Вінницька чемпіонка Європи Джойс Коба: «Пообіцяла тітці, що поб’ю всі її рекорди. І побила!»

Її називають надією української легкої атлетики – у переліку Джойс безліч нагород та власних рекордів. Вінничанка лише нещодавно привезла золото з Чемпіонату Європи з легкої атлетики і готується до нових змагань.

Сором’язлива та небагатослівна 19-річна чемпіонка розповіла Vежі про перемоги, роль тренера, важливість іншої освіти та про підтримку.

19-річна майстер спорту міжнародного класу з легкої атлетики Джойс Коба здобула стільки перемог, що їй можуть позаздрити навіть досвідчені спортсмени.

Юніорські олімпійські ігри в Пекіні, щорічні чемпіонати України з переможними місцями, перемога та рекорд змагань на Європейському юнацькому олімпійському відборі в Баку у забігу на 200 метрів, золото на Чемпіонаті Європи у складі української збірної в естафеті 4х400. Здобутки Джойс важко перерахувати, навіть сама дівчина їх не запам‘ятовує і відчуття ейфорії навчилися тримати максимум тиждень після перемоги. Сильною стороною Коби є саме спринтерський біг: у цій дисципліні вона і побила рекорд своєї тітки, який був найкращим у Вінницькій області.

До речі, мама Джойс також спортсменка і саме вона разом із своєю сестрою привели тоді ще 11-річну сором‘язливу дівчинку на тренування.

«Я пообіцяла тітці, що поб‘ю всі її рекорди…і побила»

Зараз це вже доросла чемпіонка, яка ще не до кінця втратила сором‘язливість у спілкуванні, але робить це безумовно щиро. Зустрічаємося ми із дівчиною у її стихії — на стадіоні у Центральному парку. Джойс підбігає до нас, вітається та йде переодягатися просто на трибунах стадіону. У дівчини все за розкладом, але вона знаходить 15 хвилин, щоб поспілкуватися з нами. Традиційно розпочинає із того, як прийшла в спорт.

• В мене займалася спортом мама та її сестра. Можливо, від них спадково передалися мені якісь здібності саме до спринтерського бігу. Моя мама бігала довші дистанції, а її сестра 60-100 метрів. Саме вони мене привели на перше тренування в 11 років, але я тоді розплакалася, бо для це мене було досить страшно, я не знала куди себе подіти.
• По-перше, я була дуже сором‘язлива і боялася, коли було багато людей, тим більше багато досвідчених. Але потихеньку мені це сподобалося, я втянулася і почала вже частіше тренуватися. Найперше, що я згадую — це, коли своїй тітці казала завжди, що поб‘ю всі її рекорди, не знаючи на те, що вони були досить високі. Вона в нас рекордсменка області була на 60 метрів. І побила. Повторила 60 метрів, а на 100 метрів і на 200 в мене вищі результати, – розповідає Джойс.

Спортсменка і тренер: компроміс та довіра

У Джойс є режим, в якому традиційно щодня присутній спорт. Дівчина багато у чому завдячує своєму тренеру Володимиру Прошину, і це стосується не лише фізичних даних, але й формування характеру. До Чемпіонату Європи з легкої атлетики, який відбувався наприкінці липня в Італії, дівчина готувалася близько року.

Коба розповідає, що під час зборів команди тренуються двічі на день щоденно, але інколи бувають вихідні в неділю. Під час підготовчих та відновлюючих періодів тренування зменшуються до разу на день.

На питання, чи не хоче Джойс  спробувати себе у ролі тренерки, спортсменка відповідає, що у неї є ще багато планів для саморозвитку.

• Не можу сказати, що не готова до тренерства, я вже багато чого розумію. З тренером спілкуюся: я йому щось пропоную, він мені щось пропонує – в нас компроміс такий. Але щоб когось зараз тренувати, то напевно я хочу більше чогось сама досягнути, а потім – все можливо. Хоча, якщо тренер у нас їде на якісь змагання, залишаються менші діти, то я дивлюся за ними, даю якісь рекомендації, – розповідає Джойс.

Цей компроміс та довіра, який є між Кобою та її тренером, допомагають дівчині йти до нових вершин.

• Найбільше, за що я йому вдячна — це за мою силу волі та міцний характер. Я ж на початку була дуже сором‘язлива і думала, що це не моє — займатися спортом, але він мене дуже підтримав. За перших два роки я відразу в цьому плані піднялася, оскільки  розумію, що на доріжці не можна бути такою сором‘язливою. Він мене дійсно по характеру зробив більш стійкою, а щодо фізичного стану взагалі мовчу — дуже задоволена своїм тренером, його роботою. Тут важливо, що я йому довіряю досить добре, ми завжди в якомусь такому компромісі.

Професійний спорт + друга вища освіта

Джойс Коба закінчила Вінницький технічний коледж за спеціальністю «Фінанси та кредит», а наразі навчається у Донецькому національному університеті на факультеті міжнародної економіки. Дівчина говорить, що не зважаючи на те, що спорт для неї на першому місці, вона рада, що пішла на іншу спеціальність.

• У коледжі мене завжди підтримували – всі розуміли, що я спортсменка вже високого рівня і займаюся цим професійно. До того ж, професія, яку я обрала, мені подобалася. Багато хто дивується, чому я пішла саме на фінанси і кредит, а не у сферу спорту. Я просто вирішила, що іноді потрібно відволікатися від цього.

«Здобула, забула і працюю далі»

Незважаючи на те, що у спорті завжди є конкуренція, Джойс її зовсім не відчуває. Вона щиро радіє за друзів, які показують гарні результати, а у Вінниці всі пишаються нею.

• Я не можу назвати жодної людини, яка не буде радіти тому, що я приїхала з медаллю чи в мене якісь високі результати. Можливо через те, що коли ми приїздимо з тренером із різних змагань, і як би я там не виступила – погано чи добре, чи занадто добре, – ми просто забуваємо про це. Тиждень на емоціях, ти в ейфорії, зрозуміло, що ти будеш радісна ходити. Але от тиждень минув – і забули за ці змагання, готуємось далі. Напевно через це до мене відносяться досить добре у Вінниці, – розповідає Джойс.

Незважаючи на те, що про нагороди та рекорди дівчина швидко забуває та працює далі, є декілька, які для неї виявилися дуже важливими.

• Минулого року я виступала на Юніорському Чемпіонаті світу в Польщі. За два тижні до того сказала, що ми нікуди не їдемо, адже мала деякі проблеми зі здоров’ям. Я просто була фізично та морально не готова. Але ось так за тиждень до змагань сказала тренеру, що ми поїдемо – буде як буде, і я бігтиму просто через характер.

• Перший забіг досить добре минув, я потрапила в більше коло до півфіналу. У півфіналі я просто пересікаю лінію, розумію, що я третя і потрапляю далі у фінал, але бачу на табло показують результати… це був мій особистий рекорд, хоча я була впевнена, що немає у мене сил зараз бігти так, щоб проходити далі.

•  Я тоді взагалі була восьма на Чемпіонаті Світу, але цей особистий рекорд був кращим, ніж якась медаль. От ці змагання мені, напевно, найбільше запам‘яталися, – ділиться враженнями спортсменка.

Також знаковими для Джойс були Юнацькі олімпійські ігри в Китаї, де вона отримала срібло. Дівчина говорить, що вони їй запам‘яталися саме атмосферою олімпіади. Окрім цього, Джойс додає, що її завжди переповнюють неймовірні відчуття, коли вона чує гімн України на змаганнях.

• Я не можу передати, що тоді відчуваю. Це просто нереально описати словами. Ти стоїш і розумієш скільки зусиль до цього було докладено. Це неймовірні відчуття.

Незважаючи на те, що дівчина зовнішньо відрізняється від інших українських спортсменок, вона ніколи не чула «закидів» на свою адресу щодо генетичної схильності.

• У мене тато з Нігерії, і можливо це коріння таки зіграло якусь роль. Оскільки зараз у нас, в принципі, найкращі результати у спринтерському бігу показують Америка та Ямайка, адже вони витриваліші. Хоча мені ніхто ніколи не казав, що саме через це я виграю.

 

Звичайно, як і кожна спортсменка професійного рівня, Джойс хоче потрапити на Олімпіаду.

• Олімпіада за три роки, тому я за це не так сильно зараз думаю, скоріше готуюся просто на зимовий сезон. Вже тоді сподіваюся побити особистий рекорд. Я тренуюся так, щоб мій результат, якщо можливо зупинився, але не впав. Так, щоб кожен рік був хоч трішечки стрибок. За певні змагання я не думаю, просто тренуюся, а там вже як складеться.

«Зарплата? Для мого віку не скаржуся»

Ми часто чуємо про те, що спортсменам не вистачає коштів, щоб елементарно поїхати на змагання, багатьом нема де тренуватися, або ж умови не досить комфортні, проте Джойс не жаліється ні на що.

• У нашій Вінницькій області мене досить добре з цим підтримують. Навіть в цьому році сказали, що потрібно оплатити за свій рахунок поїздку в Туреччину на збори, то мене підтримали і профінансували. Якщо говорити про Федерацію легкої атлетики в Україні, то все проживання, харчування, що там було, – за їх рахунок. Якщо говорити про зарплатню, то теж нас досить добре фінансують. Як для свого віку, я не скаржуся, – розповідає Джойс.

Вже коли ми йдемо по стадіону, наш фотограф Андрій запитує Джойс стосовно умов тренування, адже до початку інтерв‘ю ми помітили, що спортсменки переодягаються просто на трибунах.

• Це орендований стадіон, нас тут закрили і сказали, що тренуватися взагалі не можна. Є певні нюанси, але я не можу сказати, що мені чогось не вистачає чи не влаштовує. Тренувалися і в набагато гірших умовах колись, тому зараз нічого поганого не можу сказати, – говорить спортсменка.

Після нашої короткої розмови Джойс відразу приєдналася до своїх колег на тренування. Інтерв‘ю – це інтерв‘ю, а спорт у дівчини за розкладом. І на першому місці.

Фото Андрія Завертаного