядковування книги.  

– Ця книга присвячена явищу художників-кураторів. Для нас було важливо поговорити з тими художниками, які співпрацювали або з незалежними кураторами, або з інституційними, а також мали досвід власного курування, – розповідає Катерина Носко.

За словами дослідниць, тема є дуже важкою і вона ставить більше питань, ніж дає відповідей. Процес спілкування з сімнадцятьма художниками та двома кураторами ще більше все заплутував, адже у всіх них своє бачення та сприйняття. Але, з іншого боку, це був цікавий досвід, який показав, що все не так просто, як може здаватися на перший погляд.

– Книга складається з трьох частин. Перша – це тексти художників, які ми розшифровували з багатогодинних інтерв’ю, Друга частина книги – це два інтерв’ю з кураторами. Справа в тому, що поки ми спілкувалися з нашими з респондентами, ми зрозуміли, що є кілька людей з якими у наших митців найбільше досвіду співпраці. Цими кураторами виявились Олександр Соловйов та Віктор Мізіано. А третя частина є коротким описом виставкових проектів та художніх груп і організацій, – розповідає Валерія Лук’янець.

В багатьох художників було своє сприйняття кураторів. Одні вважали, що це люди, які виконують суто адміністративну роботу, інші розповідали, що куратори це співавтори. Алевтина Кахідзе сказала: “куратор – це такий комсомол”, а для Арсена Савадова куратор це той, хто свистить на човні. “Хтось же ж має свистіти на човні, щоб інші веслували”, – каже він.

– Під час того як ми писали передмову, ми дійшли до такої резолюції: “куратор і є художником, а художник може бути куратором”. Ми вважаємо, що мова про те, яке мислення в цієї людини. Єдине, що художник, не маючи якихось умов, не маючи того самого куратора поруч, він вимушений вступати на цю територію і починає сам курувати. Навідміну від професійного куратора, художник-куратор може зайти в зону автономного мистецтва, тобто може курувати лише інколи, коли йому необхідно, – пояснює Катерина Носко.

Зрештою після презентації книги розпочалась дискусія з місцевими культурними діячами стосовно розуміння кураторства в мистецтві.

– Надзвичайно цінно, що паралельно з масовими гуляннями у Вінниці відбувалося кілька розмов про сучасне мистецтво, і ніхто не боявся того, що публіка не збереться. Взагалі не варто боятися тим, хто працює зі смислами. а не лише з масовими смаками, – поділився своїми враженнями від події менеджер з комунікацій книгарні “Є” Олександр Вешелені.

Він вважає, що такі події, як презентація “Де кураторства” виявляє сегемент культурних активістів і митців, які прагнуть орієнтуватись на світовий рівень репрезентації contemporary art і які бачать сенс у своїх проектах вже не одне десятиліття.

– Книжка – справжній мастхев для всіх, хто хоче розуміти механізми роботи художників і кураторів у нашу мегацікаву добу. Саме тому я і придбав її для себе, бо сам лише починаю освоювати складну суть кураторського підходу до виставок і перформансів, і дуже хочу бачити такого інтелектуально-художнього продукту побільше у Вінниці, –  зазначив Олександр Вешелені.

Фото з події “Де кураторство” у Вінниці

Микола Геркалюк

See Full Bio