Коли надворі вже майже зійшов увесь сніг, а на річках невдовзі скресне крига, для рятувальників починається “гаряча пора”.

Прихильники зимової риболовлі не зважають на те, що льоду на Бузі подекуди лишилося всього кілька сантиметрів, а діти такими “дрібницями” ніколи особливо не переймаються. Тож під променями вже весняного сонця виходять на кригу й нерідко – повертаються звідти лише за допомогою рятувальників.

Як допомогти людям, що потрапили в біду на кризі та які засоби для цього мають у Вінниці – сьогодні демонстрували бійці місцевого аварійно-рятувального загону школярам та журналістам.

Четверо водолазів разом з колегами шикуються на ґанку рятувальної станції: вже вдягнуті в гумові костюми вони віддають честь та бажають здоров’я командиру – полковнику Євгену Кобчуку.

Решта рятувальників вже несуть демонстраційний реманент ближче до води: ноші з манекеном, якому невдовзі робитимуть “штучне дихання” вінницькі школярі.

“У нас в загоні у водолазній групі працює 18 чоловік, це два відділення. Серед них не лише водолази, але й лікарі, водії, мотористи”, – розповідає полковник Кобчук.

Окрім “банальних” рятувальних тросів та пінопластових кіл, офіцер демонструє головну технічну гордість рятувальників: катери та аероглісери.

“Ми маємо два катери класу “річка-море”. Один з них на повітряній подушці “Марс-700”. Він може пересуватися практично по будь-якій поверхні: воді, кризі, снігу, болоті. Навіть по асфальту може “протягнути” метрів 300”, – запевняє полковник.

Інший апарат виглядає більш яскраво і сучасно – це американський аероглісер PATROLMASTER: він розрахований на екіпаж в 5 чоловік, може взяти на борт півтони вантажу та розвиває швидкість до 110 км/год. Аероглісер зроблений зі спеціального алюмінієвого сплаву, так званого “морського металу” – легкого та який вважається таким, що не тоне.

Саме до “американця” прикута найбільша увага: він стоїть під берегом і рятувальники обіцяють, що візьмуть на борт журналістів – “ганяти” рибалок.

“Взагалі, ми не маємо права змушувати рибалок сходити з льоду, навіть якщо він тонкий”, – кажуть водолази. “Ми можемо лише попереджати. Якщо слова не діють – інколи таких любителів “тихого полювання” потім доводиться витягати з води.

За словами рятувальників, цього року, на щастя, серед вінничан немає ще жодної жертви “прогулянок по тонкій кризі”, а от минулого року загалом на воді постраждала 61 людина, з них троє дітей. Останній інцидент з фатальним наслідком стався три роки тому: чоловік вийшов на тонкий лід неподалік станції рятувальників, однак зберегти людині життя тоді не змогли.

Як поводити себе, якщо вже трапилось провалитися під лід, водолази показують прямо на собі: один з бійців “падає” в ополонку, інші двоє намагаються йому допомогти. Вони кидають трос з берегу максимально близько до ополонки, один лишається на березі, інший – підповзає до постраждалого і під руки відтягує його подалі від води.

“Якщо ж рятувальників поблизу немає, потрібно відразу кричати на допомогу і акуратно, бажано спиною уперед, підсунутися до краю ополонки, вилізти частково на кригу, і, перекочуючись, відповзти подалі від краю криги. Вже за тим, так само повзком, пересуватися до берега. Головне – не запанікувати”, – підкреслює командир.

На берег саме виліз один з водолазів Євген Федорцов: йому допомагають позбутися гумового “шолому”, каже – у воді йому було не холодно завдяки спецкостюму.

Журналісти розпитують хлопця про те, що робити маленьким вінничанам, які потрапили у подібну біду.

“Щосили кричати та звати дорослих на допомогу! А взагалі батькам потрібно дітей виховувати, аби вони не виходили на тонкий лід”. Як пояснює водолаз, якщо під кригу потрапила дитина віком 8-9 років і поруч немає дорослих – це здебільшого закінчується фатально.

Тим часом журналісти вантажаться на аероглісер: здіймаючи справжню бурю і шумлячи гвинтом, машина швидко чи то від’їжджає, чи то відпливає від берега в напрямку “рибних місць”: там саме сидять чоловіки з вудочками.

На зауваження рятувальників рибалки майже не реагують і продовжують далі ловити щук.

А на березі школярам вже пояснюють, як “відкачувати” людину, котру витягли з води і яка вже не дихає. Стандартні вправи, відомі всім з дитинства: руки в замок, впевнені рухи, аби змістити грудну клітину потерпілого на 4-5 сантиметрів вглиб, потім – затулити носа і зробити штучне дихання.

Молоді хлопці та дівчата сміються саме на етапі штучного дихання: “Марино, давай ти, у тебе найбільший в цьому досвід”, – підколює дівчину однокласник. А за тим сам застібає манекену куртку, пояснює – “Щоб не змерз”.

Фото та відео Андрія Завертаного

admin

Технічний адміністратор сайту

See Full Bio