20 жовтня в галереї «Інтершик» відбулась вистава «Жіночі голоси — жіночі долі», яка поєднала історії внутрішньо переселених жінок з окупованої території, що наразі мешкають у Вінницькій області.

6 різних історій жінок, які покинули власні будинки та обрали для життя Вінниччину, 6 особливих голосів, які намагались донести до глядачів ці історії. Вистава «Жіночі голоси — жіночі долі» була схожа більше не на виставу, а на сповідь, написану на папері та прочитану іншими людьми. Цю сповідь внутрішньо переселені жінки довірили трьом громадським активісткам із Вінниці Оксані Романюк, Оксані Пойді та Оксані Яцюк, які зібрали, записали та обробили їх.

Перед глядачами читці-вінничанки постали в звичайних образах, але з незвичайними історіями, які подекуди були настільки проникливими та моторошними, що глядачі не стримували емоцій, а деякі просто покидали приміщення у сльозах.

Ці історії про життя «до» та «після», про момент прощання з домом та усвідомлення, що справжнього дому більше немає, про сімейні зради та підлість близьких, про материнську любов та втрати, про розділення на своїх та чужих, про блокпости та емоції на них, про пошуки дому та себе у новому місті, про сльози та неприйняття, про підтримку та добрих людей.

Кожна з цих сповідей відкрила багатьом очі на реальну ситуацію на Сході та в Криму. Чого лише варті історії про трупи в холодильниках на блокпостах, відповідний сморід з ярів, куди скидали тіла розстріляних мирних мешканців, снаряди в будинках, розколи в сім’ї та втрати рідних.

«Ми тримаємось не на допомозі держави, а на добрих людях, які нас підтримують та допомагають» – було сказано в одній із історій жінок-переселенок.

Насправді вони не люблять, коли їх називають переселенцями, адже «ми не покидали свою країну. Ми її любимо і залишаємось тут, це внутрішнє переселення».

У кожній історії описані переживання в момент покидання дому та проблеми, які спіткали на новому місці. Всі ці жінки різного віку та статусу, але їх об’єднує втрата дому – «Нема дому — нема нічого.» – підкреслює одна із жінок-переселенок.

Майже кожна із них мала проблеми з пошуком житла.

«Коли чули звідки ми, то часто не хотіли брати на квартиру. До того ж ми просто в шоці від цін на квартири та зарплат у Вінниці. В нас в Донецьку заробітні плати набагато більші. Як можна прожити сім’ї на 5000, якщо квартира коштує 4000?» – розповідає в своїй історії донеччанка.

Не обійшлось і без теми політики у цих сповідях — одні хотіли вбити Януковича, інші людей, які підтримували Путіна. У кожній із них внутрішня війна з проросійськими жителями рідних міст, прагнення вигнати російські війська з окупованих територій та відкриття певних секретів.

Після закінчення вистави із залу було багато пропозиції про те, щоб видати ці історії або опублікувати. Але, як зазначила одна із організаторів вистави Оксана Яцюк, для цього потрібний дозвіл від усіх жінок, що погодились поділитись своїми переживанням.

Організатори, учасники вистави та глядачі ще довго спілкувались між собою, ділились враженнями та своїми історіями.

Історії читали:
Ірина Колесник – депутат обласної ради
Людмила Творун –  вчителька ЗОШ №3
Ольга Мотрич – журналіст
Оксана Пойда – викладач педагогічного університету, голова Вінницького Союзу Українок
Олена Павлова –  громадська активістка, журналістка, письменниця
Оксана Романюк –  вчителька, дослідниця, громадська активістка

Фото: Андрія Завертаного 

Марина Однорог

See Full Bio