Про Залужного, NFT-волонтерство та необхідність відпочивати: інтерв’ю з волонтеркою Діаною Подолянчук

З початком повномасштабного вторгнення український волонтерський рух став одним із найважливіших інструментів на шляху до перемоги над росією.

Волонтери стали посередниками між донейторами, які своїми пожертвами роблять можливими закупівлі для війська, та власне військовими, які отримуючи “посилки” від волонтерів, ефективніше перетворюють поганих росіян на “хороших”. Волонтери збирають і передають допомогу для переселенців, жителів прифронтових міст, постраждалих від російського вторгнення тварин та ефективно і швидко виконують ще безліч завдань, поставлених війною.

VежА вирішила поспілкуватись з Діаною Подолянчук, очільницею волонтерського центру “Шахіна”, який має одну з найбільших волонтерських команд Вінниці (в складі – близько 50 постійних волонтерів та до 500 волонтерів-фрилансерів).

 

Серед досягнень команди – допомога близько десяти тисячам родин переселенців, які приходили у волонтерський центр чи розташувались у громадах області, передача близько 1000 тактичних аптечок та 50 рюкзаків бойовим медикам на фронт та допомога багатьом бойовим підрозділам (автівками, засобами зв’язку, військовим спорядженням, генераторами тощо) і прифронтовим містам.

Вже при підготовці інтерв’ю ми дізнались, що Діана Подолянчук отримала нагрудний знак «За сприяння війську» від Головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного.

Діана Подолянчук розповіла нам, зокрема, про досвід залучення Головнокомандувача до благодійного NFT-проєкта, про обсяги волонтерської роботи, важливість відпочинку, як творчість допомагає збирати десятки тисяч гривень на тактичну медицину та чому Україна обов’язково переможе.

Про команду волонтерського центру 

VежА: Ваш волонтерський центр складається з кількох підрозділів. Розкажи, будь ласка, якими напрямками взагалі ви займаєтесь та скільки людей загалом працює в команді?

Я зазвичай кажу, що у нас є “внутрішня” команда (засновників, співзасновників, координаторів, комунікаційників тощо) – близько десяти осіб. Ще є команда з близько 50 “робочих” волонтерів – тих, які постійно мають стосунок до центру. І ще є команда волонтерів-“фрілансерів”, які можуть регулярно долучатися до різних ініціатив. Таких близько пів тисячі людей. Часом буває, що команди за окремими напрямками не знайомі одна з одною.

Наразі ми – один з найбільших волонтерських центрів в Україні. Зокрема, за обсягами нашої роботи й тим, що ми працюємо за всіма напрямками – і в допомозі переселенцям, і в медичній сфері, і у військовій, і у творчій.

Зараз у нас є відділи для допомоги переселенцям, фронту. Якщо порівнювати з початком повномасштабного вторгнення, то з’явився окремий медичний відділ, в якому ми формуємо допомогу на замовлення в медичній сфері, аптечки тощо. Ще є розділення на групи, які займаються закупівлями, одягом, документами, заняттями з домедичної допомоги, медіапродуктами… Також є мистецький “фронт” – в нас є дівчата, які займаються благодійною інтернет-крамницею з картинами, вилучені кошти за які йдуть на тактичну медицину.

І цікаво, що люди, які прийшли у перші дні війни та стали “кістяком” команди, наразі майже всі залишились. Тоді ми перший час ми жили у волонтерському центрі. Прокидались з частиною команди о шостій годині ранку щодня і працювали до опівночі. З’їхали ми з будівлі волонтерського центру лише в травні.

Тому коли мене зараз питають, що потрібно, аби сформувати успішну команду, відповідаю, що потрібно встати і важко трудитися. Стільки, скільки треба: місяць, два, пів року…

Діана Подолянчук з Любов’ю Федонюк(1 фото) та Оленою Стеценко (2) – співзасновницями волонтерського центру “Шахіна”

Про зміни у житті волонтерів, донейти та донейторів 

Як змінилось життя волонтера, якщо порівнювати початок повномасштабного вторгнення і зараз?

У кожного з нас (членів команди ВЦ “Шахіна” – авт.) з’явилась робота, тому що в багатьох це все було на паузі. Зараз кожен може обрати графік, за яким йому волонтерити. Коли волонтерських справ менше, ми намагаємось приділити час собі – кудись поїхати чи відпочити, погуляти з друзями. Тобто є волонтерські справи – робимо їх, немає – думаємо, як відновитись.

Сильно на це вплинув прихід військового психолога, який нам пояснив про необхідність розвантаження, відпочинку і шкідливості підходу, коли волонтерство стає “наркотиком”. Це коли ти думаєш, що “треба ще більше волонтерити, бо ми робимо мало”. Після цього налаштування ми стали більше відпочивати.

А як змінився портрет умовного донейтора від початку повномасштабного вторгнення?

В нас збільшились обсяги допомоги – з’явились постійні донейтори, які допомагають фінансово, бо розуміють, що, наприклад, тактична медицина – це дуже дорого. Бо лише якогось місяця наша команда витратила близько пів мільйона гривень на тактичну медицину.

Наразі нашими постійними донейторами є, зокрема, IT-компанії, бізнес-структури Фінляндії, Чехії, Польщі, Німеччини. Одним з основних є Олексій Арестович – дає багато коштів на тактичну медицину та інші потреби. Якось я написала йому повідомлення з потребою 200 літрів масла для танка – у тому випадку він нічого не відповів, а просто скинув кошти. Не дуже розумію, чому він не хоче висвітлювати свою благодійну діяльність.

\

 

Серед донейторів також є й прості вінничани, які також допомагають з точковими завданнями. Наприклад, якось військові подали запит на камери Go Pro. Вони їм потрібні були для аналізу подій в бою вже після самого бою. В результаті ми зібрали п’ять камер завдяки оголошенню в інстаграмі.

Про потреби на фронт

Від кого волонтерський центр “Шахіна” отримує перелік потреб на фронт? Бо той же Сергій Притула розповідав, наприклад, що його фонд отримує пряму інформацію з Міноборони щодо тих чи інших потреб.

Ми, як офіційно оформлена організація, отримуємо та задовольняємо перелік потреб в офіційних запитах від військових – з мокрою печаткою. В цього є і плюс, і мінус, бо волонтер, який працює неофіційно, може сам швидко закрити певні потреби. Але можуть виникати питання: а куди він це передав, а чи воно дійшло на фронт і т.д. Це при тому, що зараз вже всі вміють писати листи із запитами, тож якщо хтось з військових каже, що “немає можливості, немає печатки”, то це або брехня, або хтось не хоче цим займатись, щоб ці печатки ставились.

Це, можливо, трошки жорстоко, але ми (волонтери – авт.) юридично маємо нести відповідальність. Тому виникає питання, чому хтось має брати на себе відповідальність, а хтось не хоче. Хочете авто – робіть документи.

Чи були якісь цікаві випадки чи фідбеки при зборі або передачі допомоги?

Якось мені один з підрозділів протиповітряної оборони написав у мій день ангела. Подякували за попередню допомогу – сказали, що з усіх машин підрозділу бойове завдання змогла виконати лише автівка, яку ми їм передали. Я подякувала і сказала, що це було найприємніше привітання зі святом, яке може бути.

Ще один цікавий результат був після випуску соціального ролика. Були люди, які нічого не писали на сторінці, але в особисті ділились, що “Я розплакався, але нікому не кажи про це, бо не можна”.

Ще дуже приємною для мене була зустріч із Залужним (Головнокомандувачем ЗСУ – авт.), який у травні став амбасадором нашого проекту “Way of Ukraine”. Пан Валерій – дуже крута, позитивна людина і я вірю в те, що Україна переможе тому, що в нас такий Головнокомандувач.

NFT-проєкт “Way of Ukraine” був створений вінницькими волонтерами в підтримку Збройних Сил України. Колекція складається з 1 000 унікальних дитячих малюнків, цифрові копії яких можна придбати, а всі кошти підуть на допомогу українській армії. Проєкт реалізовано за сприяння волонтерського центру “Шахіна”, голови благодійного фонду – Діани Подолянчук, бізнесмена – Віталія Михайлюка та підполковника Романа Мрочко. Також амбасадорами проєкту стали міністр фінансів Сергій Марченко, радник Офісу Президента Олексій Арестович, Віталій Кім, очільник Миколаївської ОВА, Kozak System та ін.

Про “Way of Ukraine” та аукціони картин як способи закриття потреб

До речі, на якому зараз етапі “Way of Ukraine”? І як вдалось залучити Залужного?

Ми завдяки проєкту (у червні – авт.) придбали авто, зробили йому камуфляж і передали на фронт. Зараз проєкт на паузі, бо дуже сильно впала криптовалюта. Тому ми досить вчасно забрали звідти виручені кошти і вклали. Загалом завдяки “Way of Ukraine” вдалось виручити близько 6500 доларів.

Щодо Головнокомандувача, то ми до проєкту не були з ним особисто знайомі. Для того, аби його залучити, це була довга співпраця з прес-службою, з помічниками – з розповідями про суть проєкту, про те, хто вже долучився. Я вважаю, що успіху вдалось досягти завдяки роботі, помноженій на певну удачу.

У серпні ви організували аукціон з продажем твоєї картини “Кримська бавовна”. За неї вдалося виручити 52 тисячі гривень. Розкажи, будь ласка, як відбувався аукціон і як його організовували? І чи плануються такі аукціони на майбутнє?

– З чого все почалося – я Валерію Залужному подарувала картину про ЗСУ з написами “Мир нам потрібен був раніше, а тепер нам потрібна Перемога” і “Якщо Бог існує, він носить форму ЗСУ”. І якось в мене з’явилась ідея робити картини з цитатами, символами.

В якийсь момент з’явилась картина “Кримська бавовна”, яку я не могла завершити кілька тижнів. Коли завершила, вирішили зробити аукціон з її продажем. На ньому переміг Ігор Герега (представник IT-спільноти) зі ставкою 27 тисяч гривень, а ще 25 тисяч доклав інший учасник аукціону, з Фінляндії — Денис Перцев, якому теж дуже сподобалась картина, але він поступився і не став підвищувати ставку. Хотів пожертвувати кошти на тактичну медицину.

 Фото (1) з аукціону

 

 

Тому я намалювала вже ось цю картину для цього другого учасника-переможця, який відмовився від ставки.

Також пан Валерій підсказав, що в майбутньому можна зробити «Музей Перемоги», де зібрати картини, обереги, дитячі малюнки. Організацією займемось одразу після Перемоги.

Різне 

…Коли в мене питають “як мені зібрати кошти на машину для передової?”, моя відповідь – теж стати волонтером: офіційно долучитись до благодійного фонду чи відкритий власний. …Це при тому, що і волонтерські ресурси обмежені – навіть Притула не може дати кожному бійцю автівку. Але й не кожному бійцю на фронті треба машина.

...Поїздки на передову – це завжди ризиковано. Там ти прокидаєшся одного дня, і не знаєш, чи зможеш прокинутись наступного. Тому що у Вінниці є вірогідність прильоту (під час тривоги – авт.), але там є ймовірність, що прилетить ракета і лише потім увімкнеться сирена. На передовій такі місця, де невелика відстань прильоту, і в тебе може реально влучити, особливо там, де постійні обстріли. Але для мене такі поїздки необхідні, бо є і юридичні моменти, і моменти особисті (контекстуально йдеться про спілкування з бійцями – авт.)

Три причини, чому Україна обов’язково переможе

Перша – Україна та її захисники найкращі. Коли почалось повномасштабне вторгнення, в деяких з нас включились ніби знання з минулого життя –  хтось з нас став воїном і пішов воювати, а хтось не плакав і почав займатись волонтерською діяльністю, хоча ніхто не знав, як воно буде. Тому Україна – країна сміливих. Українські захисники – це дуже розумні, чесні і талановиті люди, які люблять свою країну, а ЗСУ – це наше “обличчя”, все найкраще, що в нас є, і, звісно, ми будемо робити все, щоб допомогти нашим воїнам.

Друга – у нас дуже крутий Шеф, Валерій Федорович Залужний, якого я безмежно поважаю. Знаю, що так думаю не лише я. Завдяки його інноваційним ідеям і тому, що він має людиноцентристські погляди на армію (для нього найголовніше життя бійця), і тому, що він дуже багато чого робить, вважаю, що нам дуже пощастило з командувачем. Тож маємо робити все, щоб не підвести його й армію, так само, як бійці ЗСУ не хочуть підвести нас.

Третя – з нами сила предків, з нами Бог, з нами світ і з нами правда. Бо ми захищаємо свою землю, а не забираємо щось. Хочемо жити на своїй землі, говорити українською мовою, створювати родини, виховувати дітей, не боятись за їхнє життя. Тому я вважаю, що нам допомагають наші предки, які так само боролись з російською імперією. Так само для нас наступили важкі часи і саме ми маємо з цим закінчити, щоб наші діти не брали участь у війні проти росії. Наші завдання – відвоювати свої території, отримати репарації та розвалити російську імперію-федерацію, аби вона в майбутньому не мала імперських “замашок”.

Фото Зорини Гаджук та зі сторінки Діани Подолянчук