Проживши у Вінниці понад два місці, можна зробити для себе попередні висновки про те, що ж це за місто, де воно є і куди воно рухається, а головне, що в ньому гарного, а що – поганого.

Але почну напевно таки з гарного. Як сказав би один кучерявий російський блогер: цей пост буде про «Хорошу Вінницю».

Однак тим, хто приїздить сюди уперше потягом, складно буде відразу скласти враження про місто. Привокзальна площа тут – як і в більшості по країні – це купа МАФів, бруд, совкова інфраструктура і т.п. За великим рахунком, подібне враження триває доки йдеш вулицею Коцюбинського по напрямку до центру аж до головного мосту через Буг. Але сьогодні ми не про «Погану Вінницю», це буде потім.

Дороги

Що дійсно відразу вражає у Вінниці – це відсутність ям на дорогах як явища. Кажуть, що десь на манівцях та околицях їх таки бачили, однак центральна частина міста, головні автошляхи, нові житлові квартали – усі встелені якісним рівним асфальтом. Поїздивши такими шляхами бодай кілька днів, з болем повертаєшся до Києва, не кажучи вже про Бровари: у порівнянні з Вінницею у цьому сенсі там просто позаминуле десятиліття.

Звичайно не слід забувати, що Вінниця – це Україна, а відтак ями на дорогах періодично все ж виникають. Проте у подібних випадках тут такі місця обгороджують спеціальними пластиковими фішками, аби туди не в’їхала людина на авто чи вело, і на кожній такій фішці – номер телефону служби, що проводить ремонт. Як правило, за день-два проблема вирішується і яму акуратно та рівно (!) залатують асфальтом.

Болюча тема для мене як для колишнього броварчанина – лежачі поліцейські. У місті під Києвом їхня кількість перевершила усі, допустимі здоровим глуздом, межі, а їхня якість направлена лише на те, аби вони були максимально непомітними та завдали максимальної шкоди автомобілю. У Вінниці ж ЛП значно менше, велика кількість з яких представляє собою не горб на дорозі, а щільний ряд з невисоких металопластикових призм, вмонтованих в алфальт.

За невисокої швидкості підвіска авто їх майже не помічає, але варто додати газу – і виникнуть дуже неприємні відчуття. Однак загалом культура водіння тут на рівні значно вище від середньоукраїнського, хоч баранів на дорогах, як і скрізь, вистачає.

Громадський транспорт

Це – один з козирів Вінниці. З кожної зупинки ти гарантовано зможеш поїхати мало не в будь-якому напрямку протягом 3-4 хвилин. Ходить все, що можна окрім метро: тролейбеси, автобуси, трамваї і навіть трохи маршруток. Хоча останній вид транспорту чимдалі зникає: чиновники прагнуть поступово пустити на все більшу кількість маршрутів муніципальні автобуси. Зрештою, вінницька середньостатистична маршрутка значно відрізняється від київських чи броварських: тут це переважно «Мерседес» або «Фолькваген», а якщо вже і «Богдан» – то у більше-менш нормальному стані.

Але найбільша гордість – це трамваї. Звичні для столиці чешські жовті трамваї тут використовують лише як технічний транспорт: приїхати-полагодити колію, приміром. Пасажири ж їздять на швейцарських б\у трамваях, подарованих ще за Гройсмана Цюріхом у Вінницю. Тут їх реставрували, нашпигували ще електронікою та вай-фаєм, а відтак містом поїхали симпатичні блакитні вагони з автоматично-відкидним поріжком для виходу.

Їздять вони тихо, і на початку це трохи лякало: трамвай міг підкрастися десь з-за рогу чи з кущів непомітно. Дається взнаки київський досвід, де цю «погремушку» можна почути ще за кількасотметрів.

Нещодавно у Вінниці почали робити власні трамваї: сучасні машини, ззовні схожі на львівські «Електрони», але у кілька разів дешевші. Особисто у мене вони чомусь асоціюються з інтерсіті-хюндаями, однак, як кажуть, на відміну від «корейців» тутешні трамваї особливо не ламаються.

На День міста у Вінниці планують презентувати чергову модель: ще сучаснішу і на 10 метрів довшу за попередню. Автобуси, трамваї, тролейбуси і навіть маршрутки об’єднані в одне комунальне підприємство «Мережа вінницького громадського транспорту», тож кожна машина має відповідну емблему відповідні логотипи, а водії за кермом – у спецформі.

Головне ж те, що громадський транспорт тут ходить по графіку, який висить на кожній зупинці і якого всі реально намагаються дотримуватися. Також на зупинках – схема руху різних видів транспорту, а на тих, котрі знаходяться на перейменованих вулицях – ще й великі плакати з інформацією про особу, на честь якої дали нову назву цій вулиці.

Безпечний рух

Що ще кидається в очі – це зміни у дорожній інфраструктурі, зокрема що стосуються безпеки руху пішоходів. По перше – це активне прокладання велодоріжок у останні роки: лише у 2015-му році їх тут зробили понад 5 кілометрів і загальна їхня протяжність вже складає майже 20 км. А до 20-го року міська влада обіцяє довести їхню загальну довжину до божевільних 85 км. У зв’язку з цим велосипедистів у Вінниці – море, т.ч. і в центрі, адже тут поступово збільшують пішохідну зону.

Окрім того під час реконструкції площ і розв’язок (що також триває досить активно, створюючи, до слова, незручності автомобілістам) у Вінниці надають пріорітет саме пішоходам та громадському транспорту. Для пішоходів тут робляться острівки безпеки не лише розміткою на дорозі, а споруджують підняті платформи над землею, відповідно позначені.

Про нормальні, збудовані по стандартах бордюри – знижені для візків і т.п., – а також про освітлені додатково зверху пішохідні переходи, у принципі можна і не згадувати. А от що на дорогах реально дратує, так це велика кількість каналізаційних люків. Але це, на жаль, проблема також усеукраїнська.

Освітлення вулиць

Скільки я не їздив-ходив вінницькими дорогами та тротуарами – досі не зміг знайти вулицю, те була б глупа тьма вночі. Виключенням стала лише вул. Л. Толстого, однак тоді саме обірвались дроти електромережі через сильний вітер. Не знаю, може не там ходив.)

Але там, де все ж таки побував – усюди є освітлення: як доріг, так і тротуарів. Особливо звертається на це увага знову ж таки після тих же Броварів, де навіть в центрі можна банально вбитися, потрапивши на повному ходу в півметрову яму в абсолютній темряві. І не важливо – машиною чи пішки: свої ями там уготовані для всіх.

Особливо приємне враження складають нові мікрорайони, де 100% освітлення здійснюється за допомогою led-ліхтарів. На відміну від совкових, самих стовпів з лампами тут небагато, адже ті що є – достатньо яскраві, аби залити світлом вулицю. З іншого боку, якщо погасне один – пів-двору опиниться в темряві: одного разу довелося подібне спостерігати під час грози.

Загалом же наявність тотального освітлення дуже сильно впливає на безпеку в місті і на відчуття цієї безпеки навіть на рівні психології: ідучи світлою вулицею навіть вночі ти можеш дозволити собі розслабитися. Ти не мусиш постійно перебувати в напрузі, стежити за переміщеннями тіней у дворах, прислухатись до кроків ззаду, бути постійно готовим відбити можливу атаку абощо як це буває в містах, де влада клала на вуличне освітлення. Звісно, на відчуття власної безпеки додатково впливає наявність відразу трьох (!) місцевих поліцій, але це вже тема іншого посту.

Вулична музика

Першу частину цього імпровізованого огляду хочеться закінчити чимось «мімішним» і для мене у Вінниці це – велика кількість вуличних музикантів у вечірньому центрі, зокрема на Європейській площі біля водонапірної вежі. Вітчизняний фанк, класичний джаз, скрипка, перкусії, бандура чи навіть віолончель – усе це можна почути у пішохідній зоні Вінниці особливо у вихідні. Не знаю, як в інші пори року, але влітку всередині цього фесту – який просто так, без офіційного свята – відчуваєш себе десь щонайменше в Італії. Дітвора відтягується під єврейські мотиви біля «Нью-йорк піци», молодь тусується поблизу реперів навпроти «скайрума», сімї слухають молоду дівчину, що грає на флейті під стінами водонапірної вежі Артинова. Це все разом чудово звучить, це надихає і пробуджує бажання жити і насолоджуватися цим, а не лише щохвилини боротися зі зрадою навколо.

Усе вищенаписане – лише частинка великої, різноманітної, яскравої, затишної та привітної Вінниці. Вінниці, яка має ще багато своїх принад, а також – недоліків. І ми продовжимо її відкривати для країни, а також для самих вінничан – через інший, нетривіальний, кут зору.

admin

Технічний адміністратор сайту

See Full Bio