Уличі – одне з давньоруських племен, що зникло близько тисячі років тому. Про них є нечисленні згадки у “Повісті минулих літ”, однак наразі вчені лише здогадуються щодо походження уличів та вважають його одним із найзагадковіших літописних племен.
Однак уличі залишили на Побужжі близько 50 фортець та городища, у деяких з яких вчені виявляють побоїща.
Про це повідомляється в матеріалі Антоніни Мніх для Укрінформу з посиланням на завідувачку сектору археології Вінницького обласного краєзнавчого музею Ольгу Грабовську.
Зазначається, що із середини минулого століття уличів досліджують вінницькі археологи. Так, протягом 1970-х – початку 1990-х років розкопками давньоруських городищ займався викладач Вінницького педінституту Павло Хавлюк.
А нещодавно дослідження уличів продовжила спільна експедиція Інституту Археології НАН України та Вінницького обласного краєзнавчого музею. Як результат, їхнім спільним проєктом стала виставка “Слідами уличів через 1000 років”, про який, серед іншого, й розповіли журналістам.
“Таємничі” уличі
– Взагалі це літописне плем’я, про яке ми знаємо з «Повісті минулих літ». Водночас згадки про уличів дуже фрагментарні, – київські літописці їх оминають увагою. Чому саме, це до певної міри історична загадка. Вона привертала увагу істориків ще з дореволюційних часів, протягом ХІХ століття. Ними цікавились такі вчені, як Татіщев, Шафарик, інші відомі імена можна згадувати. Зазвичай ці вчені перед назвою «уличі» вживали такі епітети як “примарні”, “загадкові”, “таємничі”. Саме уличі й тиверці, напевно, – найбільш загадкові літописні племена, назви яких ми знаємо. А проте пізня історія їх перебування на теренах країни пов’язана якраз із нашим регіоном, – зазначає Грабовська, передає Укрінформ.
Як зазначається в матеріалі, за даними науковців уличі прийшли на Побужжя в кінці Х ст. н.е. і збудували на цій території близько 50 фортець.
Зі слів Грабовської, існує чимало версій звідки і чому з’явились уличі на Поділлі, а також куди вони зникли, передає Укрінформ. Так, згідно з літописними джерелами, уличі прийшли на цю територію внаслідок військових конфліктів із київськими князями Олегом та Ігорем.
Так, уличі нібито три роки обороняли, однак все ж втратили свою столицю – «Пересечень» та пішли і оселилися «по Богу» (нині – р. Південний Буг). Однак це інформація щодо пізнього етапу життя уличів (кінець Х-ХІ ст.), а ось про ранній період їхньої історії (формування племінних спільнот) відомості є дуже уривчастими.
– Що стосується їхнього походження, то це залежить від того, якої версії дотримуватись. (Український археолог і краєзнавець – авт.) Павло Хавлюк, наприклад, виходив із версії автохтонної, тобто, що вони етнічно пов’язані з місцевим ранньослов’янським племенем антів – зазначає вчена.
Зазначається, що існують здогадки про те, що у VII-VIII століттях це були балто-слов’янські племена, які з часом розділилися. Відтак, різні спільноти уличів оселилися на Нижньому Дніпрі, Дністрі, Дунаї та узбережжі Балтики.
Тож матеріальні свідчення про життя уличів наразі існують лише з Х-ХІ ст. Йдеться про городища та рештки фортець, збудованих на схилах мисів та на підвищених терасах басейну Південного Бугу. Саме матеріали звідти стали основою виставки.
– В експозиції використані матеріали масштабних археологічних досліджень 1970-1980-х років, які висвітлюють середньовічний побут мешканців регіону. А також представлені результати сучасних розвідувальних робіт із пошуку, локалізації та вивчення укріплень уличів Х-ХІ ст. Хронологічно виставка охоплює період близько 100-150 років – від появи уличів у Побужжі до часу запустіння улицьких фортець у ХІ ст – зазначає Грабовська, передає видання.
Також науковиця розповідає про дослідження Павла Хавлюка, який практично повністю розкопав і дослідив два городища уличів, – городища Сажки і Червоне (Немирівського району). Обидва ці городища загинули унаслідок нападів, швидше за все – половецьких військ, у кінці ХІ століття.
Загибель городищ від нападів
Підкреслюється, що Хавлюк активно досліджував вищевказані городища і віднайшов там “ледь не все, що може характеризувати культуру їхніх мешканців”.
– А крім цього, він відкрив жахливі картини побоїща, яке там сталося. Під час розкопок городища у Сажках було виявлено 105 кістяків у найдраматичніших позах. Там майже не було чоловіків обороноздатного віку, переважно це були жінки, старі люди, діти й навіть собаки. Тобто, можливо, що чоловіків розбили десь в іншому місці.
При цьому більшість кістяків були пограбовані – на них не було цінних речей. Прикраси знайдені лише на одному жіночому кістяку. Скоріш за все, там була дерев’яна споруда, жінку завалило її палаючими рештками і нападники не змогли її пограбувати.
За даними розкопок Хавлюком відстежено два шари згарищ. Після першого життя на городищі було відновлене, і за датуванням – напад найбільш імовірно пов’язаний з печенізькою навалою. А от фатальною для цих двох городищ стала навала половецька, найімовірніше, у 60-х роках ХІ століття, – розповідає Ольга Грабовська, передає видання.
Уличі і ремесла
Також зазначається, що в в уличів були досить серйозно розвинені ремесла.
– Наприклад, на городищі у Червоному знайдено майстерню ювеліра, де виявлено не лише вироби, а й заготовки. Ми знаємо, що давньоруське ювелірне мистецтво славиться технікою зерні. Саме там було виявлено набір прикрас, частина яких – це лише пустотілий срібний корпус, а частина вже має кульки зерні.
Також там було виявлено ювелірні терези, матрицю для виготовлення прикрас, зливок срібла, з якого їх робили. І це дуже серйозні високохудожні ювелірні вироби, вони мали бути коштовними. І вони точно виготовлялися на цьому городищі. Тобто, це був серйозний центр з різних видів ремесел, характерних для цього часу.
Водночас сильна концентрація городищ на Поділлі наштовхує науковців на думку про існування на цій території певної системи укріплень, необхідних для виживання племен, які фактично знаходилися на кордоні зі степом. А це передбачає існування тут якоїсь досить потужної політичної централізації. Тобто, це мала бути досить сильна спільнота. Мабуть, ця політична сила й сприяла відкритій конфронтації з Києвом протягом більшості часу існування уличів на Побужжі. І тому існує мало свідчень про ворогів київського князя у давньоруських літописах.
За спостереженням Павла Хавлюка, протягом тривалого часу на улицьких поселеннях трималася традиція таврувати денця посуду солярною символікою. Це може свідчити про існування у цих людей протягом значного часу язичницької традиції, – що теж певною мірою могла свідчити про опір «ідеологічному» впливу християнства із Києва – зазначає науковиця.
Вістря списа і швайка для забою свиней
Як зазначається у виданні з посиланням на Ольгу Грабовську, спільна експедиція із дослідження городищ уличів працює третій сезон. Шукаючи сліди уличів, вчені знайшли і раніше невідомі поселення інших епох: трипільські, доби бронзи, раннього залізного віку.
– Минулого року в нас трапився такий цікавий випадок: ми працювали на городищі у с. Грушківці Калинівського району і познайомилися з місцевим краєзнавцем, садиба якого знаходиться прямо на трипільському поселенні. Ми з ним поспілкувалися, і він люб’язно передав нам фрагменти крем’яних знарядь праці й ще показав дуже цікавий предмет, який, за його словами, виміняв у свого односельця. Це було вістря списа, яке, скоріш за все, датується ХІ-ХІІ ст. Але його стан був настільки чудовим, що селянин доварив до нього різьбу і використовував цей предмет, як швайку для забою свиней!
Краєзнавець був надзвичайно вражений, що вістря настільки добре збереглося. Бо зазвичай, коли залізні предмети такого віку знаходяться, то це вже просто корозійні зліпки, якими не можна користуватися. А тут предмет, готовий продовжувати «пити кров», що йому й довелося робити у ХХ-ХХІ століттях – зазначає вчена та додає, що за хронологією, цей спис міг належати уличам.
“Компактні” городища уличів
Як розповіла виданню Грабовська, городища уличів бувають різних типів, – круглі, або побудовані з використанням форм рельєфу, коли наприклад, мис відгороджується потужним валом та ровом.
– Є свої особливості у фортифікації саме нашого регіону. Зокрема, побудова парних городищ, які знаходяться на відстані менш як 1 км одне від одного. А також є тенденція до відгородження джерела води додатковим валом, скоріш за усе, на випадок облоги.
Взагалі, городища давньоруського часу, у тому числі уличів, досить компактні, у порівнянні з городищами, наприклад, скіфського часу. Тобто, майданчик може становити 50-60 м. А ось вали і рови навколо городища – дуже потужні, висотою іноді 10 метрів. Ми це відчули, коли з обладнанням підіймалися на такі укріплення. Намагалися уявити, що було б, якби нашому бажанню піднятися хтось ще й опирався! Вражає й стрімкість схилів цих валів та ровів. Такі фортеці були скоріш за усе дерево-земляними, іноді з використанням обкладки камінням – розповідає вчена.
Як експедиція досліджує та планує досліджувати уличів
Зазначається, що керівниця експедиції «Уличі» – науковий співробітник Інституту археології НАН України Ольга Манігда та координаторка вінницького проєкту Ольга Грабовська побували не на одному городищі уличів.
Зі слів Грабовської, археологічна експедиція діє переважно неінвазивними методами.
– Тобто, якщо Павло Хавлюк повністю розкопував городища, то мета нашої експедиції полягає більше у картографуванні пам’яток уличів. Ми проводимо геодезичну зйомку, низьковисотну аерозйомку і шурфування. Тобто, закладаємо невеличкі розкопки. Їх завданням є не пошук речей-артефактів, а точне датування об’єктів і визначення особливостей культурних шарів. Потім це нам дозволяє створити карту пам’яток із базою даних, яка дозволить більше зрозуміти про хронологію і поширення цього племені – зазначає вчена.
Відео дослідження з youtube-каналу “Слідами уличів через 1000 років”
Ольга Грабовська розповідає, що археологи сподіваються продовжити вивчення улицьких городищ за допомогою лазерного сканування поверхні. Цей метод допоможе краще дослідити археологічні об’єкти на заліснених територіях, збільшити точність вимірів, покращити якість 3D-моделей. Крім цього, серед планів науковців – також підготовка до друку монографії Павла Хавлюка.
Фото Олександра Лапіна та з Вінницького обласного краєзнавчого музею
Дякуємо!
Тепер редактори знають.