Знайди фото у темряві: у Вінниці відбулась нічна виставка стріт-фото Олега Усатюка

Звичайними форматами фотовиставок вже нікого не здивуєш, а от запустити відвідувачів в абсолютно темне приміщення і змусити без зайвих оголошень шукати роботи у найбільш неочікуваних місцях — це щось нове.

В абсолютній темряві, з десятками ліхтариків у руках та звуками затворів камер розпочалася виставка стріт-фотографій вінницького фотографа Олега Усатюка 24 червня у приміщенні Молодіжного центру на Театральній.

Ще до офіційного початку надворі зібралося близько 20 людей, котрі не очікували того, що їх запустять у конкретний час в підвальне приміщення, яке ще донедавна було схоже більше на склад, аніж виставкову залу. Рівно о 20.00 організатор виставки Віталій Янковий запрошує всіх до приміщення та попереджує, аби обережно спускалися.

Тут не було зайвих оголошень щодо автора, зачитування його регалій та розповідей про концепцію виставки — кожен створював собі композицію та враження сам, що додало особливої андеграундності події. Чи могли ви колись подумати, що для того, щоб знайти фото на виставці, доведеться ставати на коліна та підсвічувати собі ліхтариком?

• Подібний формат виставки вимагає від глядача хоча б мінімального зусилля, щоб, по-перше, знайти експозицію в інтер’єрі, а, по-друге, сприйняти самі фотографії, – говорить організатор Віталій Янковий.

Десятки людей із «вогниками» у руках без зайвого хаосу та слів шукали роботи Олега Усатюка, а ті – відкривали звичайну буденну Вінницю: не пафосну, живу та дихаючу, інколи неприємну, інколи щемливу, інколи смішну. Але кожне із цих фото промовисто розповідає історії персонажів, котрі кожен може вигадати собі сам.

Бабуся, яка несе важкий мішок на плечах, а поруч слухняно йдуть три кози і все це по асфальтованій дорозі — кожен сам додумує історію: чому такий важкий тягар впав саме на її плечі та чому зазвичай капризні кізоньки тут демонструють ідеальну смиренність. Або ж вуличний пес позаду якого граються діти… Задумливі чоловіки, котрі сидять на огородженнях-ланцюгах біля дороги чи бордюрах.

Люди, які зображені в Олега на одному фото, напевно, в житті ніколи б не привіталися, але тут є щось те, що їх об‘єднує, або ж протиставляє: надія та втрата себе, рух вперед та застій. Кожне із фото має свою динаміку, а персонажі –  надзвичайно живі та промовисті, незважаючи на свою випадковість. Вінниця та її люди, на котрих не накладений «шар фотошопу» – це те, що водночас захоплює та лякає, адже часто, як і люди на фото, ми абсолютно байдужі до всього, що відбувається навколо, навіть, коли комусь погано.

До того ж, фото розташуватися у приміщенні не просто так: куратор виставки Віталій Янковий розповів, що сам інтер‘єр Молодіжного центру доповнював їх.

• При розміщенні фото було важливо, як сам інтер’єр доповнює чи щось додає у сюжет фотографій. Знімки ніби взаємодіють із елементами підвалу – червоними дверима непрацюючого ліфту, каркасом підсобки, де, ймовірно, колись була квиткова каса, відсирівшою фарбою на опорних колонах. Експозиція таким чином “зашита” в інтер’єр, не відділена від нього, вона одночасно і присутня, і відсутня, – розповів організатор.

До речі, вінничани неоднозначно відгукувалися про фото та про формат виставки: одним він дуже припав до душі, але водночас – роботи залишили байдужим, іншим – навпаки.

Одна із відвідувачок виставки — Юлія, розповідає, що формат їй дуже сподобався.

• Мене приваблює сама локація проведення та незвичний підхід до експозиції. Було цікаво та захоплююче шукати роботи, присвічуючи ліхтариком на телефоні. Дуже запам‘ятався момент, коли хтось почав світити зеленим ліхтариком, ніби лазером. Тоді здавалося, що приміщення «всипано» зеленими зорями. Але, на жаль, більшість фотографій мене не зачепили.

У іншого відвідувача виставки — Дмитра, зовсім протилежна думка. Хлопець «зацінив» саме роботи Олега Усатюка.

• Мені дуже сподобалось кілька фоторобіт з експозиції, бо в них прослідковувались цікаві авторські задуми, майстерно втілені в кадрі. Художник вдало показує на своїх світлинах як динаміку, так і символічну статику персонажів у поєднанні з вивіреною композицією. Але формат показу розчарував. Пітьма в приміщенні та розміщення деяких світлин на рівні підлоги не дозволили повноцінно сприймати фото, – говорить Дмитро.

Сам Олег Усатюк відзначає те, що концепція була вдала, адже глядачі не просто споглядали фотографії, а взяли участь у квесті та знаходили картинки у темряві в несподіваних місцях.

• Мені самому було це теж незвично, але цікаво. Взагалі дякую Віталію Янковому за цю ідею і запрошення. Якщо буде спільна виставка з іншими фотографами у цьому приміщенні чи арт-проект і мені запропонують взяти участь, то я обов’язково розгляну цю пропозицію, – говорить фотограф.

Загалом, ті, хто боявся чи не міг споглядати виставку в темряві, могли роздивитися роботи вже при світлі. Особливістю було й те, що діяла вона лише одну ніч. Вже наступного ранку фото «покинули» приміщення, а стіни залишилися таким ж “безлюдними”, як іноді вулиці нашого ранкового міста.

Фото Дарини Разлог