100 сторінок креативно про науку: у Вінниці презентували журнал «Куншт»

4 Грудня 2017 19:23

Автор: Марина Однорог

Як креативний журнал про науку став популярним у Вінниці, яким може бути наше відчуття часу та як вінницькі автори долучилися до створення одного із випусків журналу.

Нещодавно до Вінниці приїздили випускові редактори журналу «Куншт» Юлія Білоус та Микола Рачок, щоб презентувати останній номер журналу про час, до якого долучилися і вінничани Інна Сандюк та Андрій Завертаний, котрі зробили репортаж про унікальну колекцію годинників із кав’ярні «Пан Заваркін і син». Окрім цього, редактори провели декілька інтерактивів із слухачами, а також загалом розповіли про всю «редакційну кухню» «Куншту».

Останнього осіннього дня в приміщенні книгарні «Є» був справжній аншлаг — довелося доставляти стільці, а декому стояти. Що цікаво, це, напевно, одна із небагатьох презентацій, де відсоток представників чоловічої статі був значно більшим.

Ще на початку презентації Юлія та Микола зазначили, що вона складатиметься із двох частин — перша була присвячена саме темі номеру та частково роботі над ним, а друга – безпосередньо команді та самому журналу загалом.

Через декілька хвилин у книгарні залунала дуже дивна музика, як виявилося згодом — розтягнута в декілька разів версія відомого хіта «Jingle bеll rocks». Таким чином редактори хотіли показати наскільки важливим є сприйняття часу.

Коротка історія часу

Юлія та Микола почали свою розповідь із сприйняттів часу і першим назвали циклічне, яке пов‘язане із циклом природи. Тут за основу взято зміни місяця. До речі, аграрії до цього часу використовують даний календар.

Християни не були згодні із циклічною моделлю часу, тому що, якщо користуватися лише нею, то Ісуса вбивали, розпинали безкінечно. В християнстві було прийнято говорити про лінійний час, прямий рух. Був свій початок, світ який створив Бог – це така точка відліку, а кінцем мав стати Страшний Суд. В середньовічних хроніках Страшний Суд називали кінцем часів, але ніхто не знав коли він настане, – розповідає випускова редакторка Юлія Білоус.

Микола Рачок додає вже про інше сприйняття часу, яке найбільш не інтуїтивне. Та розповідає, що години з‘явилися ще в Шумері, а потім активно впроваджувалися і застосовувалися в Римській імперії.

Із занепадом Римської імперії про години знову забули, але потім почали відновлюватися виробництва і про них знову згадали, адже потрібно було зрозуміти, як можна координувати роботу працівників та яким чином вони можуть дізнатися, що робочий день закінчився. В певну годину на кожному цеху був свій дзвін і він дзвонив. Але так, як в принципі, ще такої загальної домовленості в місті не було, всі цехи дзвонили не одночасно і це призводило до різних конфліктів. І щоб вирішити це питання з цехів знімали дзвони, натомість поміщали один дзвін з загальним годинником на вежі міста і таким чином час було уніфіковано, – додає Юлія.

Редактори також розповіли про час у 19 столітті, коли він все ж був досить різним. Наприклад, через кожні 20 кілометрів подорожуючим потрібно було переводити годинники на три хвилини, а зважаючи на те, що в цьому столітті була дуже активно поширена залізниця, зокрема, Британська, це створювало дуже багато неприємностей. Люди регулярно пропускали свої потяги лише через те, що забували перевести годинники.

1847 році Британська залізниця вводить один загальний поділ часу на основі Грінвицького. В 1884 у Вашингтоні збирається конференція, яка стосується урегулювання часу. Саме там на весь світ прозвучала ідея канадського інженера, який запропонував ідею про поділ Землі на декілька часових поясів, які ми знаємо і зараз. Цей процес насправді затягнувся надовго і останньою країною, яка перейшла на цей час став Непал 1986 році, – продовжує розповідь Микола.

Редактор також розповідає про те, що після Великої французької революції сприйняття часу також хотіли змінити. Наприклад, шкала годинника мала 10 годин, а не 12.

Експерименти із сприйняттям часу

Далі Юлія та Микола вирішили показати експеримент, який стосується суб‘єктивного сприйняття часу. Для цього всім відвідувачам запропонували взяти аркуші паперу та ручки і намалювати на них три кола, які символізуватимуть минуле, теперішнє та майбутнє, або ж просто зробити це в уяві.

Якщо ваші кола не перетинаються — я вас вітаю, ви ще діти. Це характерне сприйняття часу саме для дітей. Вони ще не розуміють, що минуле може впливати на їх теперішнє і тим більше, що щось з минулого може трактуватися на майбутнє. Діти зазвичай сприймають все дуже відокремлено і протягом свого дитинства формують їх суб’єктивне сприйняття часу. До трьох-чотирьох років у них взагалі немає зв‘язку між минулим, теперішнім і майбутнім. Чим людина старша, тим ближчими стають кола один до одного. Це не говорить про якусь норму чи відхилення. Це просто цікаво подивитися чи людина обирає якусь іншу модель, чи може порвати з минулим, почати нове життя і забути все те, що сталося. Але переважна більшість випадків показує те, що чим більше будуть перетинатися ваші кола, тим старше сприйняття часу у вас є, – розкрила деталі експерименту Юлія.

Микола ж навів приклад відомого в Україні та за її межами біофізика, нейрофізіолога Олега Кришталя. З минулого витікає те, ким він є зараз і з минулого витікатиме те, ким він буде далі. На малюнку біолога минуле найбільше, теперішнє менше, а майбутнє найменше.

Одним експериментом випускові редактори «Куншту» не обмежилися і запропонували слухачам написати рік і бажано дати подій світового та суто українського значення. Робили вони це не для того, аби перевірити ерудицію вінничан, а задля усвідомлення відчуття часу. Виявляється, коли ми не знаємо точної дати події, то наближаємо її ближче до нашого часу. Також для подій, які відбувалися десятки років тому, характерне наближення.

Це пов‘язано з тим, що у нас є така властивість ніби стискати час, тому що час він зазвичай дуже сильно біжить. Але все також залежить від чистоти наших спогадів, якщо ваші спогади достатньо ясні щодо якихось подій, які мали для вас якесь значення. Наприклад, ви довго вивчали якусь подію на ЗНО, коли готувалися до вступу. Ви швидше за все наблизите її до себе, навіть не пам‘ятаючи точної дати. Коли спогади мутні, то не можете навіть приблизно сказати, коли це все відбулося, ви віддалите якусь подію. Віддалення подій характерне для подій, які сталися нещодавно. Цей експеримент зовсім нічого не показує нам, сприйняття у всіх різне, – говорить Юлія Білоус.

Також Юлія та Микола розповіли про експерименти які проводили вчені над мозочком пацієнта з епілепсією, коли при деактивації певних його частин, людина перестає розуміти теперішнє. Також вони поділилися історією Мішеля Сіфра, котрий попросив, щоб його закрили в печері на два місяці без можливості контролювати час. Як виявилося, в таких умовах час тягнеться досить довго, адже він одноманітний. Підтверджуючи цей факт, Микола зазначив, що час, який наповнений справами, емоціями і розписаний майже похвилинно летить дуже швидко, але потім аналізуючи день, розумієш, що він був дуже довгий та наповнений спогадами.

Навпаки ж, коли наш день не наповнений справами, то триває дуже довго, довго тягнеться. Саме тому у нас завжди дуже багато спогадів з дитинства, адже тоді ми постійно пізнаємо щось нове. У дорослому житті багато хто з нас живе за графіком, тому таких яскравих моментів не так багато, – говорить Микола Рачок.

Як працювалося вінницьким авторам над випуском про час

Юлія Білоус розповіла, що окрім головної теми, вони завжди пишуть окремі матеріали, про те, що цікаво редакції. До того ж, журнал має постійні рубрики, як «Наука в Україні», «Персона» та «Фоторепортаж». Для сьомого «Куншту» матеріал робили вінницька журналістка Інна Сандюк та фотограф Андрій Завертаний.

Інна розповіла, що для неї була зовсім неочікуваною пропозиція головного редактора Кирила Безкоровайного, написати матеріал для нового випуску. Як виявилося, саме Інна порадила редактору і його дівчині завітати до музею-кав‘ярні «Пан Заваркін і син», навіть не підозрюючи, що темою наступного номеру буде час.

Мені дуже подобаються історія, я люблю інтерв‘ю. Ти можеш дізнатися якусь історію, а я з історії випливають й інші історії і виходить класний матеріал. Коли я почала робити матеріал про Вітальню щасливого часу, то зрозуміла, що робитиму матеріал не про людей, а про об’єкти, але в них також є своя історія і мені це теж страшенно було цікаво. В цьому закладі всі екcпонати мають дійсно унікальну історію, – говорить журналістка.

Інна також розповіла історію про те, що ніколи не розуміла сенсу годинників із зозулями, але саме під час роботи на матеріалом у музеї зрозуміла, що є дійсно цікаві експонати і вони можуть виконувати одночасно декілька процесів. Також журналістка зазначила, що з величезною відповідальністю поставилася до роботи над матеріалом після розповіді власника кав‘ярні-музею про журналістку-нездару.

Я розуміла, що я такої слави не хочу і подумала, що треба класно написати. От нещодавно Сашко Вешелені розповів мені, що бачив примірник Куншту у закладі. Значить матеріал таки хороший, – розповідає Інна Сандюк.

Для фотографа Андрія Завертаного це також було цікавим експериментом і він більше розповів про технічний процес роботи.

Варто розуміти, що це зроблено завдяки звичайному ватману. Ми просто вийшли на вулицю, повиволікали всі годинники, хоча власник був цьому не дуже радий, приклеїли ватман на скотч і знімали. Взагалі я хочу подякувати за надану можливість співпрацювати з таким класним журналом. Незважаючи на те, що я вінничанин і знаю про цей заклад, мені було дуже цікаво читати цей матеріал. Все дуже доступно і цікаво написано, – додав Андрій.

«Редакційна кухня» Куншту

В другій частині презентації Микола та Юлія розповіли більше про ідею створення журналу, про колектив, про те, як шукаються нові автори і що для цього потрібно робити. Також у легкій, жартівлий формі вони відкрили деякі секрети командних «фішок», розповіли детально про всю команду та внесок певної людини у вигляд «Куншту».

Як виявляється творять креативний журнал про науку переважно гуманітарії, залучаючи до роботи провідних експертів, іноді по знайомству, а іноді і за гонорари.

На питання чи є сенс зараз робити друковане видання Микола відповів, що якщо деяких номерів вже немає у продажу і тираж довелося збільшити з 1000 до 2000, то напевно є. До того ж засновники хотіли створити естетично привабливий продукт, який дозволятиме відволікатися від екрану ноутбука чи телефону.

Окрім цього, випускові редактори запросили авторів та ілюстраторів до співпраці, адже кожен номер журналу готується близько трьох місяців.