«Сусід із будинку №17»: як вінницькі студенти знімають фільм жахів на всеукраїнський фестиваль

Від романтичного та веселого ремейку на «Титанік» до інді-короткомежки у жанрі жахи. Анна Бернацька та Дмитро Нгуєн – звичайні студенти, які вже вкотре намагаються довести вінничанам, що навіть без особливого досвіду можна зняти хороший фільм.

Потрібно просто бажання, хороші друзі та близькі, пуста база відпочинку та… декілька кілограмів гриму.

Пара у житті та на екрані – це творчий тандем, який майже все робить самостійно: сценарій, режисура, операторська робота та акторська гра – все є витворами їхніх рук. Заручившись підтримкою друзів та рідних, студенти Анна Бернацька та Дмитро Нгуєн вже вдруге зняли власну короткометражку.

Творчий дебют у Дмитра та Ані відбувся під час фестивалю кіноремейків у Вінниці до Дня гумору. Підкоривши журі своїм ремейком на «Титанік», Аня та Діма отримали Оскар за найкращий фільм та кращу режисерську роботу, а також 3000 гривень, частина з яких пішла на новий проект. Тепер кінолюби випробовують удачу у всеукраїнському фестивалі «De кіно».

«Де кіно» – фестиваль короткого метру. Не обмежений шаблонами, з нетиповими сучасними номінаціями. Фестиваль тримає на прицілі молоді таланти, руки і голови яких не бояться камер, влучних кадрів і безсонних ночей у монтажних кімнатах. У фокусі фестивалю – короткі метри та сучасні технологічні тренди. Місія – створити відкритий майданчик для розвитку українського кіно, котрий буде доступний кожному. Сформувати нове покоління людей, яке любить якісне кіно та розуміється на ньому.

Ми зустрілися з Анною та Дмитром, щоб дізнатися більше про нову стрічку, містичні історії, які траплялися під час зйомок, про сучасне молодіжне кіно, підтримку рідних, страхи, а також те, чому не потрібно боятися знімати навіть якщо не маєш профільної освіти та великого досвіду.

Обрали жанр фільму через журі

Хто б міг подумати, що ця мила пара у картатих сорочках, не побоявшись перешкод, а їх траплялося доволі багато, таки зняла цей фільм, залучивши мінімум людей та коштів.

Прогулюючись проспектом Космонавтів, Дмитро починає розповідь з того, що ідея щось знімати та грати у фільмах, з’явилася ще до конкурсу ремейків.

• Перемога у шведінгу була для нас дуже приємною. Але нам завжди хотілося знімати щось серйозне і «Dе кіно» відкрив нам дуже гарні можливості, бо це фестиваль якраз для тих людей, які починають свій шлях в кінематографі, але в них не надто багато можливостей, тому що в нас в Україні не дуже взагалі є можливості знімати кіно.

Хлопець додає, що про сам фестиваль йому розповіла знайома тітка Ірина, яка побачила рекламу по 1+1.

• В нас просто телевізора вдома немає, ми не дивимося його. А реклама крутилися на 1+1. Тут ще є плюс у тому, що коли ти розповідаєш багатьом людям чим захоплюєшся, хтось обов‘язково щось порадить, підкаже, – продовжує Дмитро.

Проте короткометражка із загадковою назвою «Ти чи не ти» спочатку не готувалася спеціально для фестивалю. Адже окрім «Dе кіно» режисери планують подавати її на інші молодіжні фестивалі та робити покази. Серед п’яти різних номінації, Анна та Дмитро обрали «жахи» в основному через склад журі.

• Там просто ті люди, яких ми знаємо та поважаємо. Наприклад, Любомир Левицький. Цікаво почути саме думку цих людей про наше кіно, – говорить Анна.

Екологія та містика — гримуча суміш у молодіжному фільмі

Цікавим є те, що Анна та Дмитро першочергово знали де вони будуть знімати фільм, а вже потім під місцину «підганявся» сценарій.

• В нас є улюблена база відпочинку «Степашки». Там взагалі дуже величезний ліс і ми вирішили, що все дуже гарно співпадає: в нас є територія, де ми можемо класно зняти фільм у стилі “жахи”. А ще в нас є така “мулька” — ми страшенно проекологічні люди і нам дуже важливо, аби пропагувалося бажання любити природу і ліси. От і в стрічці ми намагалися все це якось поєднати: показати наскільки в нас класна природа і комбінувати це з творчістю, – розповідає Анна.

Пара вірить в те, що є щось вище, ніж просто банальне земне життя — щось потойбічне, але є і щось високе та піднесене, аби боротися з цим потойбічним.

• Ми хотіли якось звернути на це увагу. Це наша дебютна робота, тому я не думаю, що можна якось проникнутися нею дуже сильно. Але надто багато було вкладено у твір, тож я сподіваюся, що наша аудиторія – яка побачить цей фільм, вже після того, як він вийде на фестивалі, бо раніше не можна, – вона відчує все це, – розшифровує мету створення стрічки Анна.

Сам сценарій фільму написав Дмитро Нгуєм, незважаючи на те, що взагалі не любить жанр жахи: при перегляді навіть трейлерів він закриває обличчя руками. Розповідає, що набагато більше цінує інтелектуальне кіно, а саме психологічну драму. «Ти чи не ти», на відмінну від «Титаніка», має таку складову, що показує і внутрішній ріст режисерів.

«Загадковий сусід із будиночку №17»

Молода пара студентів приїжджає до самотньої бази відпочинку, кожен гість якої стає жертвою справжнього господаря цієї місцини – безжального потойбічного створіння, для якого людське тіло є найжаданішою одежиною. Він влаштовує студентам жорстоку гру, в якій вони втрачають різницю між справжнім та ілюзорним.
Людина, що поруч з тобою – ти впевнений, що це досі вона? Людина, що поруч з тобою… людина? – так коротко описують суть фільму режисери.

Головні герої фільму «Ти че не ти», яких грає Анна та Дмитро – доволі типова пара закоханих студентів, завантажених навчанням. Їх «напрягають» пари, «на носі» курсова, але в певний момент вони зустрічаються із своєрідним переломом на своєму шляху.

• Вони спочатку такі буденні, завантажені своїми проблемами, але потім зустрічають щось, що “переламує” їх і хлопець і дівчина вже не думають про щось приземлене: вони відчувають, що тут вже справа йде про щось набагато серйозніше. Вони зациклені на проблемі, яка сталась у них, проблема чогось духовного, проблема чогось потойбічного, з чим вони не можуть просто так змиритися, – розповідає Анна.

У цьому фільмі жахів нема різких моментів та скрімерів. Страх тут переважно внутрішній: він усередині кожного, такий собі саспенс.

• У нас «Ти чи не ти» якраз і акцентує увагу на різних метаморфозах самої людини, над впливом потойбічних створінь на наші події, – розповідає Дмитро.

А потойбічне створіння ховається у будиночку №17, саме навколо цього числа базується нумерологічна складова стрічки.

• Взагалі історія базується на тому, що в нас є такий дух, який представляється як сусід із будиночку №17 і число 17, яке фігурує в нашому фільмі, є нещасливим. Воно носить у собі не меншу концентрацію всього демонічного, потойбічного та містичного, ніж число 13. В італійській міфології знак числа 17 – XVII використовують в змішаному порядку – VIXI, що означає ”Я Жив”. Такий символ розміщують на могилах, а також він нерідко фігурує в різноманітних містичних ритуалах на противагу англійському знаку RIP- rest in peace, – розшифровує Дмитро.

Саме цей дух, що входить в різні тіла і приходить потім до відпочиваючих в цьому таборі – він і представляється, що він сусід із 17 будиночку, ніби натякаючи, що насправді він колись був… трупом.

•  Це число у нас багато де фігурує, у нас момент є, де видно годинник . Годинник зупинений саме на числах 12 і 5, 12 і 5 — 17, – додає режисер.

Про підтримку рідних та «друзів-мерців» у кадрі

До зйомок у фільмі та роботою над ним Дмитро і Анна залучили рідних та друзів. Комусь довелося допомагати у ролі оператора, комусь – «підтягнути» акторську гру, а комусь зіграти мерця.

• Ми не шукали людей не в нашому колі, хоча спочатку думали про якийсь кастинг, та в певний момент знаходилися потрібні люди для потрібних персонажів. Насправді, створюючи фільм, де ти орієнтуєшся більше на своїх друзів та родичів, балансуєш на грані самодіяльності та професіоналізму. Взагалі, можна сказати, що так – як для студентського фільму він крутий, але як для професійного — все ж любительський, – пояснює Дмитро.

Третім за важливістю актором став колишній однокласник Дмитра, який грав мерця. Анна розповідає, що хлопець не боявся такої ролі.

• Він добряче натерпівся, адже ми його постійно кидали по багнюці. Боялися люди довкола, але не він.

Якщо говорити про технічне забезпечення стрічки, то тут молодим режисерам трішки пощастило — мама та вітчим Дмитра працюють операторами. Незважаючи на те, що саме мама повністю зняла перший фільм творчої пари, цього разу жінка більше віддавала ініціативу юним операторам. Хоча й з елементарною технікою допомогла, адже у Вінниці з цим доволі складно.

Під час зйомок також допомагав дідусь Дмитра — переважно порадами стосовно гри, а також зіграв епізодичну роль у фільмі.

• Дідусь мій літератор, дуже гарно читає вірші, постійно виступає. Раніше він викладав у “політесі”. Саме він з дитинства вчив зі мною вірші, навчав, як правильно інтонацію ставити. Ось так я і звик виступати спочатку перед ним, а потім у школі на сцені. І мені це подобалося, – розповідає Дмитро.

Враховучи те, що переважно знімав Дмитро, коли у кадрі вони з Анною були разом, доводилося залучати когось іншого — маму, вітчима або просто штатив. Хлопець зізнається, що йому було важко поєднувати роботу режисера-оператора-актора.

Справжні жахи під час зйомок, або як знімальна група спала разом

Здавалося б, що то все дитячі забобони, коли говорять про зйомки фільмів жахів: в труну не лягай, мерця не грай і взагалі з містикою не жартуй. Але в «Ти чи не ти» вона таки пробралася і в життя знімальної групи. Під час зйомок в хмарну погоду просто загорілася трава, фонила камера на телефоні, хоча ні до цього, ні після такого не траплялося, відбувалися дивні речі.

• Ми ще були самі в таборі під час зйомок фільму, то навіть спали разом, щоб не було так страшно, – розповідає Дмитро.

• А взагалі ми дуже любимо це місце – воно як дім другий для нас. Був острах, бо ми знімали щось незвичне і що воно може якось відгукнутися нам. Коли ми залишалися одні в будинку в якому ми знімали найбільше жахів, то було трохи страшно, а ми ще й собі всілякого трохи понавидумували, – додає Анна.

Дмитро говорить, що певний страх навіювала сама місцина, адже, коли виходиш з будиночка, то далі хвойний ліс, скелі і вода.

• Я дуже сподіваюся, що ця робота надихне наших вінничан, які хочуть стати частинкою кінематографу, долучатися до різноманітних проектів та, звичайно, берегти природу, – говорить з надією Дмитро, адже хлопець вважає, що у Вінниці дуже погано розвинений саме кінематограф, а молоді люди бояться знімати щось своє.

«Вже маємо сценарій нового фільму»

І Анна, і Дмитро дуже сценічні особи — вони люблять сцену, а сцена любить їх. Наприклад, у Анни є ще одне захоплення — музика. Якщо Дмитро чітко знає, що хоче розвиватися в акторській кар‘єрі і зйомки власних фільмів – це ще один плюс до портфоліо, то Анна ще поки вагається між кіно та музикою, хоча наразі дуже вміло поєднує ці дві сфери.

• Я підбирала музику до «Ти чи не ти», адже у жахах вона грає одну із ключових ролей. От дивишся без звуку і зовсім інша картинка — нема тієї напруги, яка властива цьому жанру. До наступного нашого фільму планую сама писати музику. Бо я це люблю, просто горю цим. Напевно, таки до музики тяжію більше, – емоційно розповідає Анна.

Поки Анна планує писати музику до наступного фільму, Дмитро вже домовився в своєму університеті (хлопець навчається у Донецькому національному університеті на економічному факультеті) провести кастинг для наступного фільму англійською мовою до якого вже готовий сценарій.

Наразі ж нам і всій знімальній групі залишається чекати 22-23 вересня, коли стане відоме майбутнє семихвилинної стрічки «Ти чи не ти», а згодом обов‘язково побачити кіно й у Вінниці. І хтозна, можливо, саме хтось із тих, хто зараз читає цей матеріал, стануть потенціальними головними героями наступних фільмів цих неймовірно натхненних, оптимістичних та щирих людей.

А якщо ви захочете підтримати їх особисто, то прямуйте до Києва 22-23 вересня на фестиваль «Dе кіно»

Фото Андрія Завертаного, зі зйомок надані Анною Бернацькою