Що спільного у 1947 році і сьогоденні, чому молодий неформатний львівський театр обрав для нової вистави доволі моторошний жанр саспенс, хто вони – головні герої, і чому триматимуть зал в напрузі до останньої секунди?
Неформатний львівський театр «Склад 2’0», який вінничани неодноразово бачили на мистецьких фестивалях та з індивідуальними виставами, знову експериментує з формою, і цього разу за основу взято саме моторошну атмосферу втілення. Чи не вперше актори спробують показати неоднозначність історії, а також життя після та під час війни.
Виставу вінничани зможуть побачити 14 травня о 19.00 в театрі імені Садовського. Але ми вирішили дізнатись більше деталей про формат, акторів та ідею самої вистави у режисерки театру «Склад 2’0» Єви Якубовської.
Єва розповідає, що на початку минулого року весь склад театру зрозумів, що має вибрати той матеріал, який фактично виб’є з-під їх ніг землю, витіснить кисень з легень і змусить ще більше працювати. Саме тоді до команди в якості директора долучилась Олена Лоік, яку різнить саме чіткість думки та глобальність поглядів у контексті. Саме вона тримала штурвал, який виводив лінію у виставі «Майнц».
- Досі пам’ятаю, як ми сиділи на оборонних мурах замку в Кам’янець-Подільський історичний, і намагалися вийти із глухого кута, куди нас загнав сценарій. Тому що говорити на цю тему досі важко, проте необхідно. Не випадково ж ми обрали цей химерно-естетичний жанр саспенс. Фактично він стає посвідкою тих, кому “обіцяли світанок”, тих, хто у часі війни продовжував жити і мав власну внутрішню війну, – говорить Єва Якубовська.
Щодо того чому саме Німеччина і 47-ий рік Єва відповідає, що тут все просто — відстороненність у часі дозволяє правильно виставити акценти, проаналізувати ситуацію і що головне, дати навіть собі зрозуміти, що міняється (не міняється) після завершення війни та чи реально знайти вакцину від кількарічної пропаганди.
- Живучи тут і зараз, тут і тепер не реально не говорити про те, що нас усіх болить, але я не готова, як і наш «Склад 2.0» говорити про те, що відчуваємо сьогодні, але цей досвід дозволяє через призму власного поглянути на події ХХ століття. Можливо, нічого і не мінялося. Так ця тема обрала нас, яка є водночас є чужою і близькою, болючою і необхідною.
Окрім цього, режисерка наголошує на циклічності історії і саме тому Майнц є актуальною виставою наразі.
- І тоді, і зараз були-є люди, які любили, сварились, одружувались, робили варення під час війни. Війна не закінчилася 45-ого, вона тривала і далі, у кожного в голові. Рідко, хто говорить про те, що відбувається після, коли все, у що ти вірив, падає, коли страхи підходять так близько, що як тільки вони відходять – ти не можеш з ними розпрощатися.
Єва також розповіла, що на обговорення після прем’єрної читки у Запоріжжі одна із відвідувачок сказала, що ця вистава потрібна саме на Сході, а не у Вінниці чи Льовові, що вона доречна там де це питання вібрує у повітрі.
Якщо говорити про сам жанр вистави, то багатьох може злякати слово «саспенс». Якщо додати, що майстром цього жанру є Альфред Гічкок, то розумієш чому вистава має обмеження у віці 16+.
Саспенс (англ.suspénse — невизначеність, неспокій, тривога очікування, припинення;) у сенсі Альфреда Гічкока — жанр кінематографу. Створення автором особливого стану хвилювання, тривоги, напруження, який, постійно наростає, робить глядача ніби живим учасником подій у стрічках.
– Вистава-саспенс, чому саме такий формат? Адже його можна назвати доволі моторошним?
- Саме на це і розрахунок, нам цікаво спробувати такий непростий для втілення, та й зрештою непопулярний жанр у театрі, як саспенс. Є кілька причин, але основна таки у тому, що він якнайкраще передасть атмосферу цього 47-ого. Нам було дуже важливо максимально дотриматися не лише побутових моментів цього часу у цьому місті, але й втримати внутрішній нерв, який постійно пульсував, люди «перебували наче на краю світу, і земля мала от-от провалитися» – це, до речі, пряма цитата з вистави.
Звичайно, готувати таку не просту за жанром та історією виставу акторам та режисерам було не просто. Єва Якубовська розповідає, що це одна з найскладніших психологічних та фізичних робіт. Актори, які мали полюбити своїх персонажів, довгий час були в опозиції до своїх героїв, адже у 47-ому досі залишались ті, які викликали огиду, ненависть та осуд. Проте вони мали вийти на сцену і бути ними, щоб у глядача не виникало відчуття брехні та фальші. Режисерці доводилось годинами на репетиціях розмовляти з акторами і доводити, що той чи інший момент необхідний і потрібно відкинути внутрішні переконання, бо це їх персонаж і його потрібно полюбити та злитись з ним.
- І невипадково починалася ця вистава із боротьби, безумовно внутрішньої. Ми бачитимемо історію глобальної війни, яка відбувається за вікном, у якій участь ти береш безпосередньо, до речі, у виставі ми показуємо також момент того, що у Другій Світовій брали участь і жінки, що часто забувають. Але попри цю, більш звичну, якщо так можна сказати, війну є й інша, яка відбувається чи не кожного дня,яка є різною. І тут як раз нам допомагає інше прочитання назви – Meine – моя, – говорить Єва.
Режисерка розповідає, що у цій виставі вони боролись саме за правдивість подій, якими б абсурдними вони не були. З директорою театру Оленою Лоік вони довго працювали над сюжетними переходами, правдивістю, шукали героїв для «Майнц» у фільмах, спогадах та щоденниках. До того ж кожен із команди Склад 2’0 дивився фільми Альфреда Гічкока, а також багато хорорів, трилерів інших саспенсів, для того, щоб чіткіше відчути цей жанр і передати внутрішньо ту моторошну атмосферу.
- Цей жанр дуже примхливий, особливо для театру. Саме тому дещо ми беремо від кінотеатру, а саме звуковий супровід, глядач буде повністю у дії.
Єва розповідає, що не може чітко визначити головних героїв вистави, адже кожен у виставі надважливий. Зазначає також, що цього разу актором стане і звукорижесер театру Дмитро Готь, який виконуватиме роль Пастора Хайне, що лише раз з‘явиться на сцені, але стане рушієм для розвитку подій.
- Героями вистави стають працівники колись багатого готелю, це і донька вже покійного власника готелю, і покоївка, і педантично-блюзнірський адміністратор, якщо його так можна назвати, і кухар. У нас там ціла палітра яскравих та суперечних образів. Важко їх поділити і на добрі та погані. Кожен бореться за своє щастя, звісно різними методами. Найбільше мені подобається, як один із персонажів міняється в очах глядача від харизматичного комедіанта до набагато глибиннішої небезпечної людини.
З театром «Склад 2’0» вінничани знайомі вже два роки і всі їх виступи збирали повні зали поціновувачів неформатного театру, що показує певну спраглість саме до такого мистецтва. Востаннє театр приїздив до Вінниці на фестиваль Coda Fest.
Фініш театральної сцени вінницького Coda Fest`y: порожня ванна і голос Жадана
Не дивно, що майже прем‘єрний показ відбудеться саме у Вінниці. Єва говорить, що вся сім‘я театру обожнює Вінницю.
- Бо це вже традиція, і ми обожнюємо це місто, і не можемо довго без нього. Насправді прем’єра вистави вже відбулася у Запоріжжі. Звісно, це була читка-імпровізація, але певна прем’єра таки сталася. Я побачила, що актори готові, що персонажі, даруйте, дозріли, що тепер вони говорять. І мені вже самій кортить послухати їх у повноцінному втіленні саспенсу. А у нас там і танці, і спів – все, що хочеш! Тому запрошуємо усіх та кожного, ми обожнюємо вінницьку публіку і кортить вже з нею поділитися нашою найскладнішою та найсильнішою виставою.
Квитки на виставу від 50 до 200 гривень. Придбати можна тут і в касах театру імені Садовського.
Дякуємо!
Тепер редактори знають.