Матеріал підготувала Наталя Тодоровська за сприяння ГО «Львівський медіафорум»
у межах проєкту «ЛМФ Підтримка мережі журналістів»
З часу повномасштабної війни з росією перед економікою України постало надважке завдання – перемогти “русскій мір” не тільки на полі бою. Країна-агресор уже поплатилася за вторгнення в Україну обмеженням доступу до SWIFT, санкціями проти своїх компаній та золотовалютних резервів. Однак масштабні економічні санкції не зупинили наступ східного сусіда України. Навіть більше – Росія почала загрожувати світу ядерною зброєю.
Водночас економіка Україна, попри переважаючі песимістичні настрої, гідно тримає удар. За даними Мінекономіки, зниження ВВП в першому кварталі 2022 року складає 16%, а загальнорічне падіння може сягнути 40%. Фактично, це найважчий квартал у році, що пов’язаний з сезонним зниженням економічної активності. Війна стала серйозним викликом, але не катастрофою. Значна заслуга у цьому як світової спільноти, країн, що підтримали Україну, так і самих українців. Кожен підприємець, який в перші дні війни не виїхав за кордон, не призупинив виробництво, кожен працівник, який свідомо погодився працювати за меншу зарплату, а іноді і волонтерити, – усі стали воїнами економічного фронту. Один з найбільших ризиків для економіки – паніку, вдалося подолати.
Підприємець Олександр з Вінниці розповідає: «З початку нового року ми щодня отримували тривожну інформацію про високу ймовірність ескалації військового конфлікту з росією. Нагнітання ситуації стало відчутним вже у перших числах лютого. Відчутна частина представників середнього та малого бізнесу почали говорити про припинення роботи або закриття. Розгубленість – ось відчуття того часу. На рівні регіонів, де працює правило «свій до свого по своє», як, наприклад, у нас в торгівлі, адже продаємо те, що виростили вінничани, тривожність перетворювалась на страх завтрашнього дня. Щодень я дізнавався від знайомих, що вони або закрились, або не мають ресурсу платити найманим працівникам, або вже поїхали за кордон. Але і була частина тих, хто не мав наміру залишати країну. Я розумів, що не один такий, що варто боротись. Коли було геть сутужно, дивився відео наших захисників. Їхня мужність додавала сил не впадати у відчай. Підтримали і співробітники, які погодились перший час працювати на половину зарплатні. Частина працівників поїхали до Польщі. Перший шок минув і ми почали налагоджувати роботу знову, зважаючи на нову реальність – війну».
IT-шник Дмитро ділиться власним досвідом: «Наша сфера постраждала значно менше. Мабуть, завдяки епідемії ковіду (сміється). Ми давно переформатувались під дистанційку. Частина працівників виявили бажання поїхати за кордон, переважно це ті, у кого є неповнолітні діти. Ми домовились з партнерами у Європі і зорганізували їм такий переїзд. Два дні і усі повернулись у звичний графік роботи. Щодо кількості замовлень, то їх менше не стало, працюємо як раніше. Єдина відчутна зміна, значно більше почали допомагати матеріально нашим захисникам. Тільки спільними зусиллями ми можемо перемогти рашистів».
На запитання про підтримку бізнесу у час війни з боку влади, підприємці зізнаються, так, вона є, але не була визначальним фактором у прийнятті рішення продовжити роботу. В основному, бізнес і далі розраховує на власні ресурси.
Нагадаємо, з початку повномасштабної війни в Україні для підприємців почали працювали додаткові державні програми та ініціативи з підтримки бізнесу. Серед найбільш популярних: компенсації за працевлаштування внутрішньо-перемішених осіб, кредитування за програмою «5-7-9%», кредитування аграріїв для вчасного проведення посівної кампанії, відтермінування сплати податків для всіх підприємств, які неспроможні їх заплатити, допомога у розмірі 6500 гривень через Є-підтримку для усіх найманих працівників, за яких сплачується ЄСВ та ФОП усіх груп.
Одна з найбільш затребуваних та економічно необхідних рішень – програма вимушеного релокейту. Її суть у переміщенні стратегічно важливих підприємств з постраждалих областей до більш безпечних. В основному до переліку визначених державою підприємств, які підпадають під безкоштовну релокацію, включають тих, які виробляють товари першої необхідності (хліб та інша їжа, питна вода, одяг та інше) для забезпечення потреб цивільного населення, військових та бійців територіальної оборони. Однак на практиці заявку на отримання допомоги та допомогу може подати та отримати будь-яке підприємство, оскільки кожне із таких здійснює вклад у роботу економіки, а тому є важливим для держави.
За час повномасштабної війни із зони бойових дій до Вінниці перебралися сімнадцять підприємств. Вінниччина — одна з дев’яти областей, куди наразі рекомендують евакуйовувати виробництва, що знаходяться на Сході та Півдні України. За словами заступника вінницького міського голови Андрія Очеретного, небагато приміщень у місті відповідають критеріям, які хочуть ті, хто релокацію здійснюють. Вони потребують як ремонтів, так і поточного приведення у відповідність. Наразі в департаменті економіки та інвестицій міськради також опрацьовують відповідні запити ще від понад пів сотні компаній.
Серед переміщених підприємств фірма «Абіфарм» з Дніпра. Крім спальних комплектів, тут ще виготовляють одноразову постільну білизну, одяг та рушники із таких матеріалів, як спанборд, мельтблаун і спанлейс. Наразі це речі першої потреби в умовах масового переміщення людей. Вінницька міська влада вже повідомила, що купуватиме у «Абіфарм» набори одноразової білизни для шкіл, які стали тимчасовим прихистком для переселенців.
«Ми повинні розуміти, що це трагічна ситуація найперше для таких міст, як Харків, Маріуполь, Суми, Чернігів, Миколаїв, Київ і багато інших. Там не те, що виробництва, там життя як такого немає, тому що люди постійно знаходяться під обстрілами, деякі міста на межі гуманітарної катастрофи, під загрозою повного оточення та постійних авіаударів, – розповідає міський голова Вінниці Сергій Моргунов. – Я переконаний, що економіка повинна працювати, щоб люди могли отримувати заробітну плату, щоб сплачувалися податки, які, в першу чергу, направляються для оборони нашої країни і Вінниці зокрема.
З переліку переміщених підприємств, станом на 10 травня, відновили роботу 85%. Щоправда, не всі працюють на повну потужність. Утім, окремі компанії працюють у цілодобовому режимі або збільшили тривалість робочої зміни до 12 годин.
Підприємства, які перемістили своє виробництво у Вінницьку громаду працюють за наступними напрямками діяльності: машинобудування, виробництво холодильного та вентиляційного обладнання, логістика, вантажні перевезення, виробництво медичного і косметичного устаткування, оптова торгівля елементами кріплення, виробництво зонтів, шатрів, тентів, павільйонів, фумігація та рослинництво.
За даними Мінекономіки, найчастіше прихисток підприємствам дають Закарпатська, Львівська та Чернівецька області, також активно, але трохи рідше бізнес переміщується до Тернопільської та Івано-Франківської областей.
Загалом вже більше 400 підприємств переїхали, а 216 із них відновили свою роботу. Також для близько 500 підприємств підібрані майданчики, зараз вони перебувають на різних стадіях транспортування.
В умовах війни підтримка економіки є одним із найважливіших факторів, що постають перед державою. Саме тому відновлення виробництва, ланок постачання та релокація підприємств із зони бойових дій стають першочерговими завданнями для органів державної та місцевої влади. Перший досвід спільної боротьби на економічному фронті здобуто.
Головне фото – Reuters
Дякуємо!
Тепер редактори знають.