На початку 2018-го Україна здійснила низку змін в законодавстві про домашнє насильство, деякі з яких вже вступили в дію, а частина набуде чинності в січні 2019-го. Тепер на кривдників та кривдниць в сім’ї чекає кримінальна відповідальність, а секс «без згоди» вважатиметься зґвалтуванням.

Vежа вирішила обговорити зміни до Закону з протидії та запобіганню домашньому насиллю з експерткою з протидії насильства, керівницею громадської організації «Інформаційно-просвітницький центр “ВІСЬ”» Світланою Дубиною.

Насправді Україна відноситься до тих країн, де ще не навчилися ідентифікувати домашнє насильство, приховане за національними традиціями, пронизаними народними приказками типу «Б’є – значить любить» та культом чоловіка – господаря в усьому. Однак на думку правозахисниці питання легітимізації боротьби з домашнім насильством в країні буде вирішена не так швидко як би того хотілося  і тут би дуже допомогла ратифікація Стамбульської конвенції.

– Дуже добре, що прийняли Закон, але як на мене є велика проблема, що цим Законом підмінили те, що давно очікували правозахисниці і правозахисники, які займаються темою ратифікації Стамбульської конвенції. Це ратифікація конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству й боротьбу з цими явищами. Конвенція була відкрита до підписання в 2011 році. Україна в 2011-му її підписала й відтоді ми вже сім років чекаємо на ратифікацію. І все ніби йшло до цього, але рада церков висловила свій протест. Причому протест не самій конвенції, як вони зазначили, а тим термінам, які вживаються в угоді, наприклад, «ґендер». Це дуже дивно, тому що чимало країн, навіть «більш оцерковлених» ратифікували конвенцію. Крім того, ще більш дивним і неприйнятним є те, що за Конституцією Україна – світська держава, але церква так активно втручається в процеси, які не є в її компетенції.

Як оцінюєте законодавчі зміни? Усе враховано чи про щось забули?

– Позитивне те, що до Кримінального кодексу введено спеціальну статтю про покарання за насильство. Нарешті це вже не адміністративна відповідальність – умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо теперішнього чи колишнього подружжя/партнера, може загрожувати кривдникові тюремним терміном аж до п’яти років. А от корекційні програми для кривдників, вважаю, – гроші на вітер. Я дуже сумніваюся, що для кривдника підійде щось інше, крім жорсткого покарання. І мені дуже дивно, що людина, яка вчиняє насильство за наші ж гроші має отримувати психологічні послуги.

Кривдники дуже часто кажуть: «Ось вона мене довела і я не міг стриматися – вчинив фізичне насильство» або «Мене довів/довела керівник на роботі, то я прийшов додому і все «зігнав» на жінці». Тоді у мене завжди виникає питання: чому на роботі до людини, яка ієрархічно вища, можна стриматися, а вдома собі ради дати не можна? А тут нам кажуть “давайте витрачати бюджетні кошти – будемо таких коректувати”.

 – Раніше, коли чинилося насильство щодо членів родини, було важко пояснити поліції, що це насильство. Посил від них був такий: «це ж вдома – якось собі потім розберуться». Тепер, якщо вчиняється насильство щодо членів родини, то це навіть більш обтяжуюча обставина для покарання. Більше того, якщо при цьому присутні діти – це також обставина, що обтяжує покарання і дозволяє суду прийняти рішення про більш жорстке покарання. Або, наприклад, якщо за  зґвалтування у Кримінальному кодексі передбачено покарання від трьох до п’яти років позбавлення волі, то за зґвалтування в родині, тобто дружини або партнерки – від п’яти до десяти років. Крім того, тепер зґвалтуванням вважається проникнення  в тіло партнера  без його добровільної згоди.

 – Дуже добре, що в Законі відходять від поняття «жертви». Є «кривдник» і «людина, яка зазнала насильства» чи «потерпіла».

В законі  передбачено, що поліцейські, які прибули на виклик, пов’язаний з застосуванням домашнього насильства, повинні будуть оцінити ризики повторного насильства і, у разі потреби, застосувати терміновий заборонний припис. Тобто кривдника можуть зобов’язати негайно залишити місце, де відбулося насильство, і заборонити наближатися до нього на певну відстань. Кривдникові можуть заборонити листуватися чи телефонувати “жертві”. Більше того, поліція зможе виносити цей припис на свій розсуд, навіть без заяви потерпілих осіб.

 – Раніше поліція приїздила і нічого не могла, або не хотіла, зробити. І «жертві» було потрібно іти з дому, а тепер навпаки. Мені представник поліції  каже (на одному із тренінгів, – ред.): «А куди він піде?». Слухайте, а коли жінка часом боса, з дітьми йде кудись в ніч, то когось це дуже хвилює? То, може, нехай він до готелю піде, провітриться, я не знаю, що йому робити.

Законом передбачене створення Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства і насильства за ознакою статі. У ньому будуть дані про кривдника та скривджену людину і про обставини випадку такого насильства. Він не буде відкритий, але дані в ньому зберігатимуться протягом 10 років. І, наприклад, суду легко буде дістатися до реєстру і подивитися чи людина вчиняла насильство і якщо вчиняла, то, вибачте, я маю сподівання,  її вже не будуть направляти на корекційну програму, а суд винесе адекватне покарання.

 – Є цифра, яка мене дуже тривожить: 50% жінок, засуджених за умисне вбивство, покалічили чи вбили своїх чоловіків чи партнерів під час вчинення саме над ними насильства. Ці вбивства кваліфікувалися, як звичайні вбивства і суди практично ніколи не приймали до уваги, що людина була скривдженою, потерпілою від насильства. Зараз уже є зміни і це буде враховуватися.

Як взагалі у Вінниці з допомогою? Чи справляється місто з реабілітацією постраждалих від домашнього насильства: ті самі притулки, колл-центри тощо?

– У нас є «гаряча лінія» департаменту соціальної та молодіжної політики ОДА. Таку «гарячу лінію» координують наші колеги з громадської організації «Прогресивні жінки». Однак, на мою думку, телефон «гарячої лінії» ГО «Ла Стради – Україна» – 116-123 має бути скрізь. Його ми намагаємось максимально поширювати, де тільки можемо, аби будь-яка скривджена особа могла подзвонити і отримати консультацію. І цей дзвінок наразі є і  має завжди  бути дійсно безкоштовним.

За цим Законом держава зобов’язана відкрити достатню кількість притулків для осіб, які постраждали від домашнього насильства. Наскільки мені відомо розпочався процес по створенню притулку у Вінниці. Та я хочу, щоб відкрили не лише достатню кількість притулків, а й щоб там працювали дійсно кваліфіковані люди. Однак в мене виникає питання підготовки таких фахівців, які мають працювати з темою насильства.

 – Мені би дуже хотілося, щоб Вінниця стала «зоною безпеки», де не чинять насильства. Але, щоб не вийшло так, що «ми не чинимо насильства, то давайте не фіксувати його випадків». І взагалі я боюся сухих статистичних звітностей, коли все заганяють у циферки, щоб потім не вийшло чергового виконання плану.

Чи відстежуєте Ви ситуацію у Вінниці в розрізі теми домашнього насильства. Зокрема, які його види: психологічне, сексуальне, фізичне чи економічне найчастіше зустрічаються?

– Ні, у нас не має такого моніторингу. Буквально останні цифри оприлюднила адвокатка ГО «Центр «Жіночі перспективи» Галина Федькович, що не менше 75% жінок у всьому світі потерпали від сексуального насильства. Я лише уявляю, що наскільки нашим людям буде важко зрозуміти, що будь-який сексуальний контакт без згоди – це зґвалтування. Коли ми запитували дівчаток років 10-14-ти, що вони вважають сексуальним насильством, то деякі з них зазначали, що окрім фізичних дій і примушення дивитися порнофільми, інтернет насильство, тощо.

Уповноважений Президента  з прав дитини Микола Кулеба наприкінці минулого року озвучив страшну статистику, що в Україні всього близько 7 мільйон діток, з яких, за його даними, один мільйон у той чи інший спосіб зазнавали сексуального насильства. Люди, це просто жах. Приміром, психологічного насильства зазнають практично всі. Наприклад, хіба не насильство, коли викладач може сказати дівчині: «Добре фізику знаєш. Ну нічого «курица тоже птица, но не летает»? Це нормально?

 – Та загалом питання моніторингу теж стосується питання ратифікації Стамбульської конвенції. Конвенція – це міжнародні стандарти. І якщо вона ратифікована, то там є багато механізмів, які дозволяють моніторити, протидіяти і таке інше.

А як до речі впровадити перевірку на «домашнє насильство» в громаді, адже по суті воно залишається закритим від чужого ока і про нього не особливо охоче і розповідають?

– Першочергово це інформування «що є насильство». Наша організація багато працює в навчальних колективах з молоддю. І ми бачимо, чуємо, спілкуємось з дітьми, що проблема насильства дуже гостра. Кілька років тому ми брали участь у всеукраїнському дослідженні за результатами якого 80% дівчат вказали, що вони зазнають насилля в навчальних колективах. Зазвичай вони ідентифікують лише два види насильства – фізичне і сексуальне.  Про психологічне й економіче і дорослі, і молодь мало знають.

Треба також наводити кейси, але делікатно, ні в якому разі ні в кого «не тикати пальцями». Треба постійно говорити про те, що табуювання цієї теми і приховування її тільки шкодитиме людині. Але людина в насильстві втрачає ресурс і  повірить в реальну допомогу  лише тоді, коли буде дієва  система допомоги й підтримки. Ще треба інформувати про телефони «гарячої лінії», про максимально можливі установи та інституції, які можуть допомогти, психологічні консультації.

Який наразі механізм протидії домашньому насильству у Вінниці?

– Сьогодні у нас немає чіткого дієвого механізму. Місяців зо два тому мені телефонують – підіймаю слухавку і чую: «Ваш телефон дали на «гарячій лінії» – заберіть мене». Куди? Це була жінка 26-ти років, з інвалідністю, над якою, за її словами, чинять насильство мати з татом. Вони її не випускають, забирають телефон і пенсію. І за її словами так було завжди. Але вона наважилася просити допомогу лише тоді, коли закохалася.  Мені ж вона подзвонила з лікарні. Потім я її передала на «гарячу лінію». Колеги через департамент звернулися до її районної соціальної служби. Також разом з нею в телефонному режимі подавали заяву до поліції. До цього вона жодного разу не подавала заяви про те, що скривджена. Жінка навіть не вірила, що в неї цю заяву приймуть.

 – А от починатися все має з виклику поліції. При цьому в ідеалі уявляємо, що поліція знає положення нового Закону, бо вже з 12 січня ввійшли в дію обтяжуючі обставини для покарання за насильство в родині, зґвалтування, зокрема якщо сексуальне знущання відбулося над людиною з інвалідністю. Поліція має зробити припис і означити, що це насильство, а не «давайте розбирайтеся між собою». Після чого поліція передає все до відповідних соціальних служб, де постраждала має бути під фаховим супроводом.

Якщо говорити про ґендерну рівність. Чи опікуються у Вінниці захистом чоловіків від домашнього насильства чи це ще недоторканна тема?

– Чому я говорю про жінок? Тому що в переважній більшості потерпілими є жінки. За ООНівськими джерелами 95% жінок у світі тим чи іншим чином зазнавали насильства.

Напередодні прийняття Закону мене ваші колеги просили прокоментувати насильство жінок щодо чоловіків. Тоді я зрозуміла, що пішла така показова хвиля, що жінки чинять насильство над чоловіками. Та навіть питання 95% жінок і 5% чоловік це навіть не порівнювано. Тим паче чоловіки ієрархічно частіше  вищі. Тому такі речі я вважаю маніпулятивними. І було би насправді добре промоніторити, який відсоток звернень відхилені за проханням поліцейських, які приїздили на виклик і кваліфікували насильство, як хуліганство.  Ми це все знаємо, адже потім нам жінки розповідають як на них тиснуть та кажуть «забери заяву», «розбирайтеся самі» або «сама винна».

За інформацією ГУ Нацполіції у Вінницькій області, у 2017 році надійшло понад 7,8 тис. повідомлень громадян за фактами скоєння сімейно-побутових конфліктів, з них 90% (більше 7 тис. осіб) – від жінок, майже 9% (700 осіб) – від чоловіків та 1% (77 осіб) – від дітей. За останні п’ять років у поліції відзначають тенденцію збільшення таких звернень щороку на 6-9%. Станом на 1 лютого 2018 р. на обліках в органах поліції перебуває 4550 кривдників, з яких 4114 – чоловіки, 630 – жінки та 6 – неповнолітніх.

Зокрема в 2017 році поліцією було винесено 1221 захисний припис, поставлено на превентивний облік 5 527 осіб, які вчиняли насильство в сім’ї, 6090 правопорушників притягнуто до адміністративної відповідальності, 1016 кривдників направлено для проходження корекційних програм.

Роздуми про насильство…

 – Є таке поняття як синдром набутої безпорадності. У жінок, які зазнають насильства не вистачає внутрішнього ресурсу зупинити це коло насильства. Але яке насправді визначення домашнього насильства? Будь-яка дія проти людини, яка супроводжується наданням шкоди, порушенням прав людини і здійснюється людиною, яка має перевагу сил – це і є насильство. Так ми пояснюємо молоді в навчальних закладах. І вони дивуються, що змусити першокурсника чи першокурсницю принести з буфету піцу – це насильство, але студенти реагують на наші пояснення.

 – Насильство це епідемія. Якщо вона прихована, то носіїв насильства не виявляють і вони не піддаються законному жорсткому  «лікуванню», то епідемія не припиниться, а перетвориться в пандемію. Я вважаю, що у нас зараз епідемія насильства. І ось цей Закон, як на мене, – антивірусний препарат, щоб епідемія насильства не перетворилася в пандемію.

– Мій меседж на усі «звинувачення», які я часто чую – не розказуй у якій мені спідниці ходити, а не ґвалтуй. Наші колеги в різних містах України часто проводять акції, наприклад, «Право на ніч». Чому вважається, якщо жінка іде вночі, то вона якимось чином провокує насильство. Це абсурд, але це є. І коли кажуть «так це ж родичі» – знайте, що в насильстві родичів немає.

 – Стосовно насильства у мене лиш одне слово – «СТОП!». Виявляється, що у нас люди не вміють казати «Стоп!».  Зокрема діток треба вчити цього слова. Якби моя воля, я ще б і з малюсінькими працювала. Діти мають чітко розуміти, що ніхто не має права доторкатися до їхнього тіла крім батьків і лікарів. Буквально днями ми обговорювали з колегою, коли батьки кажуть «поцілуй цю тьотю чи цього дядю». Це абсурд. Не можна таких речей робити. Ми в такий спосіб попираємо право дитини на її власне тіло. Ми не вчимо розуміти дівчинку чи хлопчика, що їхнє тіло є недоторканним, а це треба робити змалечку.

 – Поки насильство є легітимізоване і завуальоване під увагу, симпатію – це біда. Треба дуже чітко розуміти і розставляти акценти: немає згоди – це насильство, а б’є – значить сяде.

Фото Ольги Мірошниченко

Валерія Жовтун

See Full Bio