Минулого четверга у вінницькому культурному просторі “ПІЧ” відбувся творчий вечір вінницького поета, есеїста та редактора Сергія Шкабари. В рамках зустрічі відвідувачі могли як поспілкуватись з митцем, так і послухати його вірші, придбати збірки та лишити донат на ЗСУ.
Загалом, зустріч тривала понад годину і складалась з презентації автора, зачитування віршів та спілкування у форматі “питання-відповідь”. Модераторкою зустрічі була співзасновниця артпростору Олександра Венславовська. Після цього присутні могли придбати твори автора та взяти в нього автограф.
Довідково: Сергій Шкабара – поет, есеїст, автор літературно-критичних статей. Друком вийшли дві його поетичні книжки – “Дихання риби” (2015) та “Проміння всередині флейти” (2017). Примірники двох згаданих збірок можна було придбати в культпросторі на зустрічі. Автор – переможець міжнародного літературного конкурсу “Гранослов” у номінації “Поезія” (2017), лауреат третьої премії видавництва “Смолоскип” (2016), переможець конкурсів “Книжка від Зебри – 2015” (Харків), “СвітлоFOR” (Рівне, 2014), конкурсу молодіжної непопсової творчості “Перо в серці-2011” (Вінниця), фіналіст Молодої Республіки Поетів (Львів, 2015), гість першої в Україні резиденції для молодих україномовних письменників “Станіславський феномен” (Івано-Франківськ, 2015).
Протягом 2014-2019 років працював у столиці в Книгарні “Є” та Київському ліцеї бізнесу. Нині мешкає у Вінниці і працює літературним редактором “hromadske”.
Сергій Шкабара – уродженець Хмельниччини. Як він розповідав під час зустрічі, у Вінниці живе протягом останніх трьох років після “столичного періоду”. Також тут проживав певний час, навчаючись у Вінницькому державному педагогічному університеті ім. Михайла Коцюбинського.
Безпосередньо зустріч автор почав з зачитування вірша, що починається символічним рядком: “Ваші пророки брехали…”. Загалом, протягом близько години митець зачитав свої старіші вірші, періоду до переїзду до Вінниці, та твори до “повномасштабновоєнного” часу. Романтичні та ліричні, сповненої мотивів природи. Так і більш сучасні. Вірші, навіяні подіями останнього року – сповнені смутку та похмурої впевненості. Однак, і любові, без якої неможливо втримати реальність воєнного часу. Чимало віршів як старого, так і сучасного періодів, так чи інакше мають біблійні мотиви. Також присутні згадки про Поділля.
– Щоразу, коли я приїздив на довший період до Вінниці, починався якийсь новий виток і в житті, і у творчості. Тут мені дуже затишно, тут багато чого відлунює так, як мій внутрішній світ. Тут багато парків, водойм і людей, які дихають в унісон зі мною. Відповідно, писати тут мені легше, ніж будь-де, – розповів Шкабара, розповідаючи про себе та свої “стосунки” з Вінницею.
Щодо власного “відгуку” на події після 24 лютого 2022 року, то Сергій зазначив наступне:
– Я перші пів року взагалі не розумів, відверто кажучи, навіщо це все і як з цим працювати далі. Слова стали настільки ужитковими, потрібними лише для того, щоб спробувати зафіксувати цю реальність, яка стала такою рельєфною, що проговорювати очевидні речі боляче і досі, що про творчість говорити було елементарно незручно. І лише влітку у відпустці я зумів намацати цей “хребет”, абсолютно новий, довкола якого почало формуватися щось художнє. Але до того темпу, який був у 2020-2021 роках, я не знаю, чи зможу колись повернутися. З огляду на те, що відчуваю дуже велику відповідальність перед словом зараз і значно більшу вагу слова, яке може бути промовлене. В такі часи, як тепер, воно відчувається найбільше.
Одним з останніх поет зачитав вірш, що починався рядками: “Нічому немає кінця, тим паче – мовчанню мерця; Навіщо ти світишся, серце? Де вогнища згасли, й сонця…”. Як і чимало віршів автора, твір сповнений природніх метафор з образами рік та трав.
Подія відбулась в рамках роботи Літературної мережі проєкту “Підтримка внутрішнього культурного діалогу в Україні”, за ініціативи Міжнародної літературної корпорації “Meridian Czernowitz”. Проведення цього проєкту стало можливим завдяки підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID).
Фото – надані Олександрою Венславовською
Дякуємо!
Тепер редактори знають.