До вінницької садиби Коцюбинського учора, 27 березня, прийшли усі бажаючі кликати весну: співати веснянки-гаївки, розписувати яйця і танцювати «Кривий танець».
Світлицю садиби етномайстри прикрасили, як кажуть, найдорожчим. Тут модерні 3D-витинанки поєднали разом із древніми речами з приватних колекцій членів організації. Центральне місце в експозиції займає старовинний килим з Крижопільського району, точніше його частина. Як розповідає голова громадської організації «Етномайстерня Коло» Наталя Сентемон, якщо вдома був один килим, а доньки на виданні дві, то вони просто різали його навпіл.
Поряд з килимом на стіні рушник, вишитий в кінці 1890 року із села Клембівка, Ямпільського району. Яскрава символіка його не досліджена, але відповідає святу. Прикрасили кімнату також хустками, що вишивали на весілля, скромними давніми рушниками, які ткалися на старих верстатах. Завершують експозицію дві ткані скатертини. А на стінах звисає близько 300 великодніх писанок, які власноруч розписували майстри громадської організації.
У віддаленій частині світлиці проходить майстер-клас з писанкарства. За столом при свічках, дорослі та діти намагаються розписати яйце так, як у давнину. Спочатку підігрівають писачок над свічкою, вмочують його у віск і наносять перші символи.
— Це ті побажання, які ми хочемо послати своїм рідним, — розповідає народна майстриня Людмила Філінська. — Запитую в дітей: «Без чого життя не буває?». Діти різне відповідають: «без їжі», «без холодильника». Пояснюю, що найголовніший символ — це сонце. Без нього немає життя. А також без води, яку ми позначаємо хвилястими лініями, їжі, символом якої є колоски, травичка, деревце.
Зустрічати весну так, як колись пращури, почали з веснянок та гаївок. Записали їх в селах нашої області. Для цього навіть вбралися відповідно. Голови жінок увінчують чорні головні убори — східноподільський каптур. Це напівсферична шапка, вишита прадавніми символами та заверчена хусткою. За словами майстрині Юлії Васюк, такий атрибут одягу носили ще до мануфактурних хусток.
Ніхто не знає, коли саме їх почали вдягати, але ще в 60-х роках 20 століття голову нареченій покривали каптуром, так як сьогодні хусткою.
Костюм складається із спідниці, тканого поясу, сорочки, нагрудника, каптура, черевик. З прикрас — згарди, корали, баламути, «гадюче» намисто, янтарні буси. До речі, всі костюми, в які вдягнулася етномайстерня, з приватної колекції Юлії. Село Бондарівка, Чичельницький район. Більшість з них належала її родині.
— Це мій спадок. Маю п’ять автентичних нагрудників. На дівчатах чотири старовинних нагрудники за зразками яких відтворена решта, — ділиться вона.
Після веснянок пішли в танок. «Кривим танцем», що танцюється зигзагоподібно, показали, як змінюється ніч на день, зима на літо, життя на смерть. Закликали весну і великим «Кроковеєвим колесом» — символом сонця. Діти разом із фольклорним гуртом «Мокоша» крутили колесо за годинниковою стрілкою, щоб збудити землю. Традиційно під кінець заходу билися великодніми крашанками.
Фото Андрія Завертаного
Дякуємо!
Тепер редактори знають.