Батько «Pianoboy» Ігор Шуров: «Я тихенько в туалет підкидав Шопенгауера, аби діти виростали на хороших книгах»

Часто говорять, що талановита людина — талановита у всьому. Це можна спокійно приписати Ігорю Шурову. Сценарист, журналіст, музикант, поет, художник. Кожен знає його зі своєї сторони, але кожна із цих сторін настільки багатогранна, що щоразу дивує.

Після розмови з Ігорем Шуровим хочеться написати список книг та художників, які варто прочитати та ознайомитися. Мудрість, легкість, гумор та глибина — саме такими словами можна його охарактеризувати. Нещодавно, Шуров вперше презентував у Вінниці свої живописні роботи і зібрав в одному приміщенні митців, однокласників, друзів та просто поціновувачів мистецтва. Саме під час виставки VежА вирішила розпитати митця про творчість, казки, талановитих дітей та взагалі життя.

Ігорю Шурову вдається вміло поєднувати декілька творчих «спеціальностей», але сам він говорить, що прагне до уніфікації та вдосконалення чогось одного.

• Якщо би хтось купував якусь річ, припустимо, 5 осіб, вони би заплатили по 20% . От у мене є бажання не мати 20%, а збільшувати відсоток, тому я вже не музикант, не сценарист …а ні сценарист, пишу зараз мультики по Слоунам, штук 6 вже зробили. Я прагну до уніфікації, щоб я був тільки художником, або тільки поетом, але не виходить. От музика відійшла в сторону, тому що у мене боліла рука, я перестав грати на гітарі. Відповідно Діма якось просив допомогти йому, бо був завантажений страшно, написати якусь музику до фільму. Я вигадував мелодію, Дімка її аранжував, ми так зробили три фільми з ним, – розповідає Ігор.

«Я працював слюсарем, але зрозумів, що це не моє і втік»

Коли читаєш біографію Ігоря Шурова, то здається, що все його життя суцільна творчість. Він 12 років працював редактором і сценаристом на каналі 1 + 1 епохи Александра Роднянського, був головним редактором української версії телепроектів: «Who Wants to Be a Millionaire?», «Brainiest Kid»,«Fort Boyard». За його сценаріями зняли три повнометражних фільми: «Сьома пелюстка», «Гра в солдатики», «Фабрика щастя» (у співавторстві з вінницьким театральним режисером та актором Григорієм Сиротюком). Автор чотирьох книг віршів та прози.

Останні десять років активно займається графікою і живописом. Брав участь у багатьох колективних виставках, в тому числі «Гоголь-фест» , в «Галереї на Пітерській» , у виставці на двох з українським художником Віктором Рибачуком в Музеї-галереї Івана Кавалерідзе, персональні виставки: «Ритуал» в Київському Арт-центрі «6 Level», «Слоуни» в галереї «Vozdvizhenka Arts House». Окрім цього, Ігор колись був головним редактором і вінницької газети «Тумба», а також «Ria-Віта». Хоче це було так давно, що під час інтерв‘ю митець не згадує вінницькі видання, проте розповідає про роботу, яка до творчості немає жодного стосунку.

• Я не вступив до інституту після закінчення школи і пішов працювати на завод, бо тоді це було обов‘язковим, інкаше ти будеш «туніядцем». Всі були приписані до заводів, я був приписаний до 45 нашого заводу. Був учнем слюсара три або чотири місяці, а потім пішов працювати самостійно. Пропрацював менше року і втік звідти, бо м’яко кажучи, це не моє.
• А колись я ще був торговим представником українсько-турецької компанії. Що я робив, до цього часу не знаю, але робив. Останні роки я працював на телебаченні досить довго і з цим було пов‘язане все життя. Всі оці творчі проекти гумористичні з 1+1, то моя рука прикладена до цього, розпочинаючи із СВ-шоу, КВН українська ліга. Ми з Григорієм Сиротюком писали сценарії для Сердючки, для Саші Цекало. Взагалі Григорій мені як брат, ми 12 років знімали одну квартиру. Дуже талановита людина і пише прекрасні сценарії, – розповідає художник.

Окрім цього Ігор Шуров певний період викладав іноземним студентам медичного університету російську мову.

• Не моє це, але студенти були прикольні, зі всього світу. Більше всіх мені подобалися «чорненькі» із Африки. Вони не такі розумні, як араби, але наполегливі та терпеливі, такі роботящі, просто молодці. Взагалі була цікава історія, багато всілякого, – додає митець.

«Я все життя прагну до свободи творчого вираження»

В одному із своїх відеоінтерв’ю Шуров розповів, що щасливий, адже не вчився ніде малювати.

• От Пікассо, Клеє, Міро вони були щасливі хлопці, бо прагнули розучитися писати, малювати. Вони хотіли малювати як діти, але це дуже важко малювати як діти. А я можу, бо я не вмію малювати по великому рахунку. Звичайно, я вмію малювати різні глупості, балуватися, але зробити композицію, графіку якусь серйозну – це не моє. Хоча свої книги я сам всі ілюструю, мені самому більше подобається, я сам ближче всіх себе відчуваю, – говорить художник.

Окрім цього такий баланс поезії та живопису дозволяє Шурову проявляти як свою екстравертну, так й інтровертну сторону. Хоча в обох жанрах мистецтва цінує свободу та відсутність рамок.

• Щодо характеру – це абсолютно вільний політ. Я все життя до цього прагну — до повної свободи творчого вираження. Коли це є, коли нічого «не з-під палки», коли тільки ось цю риму використовувати і так далі. Звичайно, і автозаборони також є, їх треба подолати і перемогти. Тому приходиться за це боротися, з цим боротися і з самим собою в тому числі. Я стараюся це робити, стараюся не напрягатися.
• Я десь картин 40 просто замазав, вони були написані, готові, а потім мені щось не сподобалося і я їх замазав. Про парочку я до цього часу шкодую, що я їх замазав, вони були круті, але я це зрозумів пізніше, – з посмішкою розповідає Ігор Шуров.

Це помітно на картинах Ігоря — окрім власної свободи він дає свободу глядачам обирати самим. В маленьких деталях, кольорах та образах кожен знаходить свою філософію, свою думку, свій погляд.

В основному художник малює маслом та акрилом. Говорить, що любить акрил через те, що він швидко сохне.

• А я як спринтер: хочу сісти і за один присіст зробити роботу. І часто так вдається. Я не можу тягнути це все — це не моє. Художники можуть 10 років картину малювати, там мазочок, там ще підмальовочок зробити, там ще. Як правило, я роблю ескіз на комп’ютері звичайною мишкою в пейнті. Бачу композицію відразу, інколи навіть колір, а потім я переношу це на полотно швидко, швидко починаю писати. Все швидко. Хоча не люблю, коли мене підганяють, коли працюю, – емоційно говорить Шуров.

Про вплив інших художників

У роботах художника помітний авангардизм, сюрреалізм та експресіонізм, проте все це подано під «соусом» наївного мистецтва «поза жанром». Звичайно вплив на митця мали відомі художники. Серед яких Хуан Міро, Пауль Клеє, Жан Дебюффе. Кожен із них для Шурова «найкращий друг», а роботи викликають захват. Митець цінує у них простоту та геніальність і зізнається, що інколи важко позбавитися впливу їх картин, адже рука сама тягнеться малювати, але доводиться «бити себе по руках».

Найчастіше під час розмов Шуров цитує Клеє, помітно, що художник близький йому і як особистість, а не лише як митець.

• Це дуже глибока і дуже розумна людина. Він разом із Кандинським викладав у Баухаусі. Уявляєш, два викладача такі, щоб у мене такі два викладачі були… лише мріяти доводиться. Потім його роботи, як і роботи Кандинського, потрапили на виставку дегенеративного мистецтва, яку фашисти влаштували і спалили. Це дуже знаменита виставка, спалили там… ну, не знаю скільки. В Клеє неймовірні роботи, я не багато їх бачив.
• Пам‘ятаю, як приїздив в Москву ще студентом, першим ділом біг в музей імені Пушкіна, біг через всі зали Древньої Греції та Древнього Риму в зал сучасного мистецтва і прям до картин Пауля Клєє. Їх там дві висіло, інколи одна «йшла» кудись, а одна залишалася. Минулого року був у Берліні і мені порадили один музей, в якому півтора зала робот Пауля Клеє. А роботи в нього ось такі (показує на складений лист А4), чуть більші, чуть менші. І їх величезна кількість, то це фантастика якась. Я їх бачив завжди, в Інтернеті, в альбомах, тільки не уявляв, що вони такі маленькі. Як він це робив, як він це малював взагалі не уявляю. Це неймовірно просто, – із захватом ділиться враженнями Ігор Шуров.

«Є лише три речі: любов, поезія і казка»

Роботи Шурова виглядають казковими і кожен персонаж вже ніби сам розповідає казку. Для митця казка є однією із найважливіших речей у житті.

• Казка — це величніша штука. Я дуже люблю книгу Проппа «Витоки чарівної казки». Потрясна робота, дуже глибока, дуже розумна. Колись для себе я писав “Є лише три речі – це любов, поезія і казка”. Мені здавалося, що ці три речі основа світобудови. Казку я туди приплів не просто так, значить казка для мене це щось важливе. Ну і все, що я пишу, воно казкове таке — нереальне, а інколи навіть ірреальне, – розповідає художник.

Власним дітям — Дмитру (Pianoboy) та Ользі (також грає у гурті брата) Ігор читав казки, які сам обожнював, розпочинаючи з Вінні Пуха закінчуючи Мумі Тролем. Розповідає, що колись мав книгу «Казки народів Африки», яка була геніальна, але насправді жахлива, адже це зовсім інші люди, ніж ми — в них і символіка інша.

• Зараз діти, в тому числі й мої діти, виховані на хороших казках, хороших книгах, хорошій музиці, звичайно. Я хитрував і тихенько в туалет підкидав якісь хороші книжечки. Волею не волею, сідаєш, читаєш і вже вчитуєшся в неї. Різні книги там були. Наприклад, Шопенгауера “Афоризми життєвої мудрості” (уявляєш, афоризми Шопенгауера в туалеті). У Вінні Пуха от також із туалета «корні ростуть», – жартома говорить Шуров.

«Мої діти виросли на хорошій музиці»

Дітей Шуров вважає найбільшим досягненням життя. В одному із своїх інтерв’ю він вже говорив, що це досягнення нічим іншим не переплюнеш.

• І люблю я їх не тільки тому, що вони розумні, талановиті, веселі, добрі, але і тому що вони стали в житті моїм природним продовженням. Я говорю про творчість як про життєвий вибір. Мені дуже подобається музика, яку вони пишуть, пісні, які вони співають. Я обожнюю їх виступи. Я бачив десятки їхніх концертів, і всі вони різні, несхожі один на інший. І всі яскраві, з повною самовіддачею. І тепер в компанію до Діми з Олею, в сім’ю «Pianoбой» додався і мій улюблений онук Лев. Йому тринадцять, а він вже заслужив звання «Людина-оркестр». Як і тато, Лев чудово співає, грає на гітарі, клавішних, ударних, пише пісні. А Оля з чоловіком Андрієм Бояром (MoustacheCinema) знімають фільми і кліпи, і вже досягли в цьому непоганих результатів: Pianoбой, DakhDaughters, Христина Соловій, 5Vimir, O.Torvald. Традиції Шуров живуть і процвітають, – розповідає митець.

Можливо, причина хорошого музичного смаку та таланту дітей ховається саме у тому, що Ігор з дружиною Світланою були досить молодими, коли народився Дмитро.

• Це добре, бо коли Діма підріс ми все ще співали Лед Зепелінг, Бітлз, Ролінг Стоунс. І зрозуміло, що вони з цього почали, потім була вже класика. Музика взагалі величезне значення має як для виховання, так і для життя та творчості. Я малюю лише під музику, вмикаю і поринаю в нірвану. Тоді коли працюєш насправді творчо і натхненно, то розумієш, що час це щось цілковито незрозуміле: може подовжуватися, може скорочуватися, може зупинитися, може помчатися кудись. От буває починаєш працювати в час дня, наприклад, потім так “ой, щось спинка втомилася” і дивишся, а вже 10 вечора. Все залежить від настрою, – розповідає художник.

Музика відображається та «живе» також і на картинах Шурова. Наприклад, одна із робіт на виставці називається «Музична річка».

«Для творчості мені важливий внутрішній спокій»

Якщо у багатьох митців є звичні ритуали для творчості, то для Ігоря Шурова важливий просто внутрішній спокій.

• Є ціла книга Яна Парандовського «Алхімія слова» в якій пишеться про дивацтва і звички багатьох різних письменників. Наприклад, Гофман тільки в чорній кімнаті писав, Бальзак багато кави пив і часто писав вниз головою, бо думав, що так кров швидше до голови приливає і краще думається. Олександр Дюма, наприклад, в нього в романах багато героїв було і він заплутувався. Бувало таке, що на початку вбивали героя, а в кінці він з‘являвся знову. Йому сказали за це і він почав всіх героїв ліпити з глини і коли його вбивали, він викидав його.
• Мені не важливо це все, я не такий сильно забобонний. Важливий внутрішній спокій, напевно, щоб качелі не розкачували. Я ще Терези по знаку Зодіаку. Для мене це розкачування качелей просто жах. Чи коли хтось підганяє мене, чи мені потрібно кудись поспішати – це ненавиджу. І коли потрібно реально не запізнитися, то я виходжу за годину до цього і краще там почекаю, але мене на душі спокій, – розповідає Шуров.

Про вінницьких художників Ігор Шуров знає дуже мало, адже мешкає у Києві, але зазначає, що має такий своєрідний «місток» між Києвом і Вінницею в обличчі хорошого друга та художника Віктора Рибачука. У Києві вони ділять одну майстерню на двох та навіть мали там спільну виставку.

Під час інтерв‘ю до художника часто підходили друзі, обіймалися, прощалися та говорили про прекрасність картин та взагалі про неймовірність Шурова, як людини. Він у свою чергу кожному дякував та з властивою теплотою в голосі прощався до швидких зустрічей. Під кінець розмови митець зізнається в тому, що не вкладає певний сенс в картини першочергово.

• Спочатку я просто малюю, а кожній людині, і в мені в тому числі, є накопичувачі всілякі, які підмішуються в фарби, воно саме так виходить, хочу я цього чи не хочу. Для мене головне свобода творчості, все решта — філософські ігри, фантазії, бажання підглянути чи бажання писати — все другорядне.

А ті, хто ще хочуть побачити «Ізгорацію» Ігоря Шурова мають час до 21 листопада. Виставка триває у галереї «ХХІ». Вхід вільний.

Фото Андрія Завертаного та Діани Кант